3. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Пояснення вчителя

У повісті «Кайдашева сім’я» Нечуй-Левицький виявив себе майстерним гумористом.

Розкриваючи традицію життя селянства за капіталізму в умовах темноти й безкультурності, письменник зумів по-гоголівськи показати основний конф­лікт повісті, використавши сміх. Але це сміх не заради сміху. Навпаки, ав­тор співчуває своїм персонажам, серед негативного хоче підкреслити щось і позитивне. Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору.

2. Виразне коментоване читання епізодів (гумористичних картин) твору

3. Висновок

В усіх цих епізодах головне обвинувачення падає не стізьки на персона­жів твору, скільки на ті соціальні умови, в яких вони жизуть, на той лад, що породжував суперечності в сім’ї, що їх так детально змальовано в багатьох побутових картинах повісті.

4. «У творчій лабораторії письменника»

Робота в групах

Дослідники проаналізували мовні засоби І. Нечуя-Левицького, викорис­тані в творі.

1. ша група. І. С. Нечуй-Левицький володіє високохудожньою літературною мовою, широко використовує багатства народної творчості. Передусім треба сказати про прислів’я і приказки, якими пересипана мова персонажів.

Так, старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Хоч між дровами, аби з чорними бровами»,— гово­рить Лаврін до матері прислів’ям і цим натякає на свою закоханість у Ме- лашку. У нього зустрічаємо ще таку приказку: «Не питай старого, а питай бувалого».

Улесливість Кайдашихи підкреслюється прислів’ям, зверненим до Мотрі в час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа».

«Нащо тобі заглядати в наші горшки?» — говорить Кайдашиха до баби Палажки, використовуючи приказку. Щоб розважити й заспокоїти Мелашку, стара Балашиха наводить таку приказку: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься».

«Не питай, бо старий будеш»,— грубо відповідає Мотря Карпові, вияв­ляючи свою круту вдачу. Проти свекрухи вона використовує такі прислів’я: «Наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці», «Старе, як мале» тощо.

2. га група. У повісті «Кайдашева сім’я» використано також пісенну твор­чість. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін сло­вами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу». Навіть мовчазний Карпо прига­дує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю». Мати Мелашки, стара Балашиха, розглядаючи свою дочку після розлуки, також говорить словами народної пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла».

Нечуй-Левицький використовує й такі види фольклору, як казки та за­мовляння. Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа го­нить дим кужелем».

Вкладаючи в уста баби Палажки слова знахарки-шептухи, автор висміює нікчемність цього заходу лікування. Палажка не знає добре всіх слів замов­ляння, дещо додає від себе, і це викликає в читача сміх: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савтирю і ще й тую, що телятиною обшита... Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах».

Цим гумористичним зображенням шептухи письменник виступив проти мракобісся, що було невід’ємним супутником життя селян за капіталізму.

3. тя група. Мова повісті багата на різні образні звороти. Серед них на­самперед треба відзначити багатство художніх порівнянь.

Нечуй-Левицький недарма вважається майстром порівнянь, і всі твори його пересипані, мов перлами, різноманітними порівняннями. Деякі з них посилюють виразність мови, інші — підкреслюють гумористичне звучання окремих виразів.

Для ілюстрації добираємо художньо яскраві порівняння, наприклад, про Кайдаша автор говорить: «червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину»; про Кайдашиху: «вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині»; або ще: «висока та суха, неначе циганська голка»; про Мотрю: «Мотря теліпалась на стіні, неначе павук на павутинні»; «в великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою»; про Мелашку: «Мелашка затріпала рученятами, неначе пташка крилами».

Доцільно навести ще таку фразу, насичену різними порівняннями, які мають гумористичне забарвлення: «Сало шипіло, як змія, булькотало, куві­кало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, а далі ніби завило: ґвалт, ґвалт, ґвалт!»

У повісті використано гіперболи, наприклад, говориться про Мелашку, що вона «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». Мотря говорить про свекруху: «Та вона незабаром поріже та повкидає в борщ моїх дітей».

У творі зустрічаємо багатство інших тропів: метафор, епітетів тощо: «під її солодкими словами ховається гіркий полин», «горщик завищав тгід ножем, неначе цуценя», «заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки го­лубку», «в хаті гризла Мелашку свекруха», «горшки застогнали», «Мелашка частувала миски рогачем» та ін.

Нечуй-Левицький збагачує мову твору, використовуючи синоніми. Для прикладу можна навести такі дієслівні синоніми: бити — «вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю»; «свиснула по купі горшкіз кочергою»; «Кайдашиха цупила... горшки»; «Мелашка частувала миски»; кричати — «вони разом верещали, ґвалтували, лаялись»; «ттитпяля Кайдялу^уя», «мовчала б уже та не гавкала,— кричала Мотря»; «їх лайка дззеніла»; ♦Кайдашиха сичала»; Мотря «репетувала та кляла КяйдяттгЕгеу»; наробила

галасу». ■ -'

Окремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову, не­мов підслухану письменником: «Та випийте-бо, свахо, більше. Незже оце ви зоставляєте стільки на сльози?» Або: «Це, мабуть, сзекруЕпнще ігобі нагово­рило на вербі груші, а на осиці кислиці».