Податкова політика

Основним методом формування доходів держави є податки, що й визначає їх місце в ринковій економіці.

Податки – це не тільки метод формування бюджету, а й інструмент впливу на різні складові діяльності їх платників.

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. Однак існують певні чинники, які є визначальними для податкових систем усіх країн: системний підхід, встановлення визначальної бази, визначення юридичної основи та вихідних принципів податкових систем. Розрізняють дві головні функції податків: фіскальну і регулюючу.

Перша полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. Суттю регулюючої є використання податків з метою впливу на різні аспекти соціально-економічного та духовного розвитку суспільства.

Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без них держава не зможе гарантувати безперебійного фінансування своїх видатків.

Податки поділяються на прямі і непрямі. До перших належать податки на прибуток, на землю, на транспорт, на додатну вартість тощо. Непрямими податками є митний та акцизний збори.

За допомогою податків держава регулює напрями діяльності суб’єктів господарювання, встановлюючи податки більш високого рівня на діяльність чи товари, які не є першочерговими за суспільним значенням (ігровий бізнес, тютюнові та лікеро-горілчані вироби) і знижуючи податки у сферах, що потребують державної підтримки чи сприяння (виробництво товарів і послуг) або виконують особливо важливу соціальну роль (наприклад, підприємства, товариства інвалідів).

Економічне стимулювання

Досвід передових країн свідчить, що суть державного управління сектором економіки повинна зводитися до сприяння розвитку науково-технічного прогресу, планово-індикативного регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки в цілому та її складових сфер і галузей. Для цього використовуються такі методи: державні дотації та субсидії, пільги в оподаткування, встановлення квот на виробництво певних видів продукції, регулювання нижніх для товаровиробників і верхніх для споживачів рівнів цін, стимулювання цінами і матеріально-технічними ресурсами.

Субсидії складаються з власне субсидій, субвенцій та дотацій і можуть бути або прямими, набуваючи форми урядових виплат виробникам чи споживачам з відповідним відображенням у бюджеті або прихованими, не маючи в собі видимих видатків. Існують такі форми субсидій: товарні (виплата у вигляді товарних цінностей); кредитні субсидії (надання кредитів); цінові субсидії (зменшення ціни на товар чи послуги споживачам).

Сьогодні важливим чинником економічного розвитку є орієнтація економіки на зовнішні ринки, стимулювання і державна підтримка експорту. Отже, комплекс економічних методів державного управління повинен бути гнучким, оперативним та спроможним адекватно реагувати на зміни економічної ситуації.

Правові методи

Державне управління здійснюється на правових засадах – встановлених державою правилах поведінки окремих осіб та їх груп у колективі. Управлінські відносини регулюються сукупністю політико-соціальних норм і процедур їх реалізації, що забезпечують нормальне функціонування і розвиток систем відповідно до змінних умов їх існування. Усі норми мають однакову кінцеву мету, але їхній зміст, порядок встановлення і впливу на процеси управлінської діяльності, сфера дії та механізм поширення в системі – різні.

Дотримання правових норм гарантується авторитетом держави, забезпечується як методом переконання, так і у разі потреби – засобами примусу. Правові методи управління використовуються, по-перше, для юридичного закріплення управлінських відносин, що вже склалися, і по-друге, для розвитку цих відносин відповідно до поставлених управлінських цілей.

Поняття правового методу досить ретельно досліджено в науці адміністративного права. У найбільш загальному вигляді його пов’язують із владною природою державного управління, визначенням нерівності сторін суспільних відносин, що регулюються.