6. Узагальнення вивченого матеріалу

7. Домашнє завдання

1. Виписати з роману 5-6 афористичних висловлювань.

2. Підготувати характеристику образу Марусі Чурай за планом.

Орієнтовний план:

1. Портрет героїні роману як засіб розкриття її характеру.

2. Батьки Марусі.

3. Художня обдарованість.

4. Стосунки: Маруся — Грицько, Маруся — Іван.

5. Піснетворчість.

6. Спільне й відмінне між Марусею Чурай та Мавкою з «Лісової пісні» Лесі

Українки.

7. Моє ставлення до образу Марусі Чурай.

Урок № 49

НЕЛЮДИ Й ЛЮДИ В РОМАНІ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ». ЦЕНТРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТВОРУ

Мета:

Клас:

Дата:

Тип уроку: Форма уроку: Обладнання:

утверджувати високі моральні цінності, прагнення зберегти кращі людські якості робити добро; формувати вміння творчо осмислювати прочитане; розуміти красу слова поетеси; на основі літературного дослідження створити цілісні образи родини Чураїв і Вобренків, їхній вплив на виховання дітей; з’ясувати зовнішні й внутрішні фактори, що призвели до зради Гриця й кари за цю зраду, що вплинуло на подальшу долю головної героїні; розвивати творчі здібності, естетичний смак, відчуття насолоди від читання художнього тексту, усне зв’язне мов­лення учнів; застерегти старшокласників від схожих кроків зради, виховувати в них почуття власної гідності, порядність і вірність; звернути увагу на обов’язки перед батьками, комбінований.

урок-психологічне дослідження.

портрет Ліни Костенко, роман у віршах «Маруся Чурай», збірка «Вибране», дві таблиці із переліком членів родин Чураїв і Вобренків, епіграф.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

Коментар учителя

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зра­дою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, дало можливість читачам разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а про­тягом усього твору. Таким чином все минуле життя дівчини оповите болем зради. «Пекуче прозріння» болить Марусі нестерпно:

Бо ж річ не в тім — женився, не женився...

прийшов, пішов, забув чи не забув.

А в тому річ, коли він так змінився?

Чи, може, він такий і зроду був?

і — як продовження: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна!»

Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочитає її розще­плену суть Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, Любив доста­ток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані.» Грицько — суперечлива людина. Він сам зізнається у цьому Марусі: «Як хочеш знати,— так, я їм продався, але в душі на тебе я молюсь.» На вибір життє­вих ідеалів героїв твору великий вплив мала сім’я. Навіть у любові Маруся хоче бути схожою на своїх батька-матір, прагне кохання чистого і щирого, як і в них: «...я колись як виросту, і в мене буде отака любов!»

Кого ти любиш, Іване?

Мене чи свою пам’ять?

Красива я була, правда?

Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда?

Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда?

Схожа на свій народ.

-

Іванові Іскрі, як і Марусі, світить батькова зоря. Взаємини Івана та Ма­русі — це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відті­нює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну

із хвилин «пекучого прозріння» Маруся дійшла до думки про «нерівність

душ» — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. І якщо Маруся піднімала до себе, ошля- хетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мислення — він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся

з-поміж інших.

Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викликало у Марусі велику тугу — вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину.

І я, котрій давно вже все байдуже, уже нічим я сльози не впиню.

Прощай, Іване, найвірніший друже, шляхетна іскро вічного вогню.

Вічний огонь — це любов, а Іван — його шляхетна іскра. Тільки хвороба й смерть Марусі зупинили цей процес — процес народження в ній нової, по-справжньому великої й щасливої любові.

Чільне місце у творі займає інша «вічна» проблема літератури — про­блема митця й народу, митця й суспільства. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу. У часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна літе­ратура через певні причини була ще слабо розвинута. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння й навіть агресивності до себе як до людини, що є «не такою, як усі.»

В розмові я, сказала б, та не дуже,

А в пісні можу виспівати все,— зізнається Маруся.

2. Літературний диктант

Група учнів класу працює з картками, решта дає відповіді на запитання вчителя.

1. Дата народження Ліни Костенко.

2. Місце народження поетеси.

3. Назва першої збірки.

4. Після якої збірки було 16-річне мовчання?

5.1977 р. вийшла збірка...

6. За роман «Маруся Чурай» Ліна Костенко була нагороджена...

7. Представники козацької республіки в романі.

8. В основу роману «Маруся Чурай» Ліна Костенко поклала відому баладу...

9. Головна тема роману...

3. Мотиваційний етап

4. Оголошення теми, мети. Цілевизначення

5. Опрацювання навчального матеріалу

1. Бесіда з учнями

2. Робота з текстом

• Зачитайте сцену суду, зверніть увагу на слова свідка, козака Якима Шиби

листа, прокоментуйте їх (від слів «Даруйте... я... незвичка промовляти...»

до «І розуму дійшло у Чураїв»).

• У розділі III «Сповідь* ми значно більше дізнаємося про Бобренчиху,

її чоловіка. (Зачитати від слів «Бобренки, ті не дуже бідували» до

«Лютіша стала до роботи вдвоє».)

3. Слово вчителя

Зміст буття для Бобренчихи — дорівнятися до Вишняків, розбагатіти. І поступово ця мета поглинає її, робить її зажерливою, егоїстичною. Чоло­вік, по суті, непогана людина, чесна й працьовита, намагається її стримати. Але скоро відступає, бо слабкий духом, втрачає інтерес до життя й гине без­глуздо, провалившись під лід. Тепер здійснити її мрію про багатство може тільки Гриць. Син бере участь у військових походах, і матір не протестує, бо сподівається, що в його кишенях забряжчать золоті талери. Коли ж Бобрен чиха переконалася, що війна скоріше подарує каліцтво або смерть, ніж скарби, вона привертає свою увагу до особистої долі хлопця. Красуня Маруся її не влаштовує, бо бідна. І стара постійно її ганьбить в очах Гриця, гризе його за те, що не хоче він «добра» для себе і матері, аж поки не примушує його заручитися з багатою Галею Вишняківною.

Дуже нагадує Бобренчиха матір Лукаша з драми-феєрії «Лісова пісня». Ці жінки обмежені, егоїстичні, обидві захищають ідеали обивательського щастя. У силу своєї душевної сліпоти вони навіть не розуміють, що руйну­ють життя своїм дітям.

Проти Марусі на суді виступає також Галя Вишняківна. Обмежена, пихата, самовпевнена, бо знає, що вона дочка «значного чоловіка». Глуха до пісні. Через душевну убогість у Галі немає вміння любити. Одне з найкращих люд­ських почуттів підміняється бажанням вийти заміж. От і готує Галя собі при­дане, «все вишиває прошви подушок».

Ці влучні характеристики Галі («глуха до пісні», «все вишиває прошви подушок») дала Маруся Чурай. Але вона весь час собі дорікає, боїться бути несправедливою до Галі.

4. Міні-спектакль (монолог Марусі)

(Розділ III. Від слів «А може, я несправедлива до неї?» до «Ото женився — і все»).

5. Проблемне питання Якою ж повинна бути дружина ? Яка роль жінки в сім’ї?

6. Продовження бесіди

Жорстокість до Марусі виявляє полтавський війт Семен Горбань: «Оскар­жену на квестію віддати. І хай із нею поговорить кат». Мабуть, дуже хоче він догодити багатому родичу Вишняку. Сам злодій («з комори мєстой потай дьоготь крав»), обмежений і ниций духом, він не може збагнути велич обда­рування Чураївни, тому на слова Іскри про те, що, вбиваючи Марусю, вони розправляються з піснею, він відповідає: «При чому тут пісні? Вона ж на суд за інше зовсім ставлена».

• Яка риса об’єдпує ці характери?

• Хто захищає Марусю на суді?

• А чому саме козаки виявляють найактивнішу позицію захисників і гума­ністів?

• Відверто й емоційно виступив на суді Іван Іскра. Давайте пригадаймо цей момент.

• Що керує поведінкою Іскри — любов чи справедливість?

• Чи справедливо він вчинив, коли привіз від Богдана Хмельницького уні­версал про помилування Марусі?

• Іван страждає, бо щиро кохає Марусю. До того ж він розуміє, що, стра­тивши Чураївну, кати знищать красу мистецтва. А що ж далі? «А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її?».

• Чия поведінка на суді здається вам дуже дивною і чому?

• Як ви пояснюєте таку поведінку Марусі?

• Спробуймо розібратися разом з Марусею: яким же був Гриць Бобренко. Слово вчителя

Ви знаєте, друзі, є така поезія Вердена, у якій поет сам себе питає в гіркому каятті: «Шалений! Що зробив ти із своїм життям?». Хочеться голосно-голосно крикнути їх Грицеві: «Не зневажай душі своєї цвіту». Але... Уже так пізно, бо відбулася зрада — «діло темне і брудне». Через деякий час на вечорницях Гриць, що прийшов з Галею Вишняківною, знову побачив Марусю.

Давня любов — що сухі дрова, легко вона спалахує знову. І веде стежка, давня приятелька, до Марусиної хати.

• Чому ж Маруся не простила Гриця?

Матеріал для вчителя

Одна з найбільших людських чеснот — пошанування батьків. Це відбито в десяти Божих заповідях: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі». Любов до батьків — це одночасно і любов до отчого дому, до Батьківщини, це нерозривний духо­вний зв’язок поколінь. Немає цієї любові — і на зміну їй приходять істо­ричне безпам’ятство, зрада рідній мові, культурі, землі, духовна пустота й, зрештою, моральне виродження. Ці вічні істини талановито осмислює Ліна Костенко у своєму історичному романі у віршах «Маруся Чурай».

Маруся — тонка талановита натура, дитя любові. Цільність її характеру й велич душі беруть початок із гармонійних стосунків її батьків. А роздво­єність Грицевої душі — це, мабуть, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорун­жим» і психологічно опинився під п’ятою своєї вічно незадоволеної жінки. Життєвий вибір зумовлює й обставини смерті. Батько Марусі — Гордій Чурай — загинув як хоробрий козак, страшною, мученицькою, але славною смертю — про його героїчну загибель співають кобзарі, а батько Гриця заги­нув безславно — втонувши разом із возом у річці. Та й Гриць помер зовсім не так, як належить козакові. Таким чином, використовуючи історичний сюжет для актуалізації багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди в будь-який час могли займати в житті різні пози­ції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:

І Вишняківські голови на плечах,

І Чураївські голови на палях...

Батько Марусі й такі, як він, як і сама Маруся, зажди вибирали в житті шлях правди й тому гинули в славі. Таким бачила дівчина й свого козака Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям, тримається ґрунту, матеріальних статків. Навіть любов до Марусі неспро­можна визволити Гриця від впливу матері. Така роздвоєність і приводить Гриця до зради.

На дошку прикріплюємо заздалегідь приготовлені таблиці.

• Подумайте й дослідіть, чому саме сім’ю Чураїв зображено у формі шлюб­ної обручки, а Бобренків — у формі трикутника? Під час відповіді можете скористатися й своїми цитатами, виписаними із роману.