2. Аналіз поезії за планом

1. Тема твору.

2. Філософічність, психологізм поезії.

3. Ліричний герой. Хто він і який?

4. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?

5. Розкрийте зміст і значення символів.

6. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору?

7. Провідна думка поезії.

8. Яке почуття домінує у вірші?

Мета життя кожної людини — «іти до добра і правди». Автор говорить нам: хто обрав цей шлях, не повинен спинятися, треба йти, долати пере­шкоди, «прагнути неба».

7 вересня 1972 р. Василя Стуса арештували вперше. Київський обласний суд оголосив вирок: «Василя Стуса позбавити волі у виправно-трудовій коло­нії суворого режиму строком на 5 років із засланням на 3 роки».

Парадоксальна ситуація... За кордоном його визнали як поета, хвалили й друкували, а тут, на рідній землі, він засуджений як державний злочи­нець, він — ізгой.

У кінці листопада 1975 р. в нього стався прорив виразки шлунку, тобто внутрішній крововилив. Стус лежав непритомний, а начальство викликало перш за все конвой, щоб відвезти його за кількадесят метрів до лікарні. Але до ранку до нього ніхто не підходив,— згадує В. Овсієнко.

Та Стус і на цей раз не зігнувся. Він обстоював гідність власну і своїх політичних однодумців, виступав проти знущань табірного начальства. За це

протягом 1973-1976 рр. кільканадцять разів був покараний — позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора, до карцеру.

Камерне утримання, само собою тяжке, бо не стає повітря й руху. Прогу­лянка — одна година на добу, в оббитому залізом ящику, над головою колю­чий дріт і наглядач... У карцері маєш менше їжі. І в таких умовах Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови.

«...Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину»,— записує поет у табо­ровому зошиті. Рідна Україна була джерелом сили та поетичного натхнення, нестерпним постійним болем.

До Києва повернувся влітку 1979 р. Згодом вступив до Української Гель­сінської спілки, знайшов роботу — формувальником II розряду в цех лиття на заводі з ремонту та виготовлення засобів механізації будівництва ім.

»Паризької Комуни. Через хвороби, набуті в зонах, не витримав фізичного навантаження, звільнився. У лютому 1980 р. його зараховують учнем нама­зувальника затяжної кромки на конвеєр Київського виробничого взуттєвого

(об’єднання «Спорт», незабаром йому присвоюють II розряд намазувальника затяжної кромки.

У травні 1980 р. знову обшук на квартирі, арешт, а восени суд і ще суво­ріший вирок: 10 років таборів особливого режиму і 5 — заслання.

• Поясніть, за що? (Варіант учнівської відповіді. За любов до рідного народу. Палко любив Василь стражденну Україну, не цурався цієї любові на ділі. Засланий до Горького академік Андрій Сахаров у жовтні 1980 р. писав: «Вирок Стусові — сором радянської репресивної системи. Його треба від мінити...». Вирок не відмінили).

3. Виразне читання вірша «о земле втрачена, явися...»

• Які образи проходять перед поетом, коли він згадує рідний край?

• Розкрийте роль питальної інтонації у вірші.

• Яким постає образ України в поезії В. Стуса?

• Чи відрізняється він від образу України у В. Симоненка?

• Визначте: жанр твору, вид лірики, провідний мотив, віршовий розмір, художні засоби.

4. Теорія літератури

Метафора (від гр. теЛаркога — перенесення) — один з найпоширеніших тропів і засобів творення художньо-образної мови, оснований на принципі схожості. В основі метафори — здатність слова до своєрідного подвоєння в мові номінативної функції.

У метафорі виділяють низку аспектів:

• наочний — уподібненні за допомогою метафори реалії утворюють «наочні пари», у яких загальною ознакою можуть бути колір, форма й інші влас­тивості;

• логічний — метафора як операція з супідрядними поняттями;

• психологічний — метафора як асоціація вистав, що належить до різних сфер сприйняття,— зорової, слухової, смакової («кислий настрій»),

• лінгвістичний — трактування метафори з погляду семасіології, граматики, стилістики;

• літературознавчий — метафора як поетичний засіб, її залежність від твор­чої індивідуальності, напряму, національної культури.

Сфери вживання метафори: мова нехудожня — стилі повсякденно-побу-

товий, газетно-публіцистичний, науково-популярний (про сіль: «їстівний камінь»); мова художня — фольклор (багато загадок і прислів’їв метафоричні) _к й художня література, особливо поезія.

Поетичні метафори, які відображають емоційний стан, допускають бага­тообразне розуміння й часто близькі до символу. Метафори можуть бути оди­ничними й розгорнутими, такими, що охоплюють низку фраз, абзаців.