5. Аналіз поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я...»

Відбувати особливий режим ув’язнення В. Стус був відправлений до табору

в селищі Кучино Пермської області.

Табірними наглядачами було знищено збірку з приблизно 300 віршів. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів В. Стус оголошував голодівки. У січні 1983 р. за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 р. Стуса відправили в карцер за те, що, читаючи книгу в камері, оперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер у ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохоло­дження.

Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...» певною мірою можна вважати програмним для поета, у ньому сконцентровано його життєве кредо.

Зі стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу.

Вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово несправед­ливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору.

Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой,— через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп’яли.

Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина:

...жив, любив і не набрався скверни, ненависти, прокльону, каяття.

Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

• Поясніть значення слова «скверна». (Що-небудь мерзенне, порочне, те,

що викликає огиду)

Усе це «скверне» не зачепило поета, хоч і бор-озся він з ним (тут лірич­ного героя можна ототожнити із самим поетом) усе життя, за що й потрапив у неволю.

В. Стус, перебуваючи в неволі, вірить, що, хай : після смерті, повернеться до свого народу. Крізь холодні сніги й через роки зезолі поет звертається до нього: «Народе мій, до тебе я ще верну— *.

Вірш має поетичне кільце — починаегьсг :лозами про те, що герой не боїться смерті. І в кінцівці теж і двічі « гзггос д: згорює: до народу повер­неться ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ «в смерті ООЄІ--."Гї'їз. ДО Ж2ГГ~Я — і тоді «в смерті з рідним краєм» порідниться. І спразд- Б. Стус д: вгнувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив : маргз. іт.6:з ю України — смисл поетового життя.

Саме біль пише поетом, а не закута з гактему світоглядних засад нена­висть чи злоба. Митець боїться без мірн ггьтн жзрггожжм, адже усвідомлює й намагається умиротворити свої инуня. шарш цільність світосприй­няття, відчути поетичну гармонізі-буттх- нздгззгнсго високим смислом. Він задумується над необхідністю узагада*а-ад лсагтт^вгг: :зого шляху й набли­женням його фізичного заверннл- -ід-:. — . гу. доет, як духовна суб­станція він незнищенний, тому 5^дгі1ззс»ггі.^£ 2 мітнзи своєї поведінки, потерпає про збереження чес?:. знутдсзззйі ззівжетягг;. особливо про те, щоб його вірші як документи худсж гухн іяжрими, відзначалися підвищеною образною лаканпшісгж

Михайло Горинь, який відотз&л гіді уз дзигетігт.- І ПІ: же тюрмі, свідчить: «Ніхто не знає справжнього інпіе . Чл ггшшвдзш^Щш. ті траоЕІт спальної дошки, що опускається при стіні, і стогін гг„э.

Умер не оплаканий матір'ю, щт>хжу тт звхжхди- «Прошу не зали­шати напризволяще мою маму. Г ?тс Сдяе^ Лс-237с- Мы дітребу мама, в осно­вному, в моральній підт; изсп ^гт.іл.-гі'Д^и аншаш сгз : ж Люди добрі, пишіть їй, хай не буде вона одншжн»усввацраярі—щяррвмйхе П дух!».

6. Виразне читання й аналіз видав,!.із. пт. іг гнці..»

Усе життя В. Стус прагну* Ш* гаїлтщія поета чітко

окреслена у вірші «Мені юра -гжт шат. штаті—»с

...Жити — то не є долання меж, а навикання і самособоюнаповнення.

У «самособоюнаповненні» — суть Стусового світовідчуття. Саме це було метою поета, до здійснення якої він увесь час поривався й прагнув, незва­жаючи на перешкоди. «Самособоюнаповнення» націлене на самопізнання, самовизначення, самовдосконалення особистості. Протягом життя відбува­ється безперервний розвиток власного самособоюнаповнення. Стус постійно відкриває себе, ніби самонароджуючись, віднаходить у собі нові можливості людської індивідуальності.

«Самособоюнаповненням» В. Стус відмежовувався від довколишнього світу, дозволяючи собі розкошувати у власній царині духу. Усвідомлена потреба самоти виявляє філософське заглиблення поета в споглядання вну­трішнього життя. Він з неминучістю робить висновки: відсутність у світі зовнішньому вкрай необхідна для заглиблення у світ внутрішній.

В умовах того часу для ліричного героя такий спосіб життя виявля­ється оптимальним. Адже усвідомлення того, що самота не вимагає зовніш­ніх борінь, дозволяє зосередитися на внутрішньому самовдосконаленні, що сприяє досягненню гармонії із собою. Таким чином, усамітнившись, Стус здобувається на внутрішню рівновагу. Його енергія долає будь-які життєві перешкоди, дозволяючи ліричному героєві залишатися внутрішньо непере­можним. Навіть у стражданнях він має своєрідне задоволення й спокій, адже в самоті, приречений на осібне існування, залишається собою.

Самозаспокоєння й внутрішню рівновагу поет відчуває, зближуючись із природою. Саме природа допомагає митцю віднайти виважений спокій. Цим спокоєм тамується внутрішній біль, завдапий зовнішніми чинни­ками. Осмислення природи — ще один шлях самопізнання й самовдоскона­лення. Моменти єднання з природою стають виявами органічного стану його душі.

Образ матері як хранительки роду В. Стус пов’язує з вічністю, прагне в собі втримати морально-етичні якості, властиві їй, адже вони не підвладні часові, історичним зрушенням, вони належать вічності: «Лиш мати — вміє жити, аби світитися, немов зоря».

З роками поет збагнув секрет материнської мудрості: у будь-яких життє­вих ситуаціях вона залишалася собою. Стусові з часом також властиво зві­ряти своє життя із батьківським, що є символом роду, відчуттям власного коріння, доростанням до осмислення себе.

• Визначте: вид поезії, тему, образ, що є внутрішнім стрижнем твору, зміст

і значення символів, мовні засоби, що сприяють емоційному наснаженню

вірша, авторську оцінку зображуваного, провідну думка твору, духовно-

естетичну цінність поезії.

В. Стус був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов тер­мін ув’язнення.

19 листопада 1989 р. Україна прийняла у своє лоно прах поета, перевезе­ний із зауральських таборів. Тепер він покоїться на Байковому кладовищі. Василь Стус повністю реабілітований «за відсутністю складу злочину».

Видатний поет посмертно висунутий на здобуття Державної премії імені Т. Шевченка 1991 р. в галузі художньої літератури (книга «Дорога болю»).

Нині український народ має змогу ознайомитися з творчістю свого муж­нього сина, відчути ту безодню болю, печалі, гніву, які переповнювали його серце.

Вірші Стуса піднімають наш дух, достукуються до нашої совісті, до при­спаного брехнею сумління. Він серед нас, ми пишаємося ним, він — наша совість.

Василь Стус — людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю й лицарською відвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть.

7. Виразне читання й аналіз поезій «Господи, гніву пречистого...»

У вірші автор говорить про власну силу й незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність прин­ципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.

У Богові та матері Стус бачить духовних провідників, котрі визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях.

Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати вродила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб вироблення внутрішньої сили.

1. Які художні засоби визначальні в поезії? Проаналізуйте.

Зауважимо, що Бога як символ совісті людської, віри в добро та справед­ливість Стус згадує досить часто. Поет звертається до Бога в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.

2. Що ви дізналися про Василя Стуса зі спогадів його знайомих, друзів, родичів?

3. Схарактеризуйте творчий шлях поета.

Збірки віршів: «Круговерть» (1965), «Зимові дерева» (1965), «Веселий

цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімпсести» (1986).

Збірка «Зимові дерева» побачила світ за кордоном, у Брюсселі.

Наступну збірку поет називає «Веселий цвинтар», у якій посилюються гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського й творчого становища поета, а також духовною й політичною ситуацією в Україні. Під час арешту ця збірка була конфіскована. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в свічаді», виданій 1977 р. за кордоном видавництвом «Сучасність». До книжки увійшли також вірші із збірки «Зимові дерева» , про які сказано у вироку суду, що вони мають зтсто можу яЬез посмішки Авана...» , «Звіром

вити, горілку пити...», «Отак живу: як мавпа серед мавп...», «Балухаті мис­тецтвознавці!..», «Який це час?..», «У Мар’їнці стоять кукурудзи...» та інші), а також вірші, написані в ув’язненні, і переклади німецьких поетів — Рагеля Фарнгагена (1771-1833) та Райнера Марія Рільке (1875-1926).

Ттахтогаа ъяфтаь татчта

І. Дзюба: «Говорячи про ті чи інші мотиви Стусової поезії, слід пам’ятати про умовність їх виокремлення. Власне, всі вони поєднуються в ній у загальну картину. Поезія ця в принципі непрограмована, нетематична. Або, інакше кажучи, вона вся на одну «тему»: поетове самопочуття, стан його «я».

Під час слідства, у камері слідчого ізолятора КДБ у Києві, в концтабо­рах, на засланні Василь Стус використовував найменшу можливість, щоб писати, читати, перекладати. Формально йому не було заборонено писати, але фактично його за це переслідували, відбирали написане. Дякуючи дру­зям, чимало його творів збереглися, потрапили на волю, і за кордоном, коле вже не стало поета, була видрукувана збірка «Палімпсести» (видавництв: «Сучасність», 1986). Про неї Стус говорив: «У новій збірці — вірші, написан: між 1971-1977 роками. В ній — мої болі й радощі, мрії й передуми, спогади й сніння, образки життя». Сама назва символічна й багатозначна. Палімп- сестами називалися пергаменти, з яких стерто первинний запис і зроблене новий, але крізь нього іноді можна розпізнати старий. Отже, йдеться, мож­ливо, про співвідношення нового й старого, а водночас і про підтекст, щ: прочитується у філософських узагальненнях, алегоричних образах.