Творчість Рафаеля

1. Народження Рафаеля в родині художника Джованні Санті. Навчання професії в батька і робота з ним у якості підмайстра. Часте зображення мадонн у роботах Д. Санті.

2. Навчання в Пьєтро Ваннуччі (Перуджино):

• поняття композиції як гармонійного сполучення частин цілого;

• принцип спрощення композиції і побудова картин за геометричною схемою в майстерні Перуджино;

• основні композиційні фігури, що застосовувалися в живописі Відродження (на прикладах полотен Рафаеля):

• хрест ("Сон лицаря");

• трикутник ("Заручення Марії");

• коло чи овал ("Мадонна Конестабіле");

• чуйність Перуджино до настрою ландшафту й архітектури, тісний зв'язок з ними фігур персонажів.

3. Флорентійський період у творчості Рафаеля ("Період мадонн");

• підмальовок (малюнок вугіллям на ґрунті) як початковий етап і конструктивна основа мальовничого полотна;

• вироблення графічної чіткості і гармонійності в лініях картини;

• принцип урівноваженості мас у композиції картини;

• урівноваженість мас на картинах Рафаеля;

• статична та динамічна композиція в живописі;

• пошуки Рафаелем прийомів динамізації композиції ("Положення в труну") і протиріччя динамічної композиції з квадратним форматом полотна;

• "тондо" як найбільш урівноважений і гармонійний формат полотен в епоху Відродження.

4. Римський період творчості Рафаеля. Робота на замовлення пап у Сікстинській капелі Ватикану (фреска "Афінська школа"). Вирішення тут специфічних задач руху образотворчого простору:

• стрімке розширення образотворчого простору вширину і всередину;

• подолання "недоторканості" переднього плану образотворчого простору;

• рух всього ілюзорного простору назустріч глядачеві разом із Платоном і Аристотелем (точкою сходження).

5. Виявлення внутрішнього світу персонажа в портретах і зіставлення його з зовнішнім виглядом ("Портрет кардинала", "Портрет графа Бальтасаре Кастільйоне", "Донна Велата").

6. Робота над "Сікстинською мадонною" за замовленням монастиря св. Сикста в Пьяченце:

• ідея жертовного принесення божественного сина зі світу абсолютного світла в земний світ;

• вертикально-глибинна композиція картини;

• реальність світу глядача ("вітер, що дує зі світу глядача");

• замкнутість композиції (фігури ангеляток на передньому плані);

• символіка колірного рішення полотна.

Леонардо да Вінчі

1. Навчання Леонардо да Вінчі в майстерні А. Верроккіо та перші самостійні роботи.

Використання руху фігур для вираження "пристрастей душі".

2. Наукова розробка Леонардо да Вінчі теорії живопису для викладання в Міланській академії мистецтв; висування мистецтва перспективи як засобу створення на площині ілюзії простору на перше місце в навчанні.

3. Уточнення принципів лінійної перспективи:

• зменшення масштабу предметів по мірі їхнього віддалення від глядача;

• збереження відношення висоти предметів до їхньої ширини на будь-якій відстані від глядача;

• скорочення ліній глибини предметів по мірі їх віддалення від глядача;

• перетинання рівнобіжних ліній, що йдуть у глибину картини, в одній точці на обрії, яка називається "точкою сходу";

• "пряма перспектива" як один із варіантів лінійної перспективи з точкою сходження в центрі композиції.

4. Відкриття Леонардо да Вінчі законів тональної та повітряної перспективи:

• закон тональної перспективи: предмети, по мірі їхнього віддалення від глядача, здобувають усе більше "холодний" (синюватий) тон;

• закон повітряної (світлової) перспектив: по мірі віддалення предметів від глядача їх контури усе більше розпливаються.

5. Визначення картинної "лінії обрію" як місця геометричного і тонального злиття лінії землі і лінії неба.

Вивчення в майстерні Леонардо особливостей людини та її рухів:

• вікових особливостей людських облич і зміни рис обличчя, відповідно до емоційного стану. Спроби передати різне сприйняття події різними людьми ("Поклоніння волхвів");

• анатомії людини (метод "анатомічних штудій" у вихованні художника). "Святий Ієронім" — синтез вивчення анатомії і руху людини;

• переосмислення горизонтально-симетричної композиції картин раннього Відродження і спроба побудувати значеннєву композицію ("Таємна вечеря");

• принцип природного емоційного зв'язку між персонажами картини в мадоннах Леонардо ("свята співбесіда");

• введення в мистецтво естетики потворного ("карикатури");

• відмова від зображення природи як тла і наділення її багатозначним змістом ("Мадонна в скелях", "Джоконда").

6. Картини "Свята Анна", "Іоанн Хреститель" і "Мона Ліза" ("Джоконда") як філософський підсумок творчості Леонардо да Вінчі. Вираження леонардівського уявлення про світ у посмішці, "повної іронії і розуму, що показує усвідомлення границь доступного людському розуму".