1. Організаційний момент

2. Мотивація навчальної діяльності

3. Актуалізація опорних знань

4. Оголошення теми й завдань уроку

5. Основний виклад матеріалу

І. Слово вчителя

Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмо- ;рнізму або постмодерну. Постмодерн — широка культурпа течія, що охо- іює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки.

Терміном «постмодернізм» користуються під час аналізу явищ культури,

0. виникли після модернізму (звідси й назва) і внаслідок розвитку модернізму.

Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним,

►му кращий спосіб його засвоєння — ігровий, естетський. Звідси така харак- !рна риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання. На думку )стмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності

0. з успіхом замінює віртуальна реальність, у якій люди вже не тільки спілку- гься та проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні). У наш іс «немає нічого живого та святого», що колись піддавалося модерністській >итиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися ід цим дивним світом.

Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософ- кої думки є всесвітньо відомий італійський учений Умберто Еко. У його стселерах «Ім’я рози», «Маятник Фуко» та інших органічно поєднуються лософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної ідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку ізумової деградації.

Одним із головних принципів постмодерну стала «культурна опосеред- »ваність», або коротко — цитата. «Ми живемо в епоху, коли всі слова вже азані»,— помітив філософ С. Аверінцев. Отже, залишається лише повто- звати відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорять політики, итати є елементами художньої творчості. Десятки, якщо не сотні цитат ладають культурний багаж сучасної людини.

Виникає справедливе запитання: а що ж далі? Тут слід прислухатися

слів Д. Лихачова: «Мистецтво на межі XXI століття не закінчується, воно тупає в перехідний період хаосу, а хаос завжди народжує нове».

Герой літератури постмодернізму — людина, яка загубилася в повсякден- му бутті, утратила зв’язок із Всесвітом, гостро переживає власну відчуже­нь і втрату духовних орієнтирів. Вона не відає, куди йти, у що вірити, навіть

о що думати й що відчувати, оскільки її думки й почуття здеформовані під ливом трагічної дійсності. Постмодернізм в образно-символічній формі від­

творює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зб і падіння людства в безодню, де немає шансів на спасіння.

Надзвичайної актуальності в літературі постмодернізму E£frj*| естетичної гри. Гра письменників з реаліями буденності та архетипами (прообразами) порушує глибинні зв’язки. У багаг»ві| життя постає страшним театром, якимось апокаліптичним кар: ратурна гра дає можливість переосмислити дійсність, більше тогс — певні ситуації, щоб знайти відповіді на складні питання. А колз ється зі Сміхом, вона перетворюється на протистояння загальн:шш Відомий теоретик і практик постмодернізму У. Еко вважає, — : минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до слід переосмислити іронічно, без наївності», позбавляючи лю; жахливого буття.

Сюжет у постмодерністських творах, як правило, розпад ає-гь.:а кількість мікросюжетів, відступів, коментарів тощо.

Характерною ознакою постмодернізму є поєднання комічн-гст Ш тичного. Пародія, гротеск, художнє передбачення допомаггзсггь лодіти логікою абсурду, зазирнути за межу реального, щ ному хаосу «сміх життя». Нерідко представники постмодернізме елементи різних напрямів і течій — реалізму, натуралізму мості», експресіонізму, сюрреалізму та ін., які активізують боротьби з трагічністю буття.

ж

-Т-%.

уЗЛЖйЗСзшЖІО.

Постмодернізм розвивається в жанрах фантастичнсї сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, сої й соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форї тися, відкриваючи нові художні структури.

У другій половині XX ст. активізується жанр наукове! у своїх кращих зразках поєднується з прогностикою бутнє) та антиутопією.

У цей період у прозі, поезії, драмі посилюється тенл інтелектуалізму. Інтелектуалізація літератури друто: ляється в посиленні уваги до складних філософських природа й цивілізація, техніка й культура, прогрес і у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя : самоаналізу, у розбитті драматизму процесу розумових абстракцій. Розвиток і ігрогибсрс" силою сюжету. У цей період інтелектуалізм софського роману, драми ідей, філософське: