4. Рефлексія

5. Домашнє завдання

1. Опрацювати статтю підручника, знати основні етапи життя Ліни Костенко.

2. Вивчити напам’ять один вірш.

3. Написати лист письменниці.

Урок № 47

ЛІНА КОСТЕНКО.

ІНТИМНА, ПЕЙЗАЖНА Й ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА

(«ХАЙ БУДЕ ЛЕГКО. ДОТИКОМ ПЕРА...», «Я ВРАНЦІ ГОЛОС ГОРЛИЦІ

ЛЮБЛЮ...», «НЕДУМАНО, НЕГАДАНО...»)

Мета: розглянути твори Ліни Костенко, визначаючи їх філософічну

спрямованість і психологізм; розвивати вміння учнів задуму­ватися про вічні істини, про здатність людини протистояти уніфікації й насиллю над індивідуальністю; виховувати любов до поезії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу -

Обладнапня: портрет Ліни Костенко, примірники її творів, епіграф до уроку.

Так чого ж я шукаю і чим я жива

Велемовний світ, велелюдний.

Ви поезія, вірші?

Чи тільки слова?

Л. Костенко

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організаційний момент

2. Мотиваційний етап

3. Повідомлення теми, мети й завдань уроку

4. Актуалізація опорних відомостей учнів

5. Вивчення нового матеріалу

1. Вступне слово вчителя

Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чару­ючих. Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

Безкомпромісність — ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контр­оль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.

У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність — ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.

Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність того, що ми звемо минулим, торішнім та й майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плин­ність часу, кожної миті, яку вона благословляє:

Звичайна мить Звичайна хата з комином На росах і дощах.

Настояний бузок

Оця реальна мить

Вже завтра буде спомином,

А післязавтра — казкою казок.

2. Аналіз творчості

Основні мотиви її творчості — це: історія нашого народу, єднання людини з природою, філософічність буття, тема поета і поезії, тема кохання, тема війни, тема творчої праці, тема моралі тощо.

Вражає читача щирість висловленої думки, емоційність слова, за допо­могою яких розкривається людська душа. І саме над нею найчастіше замис­люється письменниця, її хвилює те, що спотворює душу, що знищує життя:

Не так страшна та річка Лета,

Не так цензура та гірка,

Ліна Костенко — справжній вістер хужвжнього світу. Вона філософ­ськи осмислює зміст життємех проблех, рсшфоає найсуттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, сугере-члиз;т>: красу. У її ліриці зву­чать і мотиви Великої Вітчизняної війни. : про важливість творчої праці, бажання залишити по собі добру пам'ять, любити людей і природу, берегти їх.

Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мис­тецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Костенко засу­джує нещирість, пристосуванство й, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.

Тематичний обрій поетеси досить широкий. Самобутність її в тому, що вона художньо осмислює загальнолюдські цінності.

Від літератури «соціалістичного реалізму» вимагався тотальний мажор — у ліриці ж Ліни Костенко нерідко переломлювалися драматичні колізії буття.

І це, загалом, фундаментальна особливість її таланту — трагедійний характер світовідчування. У своїх віршах вона й справді промовляє «від імені болю» (А. Макаров).

Філософська лірика

З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити в злагоді й любові. Як заповіт, звучать її слова: «Не відступитися й не покласти лжу на струни». Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної культури й мови. Проблеми мови порушені поетесою в кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії «Біль єдиної зброї» є те, що рідній «трагічній мові» труну «не тільки вороги, а й діти власні тешуть». Отаких безбатченків чимало ще й сьогодні «на нашій — не чужій землі». Названа поезія сильна вірою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому:

Безсмертна мова! Ти смієшся гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

З твоїх принижень — не з твоєї величі.

Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, при­мушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє». Тут читаємо: «Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине». Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам’ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любов і вірність батьківщині.

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Уже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитинства, убитого війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам’ять, відлупившись у низці поетичних творів.

Нелегка творча доля Ліни Костенко зумовила появу в її поезії мотиву морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна,— тих, кого світ ловив, але не впіймав..,

Найбільше гармонії та душевної злагоди — у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою.

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, виклика­ного людською нерозумністю.

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «остан­ньою в світі казкою».

Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко шедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожне: хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепетною любов’ю, своїм щастям буття. Для неї «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті», вона вдячна за кожен прожитий день: «Вечірнє сонце, дякую за день!».

Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у найнепримітніших речах: «якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні». У своїй любові до ВСЬОІ’О сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною й невід’ємною її частиною:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

Поетеса любить перебувати наодинці з деревами й квітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, спо­внюється любові й прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості й при­роди, «непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси» (В. Брюховецький).

Пейзажна лірика

У пейзажній ліриці Ліни Костенко часто зустрічаємо слово «люблю». Природа, ніби відчуваючи настрій людини, приймає її болі й страждання, наснажує світлою радістю й тихим умиротворенням, дарує відчуття скороми- нущості суєтного людського життя й вічності навколишнього світу, і поетеса відповідає їй любов’ю й вдячністю:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

І розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: «Здрастуй!» — крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю.—

Я їх люблю. Я знаю їхню. мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

Якщо, за визначенням В. Панченка, ріка у творах Ліни Костенко є сим­волом стоїцизму, то ліси, сади, взагалі дерева — символом торжества життя. Природа для Ліни Костенко така ж одухотворена, як людська душа. Рідкість із зеленим світом — це спорідненість з духовним космосом нашої планети, гостре відчуття неподільності всього живого. У вірші «Послухаю цей дощ» про це сказано дуже чуйно й водночас відверто:

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

Та, може, це і е моя найвища сутність.

Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Костенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ у світі, до речі, завжди набагато щедріший і чистіший від людського.

Інтимна лірика

Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі. У книзі «Вибраного» вона складає розділ «Безсмертним рухом скрипаля».

Люблю до оніміння, до стогону, до сліз...

Це дуже характерні для інтимної лірики Ліни Костенко рядки з вірша «Недумано, негадано». Ще й тим характерні, що в них — бунт проти ерзац- почуттів, напівлюбові, лукавства й розрахунку.

Ти пам’ятаєш, ти прийшов із пристані.

Такі сади були тоді розхристані.

І вся в гірляндах, як індійська жриця,

Весна ряхтіла в іскорках роси.

Плакучі верби не могли журиться,

Такі були у іволг голоси!

На перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Навіть не промовляє, а кричить, шаленіє. Бо йдеться про свято любові. У поетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показує захмелілу від щастя природу — розхристані, немов сп’янілі від весня­ної повноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблискує під першими сонячними променями, бентежно-радісний спів птахів, що не дають журитися навіть плакучим вербам. «Настрій* природи абсолютно відповід­ний настрою сповненої любовними почуттями героїні.

Але, як це завжди буває в Ліни Костенко, найбільш вражаючі рядки — у фіналі твору. Саме вони надають довершеності:

А під вікном цвіли у нас троянди,

Не вистачало трішечки доби А на дошку прозорої веранди Ходили то дощі, то голуби...

Це дає нам відчуття, і бачення середовища, у якому перебували двоє сп’янілих від щастя людей, їм так було добре вдвох, що вони не могли набу­тися один з одним — «не вистачало трішечки доби*. При всій зовнішній про­стоті, остання фраза надає поезії остаточної довершеності.

Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Кос­тенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широ­кий емоційний спектр цього почуття — від його найвищої піднесеності, сво­єрідного «піку* почуттєвого підйому, коли любов, здається, набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Почнемо з поезії, у якій любов — невгамовна пристрасть:

Спини мене отямся і отям,

Така любов буває раз в ніколи.

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами.

Спини ж мене, спини і схамени,

Ще поки можу думати востаннє,

Ще поки можу, але вже не можу.

Робота з відомостями з теорії літератури

План аналізу художнього твору (орієнтовний):

1. Історія створення.

2. Тематика (мотиви в ліричному творі).

3. Ідейна спрямованість твору, його пафос.

4. Жанр, його особливості.

5. Головні герої та їхня характеристика (ліричний герой у ліричному творі).

6. Особливості композиції: сюжет (ця особливість стосується неліричпого

твору), позасюжетні елементи.

7. Мовно-виражальні засоби у творі.

8. Місце твору в доробку письменника, національній (світовій) літературі.

3. Теорія літератури

Образи-архетипи — це образи, які вийшли за межі своєї епохи й набули загальнолюдського значення.

4. Аналіз поезії Ліпи Костенко. Міні-дослідження (робота в групах)