Індикативне планування

Без індикативного планування (рекомендаційного) сьогодні важно уявити ринкове господарство будь-якої високорозвиненої країни світу. Адже індикативний характер планової системи ринку не має нічого спільного з директивністю ієрархії планів командно-розподільної системи управління радянського зразка.

Індикативний план має не директивний, а рекомендаційний характер. Прямим завданням плану виступає координація використання державних ресурсів. План складається з двох частин: індикативної та директивної. В першій - державні органи на основі аналізу функціонування економіки визначають та інформують підприємців про пріоритетні економічні цілі, варіанти прогнозів структурних змін, розвиток науки і техніки, динаміку найважливіших матеріально-фінансових пропозицій, зміну кон’юнктури ринків тощо.

Директивна частина містить бюджетний план, параметри системи оподаткування, банківський процент, ставки амортизації та розробки державного замовлення.

Ефективний соціально-економічний та культурний розвиток будь-якої країни світу є неможливим без індикативного планування у загальнонаціональному масштабі, а оптимальне поєднання плану і ринку є запорукою такого розвитку.

Державне регулювання

Держава виступає ключовим фактором у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності. Держава, не втручаючись безпосередньо у діяльність підприємств, повинна управляти ринком і підтримувати його чи стримувати негативні тенденції через відповідні юридичні інституту, систему оподаткування, кредитну політику тощо.

Отже, державне регулювання економіки є системою типових заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, які здійснюються відповідними державними органами й громадськими організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до постійно змінюваних умов. Основними суб’єктами державного регулювання економіки є: діловий економічний цикл, господарська структура, умови нагромадження, грошовий обіг, платіжний баланс, ціни, зайнятість, умови конкуренції, наукові дослідження, соціальна політика, підготовка й перепідготовка кадрів, навколишнє середовище, зовнішньоекономічна діяльність.

Отже, висновок: сучасна стратегія соціально-економічного розвитку будь-якої країни має бути ринково-орієнтованою з посиленням регулюючих функцій держави в економіці.

Грошово-кредитна та фінансова політика

Грошово-кредитна та фінансова політика є одним з впливових економічних методів, за допомогою якого уряд регулює фінансово-економічні відносини в державі, стимулює виробництво, впроваджує розподільчу та перерозподільчу функцію.

Грошовою називають політику, головна мета якої здійснювати регулювання кредитів, ставок банківського процента і грошової маси. Кредит входить у систему перерозподілу ВНП, однак, на відміну від фінансів, він включає перерозподіл тільки тимчасово вільних зборів і коштів. Залежно від того, хто виступає в ролі кредитора, розрізняють дві форми кредиту: комерційний (кредитні спілки) і банківський (банки).

Кредитна система – це сукупність установ, які діють у державі. Вона будується на двох рівнях: центральний емісійний банк і комерційні танки та інші кредитні установи. На центральний банк покладаються функції регулювання грошового обігу в країні та діяльності комерційних банків.