З теорії літератури

Підтекст — тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, крім власного, має значення зумисно прихованого натяку на якусь іншу ідею чи образ, що прямо не називаються, але маються на увазі й суттєво переоцінюють зміст того, про що йдеться відкрито, у прямій формі.

Притча — повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. На відміну від байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея. Прикладом може бути притча про блудного сина. Поетика притчі не має описовості, природа та речі згадуються лише в разі потреби, а дія відбувається мовби без декорацій. Притча широко застосовується в Євангелії. Звертання до притчі є у творчості Е. Хемінгуея, Г. Гарсіа Маркеса, М. Метерлінка та ін.

Символ (грецьк. symbolon — "умовний знак", "натяк") — предметний або cловесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в конкретному образі. Символ не збігається за своїм значенням з будь-яким тропом. В основі своїй символ має завжди переносне значення.

Джон стейнбек

(1902—1968)

Джон Стейнбек — американський письменник-реаліст, лауреат Нобелівської (1962) та Пулітцерівської (1940) премій. Автор відомих творів про наболілі соціальні проблеми американського життя та шляхи їх вирішення, серед таких — роман "Про мишей та людей" (1937), "Грона гніву" (1940), "Автобус, що заблукав" (1947), "На Схід від раю"(1952). Морально-філософську проблему співвідношення добра і зла в природі людини письменник вирішує в романі "Зима тривоги нашої" (1961), повісті "Перлина (1945).

Джон Стейнбек — виходець з небагатої сім'ї іммігрантів, що оселилася в Каліфорнії. Навчався у Стенфордському університеті на природознавчому факультеті, проте матеріальна скрута не дозволила завершити освіту. Йому випало багато подорожувати, змінюючи професії та способи заробітку через "велику депресію" — наслідок економічної кризи 1929 року. Він був одним із тих митців, поряд з Е. Хемінгуеєм і В. Фолкнером, кого сформували так звані "грозові тридцяті". Свідченням його творчого та соціального становлення став роман "Грона гніву" (1940), що виріс з життєвих спостережень і живої участі Стейнбека в житті фермерів та мігрантів і став пам'ятником цілої епохи в житті Америки.

Особливе місце в спадщині письменника посідає роман "Зима тривоги нашої" (1961), за який Дж. Стейнбека було нагороджено Нобелівською премією (1962). Письменника непокоїть моральний занепад у країні, духовна зрада світлих ідеалів перших американських переселенців, які мріяли про свободу та справедливість. Автор роману прагне відповісти на запитання: що спонукає зовні благополучного громадянина скоїти злочин і які невидимі обставини цьому сприяють. Саме ці питання і визначають проблематику роману "Зима тривоги нашої".

У епіграфі автор радить не шукати реальних місць та прототипів, а "подивитися навкруги та зазирнути у власну душу, оскільки в цьому романі розповідається про те, що відбувається сьогодні майже по всій Америці". Зовнішній бік сюжету – це історія сходження на вершину "американської мрії" головного героя, звичайного американця, продавця крамниці Ітена Хоулі. Цей шлях пролягає крізь зраду шляхетних ідеалів його родини та предків.

На початку твору ми бачимо його сумлінним працівником, доброю і порядною людиною, до якої з повагою ставляться городяни, бо ж він останній з шляхетного роду першопоселенців Хоулі, які розбудовували Нью-Бейтаун, сприяли розквіту його економіки, були найбагатшим сімейством міста. Тепер від колишнього багатства залишився тільки родинний будинок у центрі міста та невеличкий камінчик-талісман, що має властивості зберігати тепло і тому вважається оберегом домівки Хоулі.

Усі навкруги, а також дружина та діти спонукають його до рішучого вчинку, підказують, як саме можна швидко розбагатіти. Думки про швидкі гроші ведуть його до злочинних намірів, які роз’їдають душу Ітена. Він страждає через внутрішню боротьбу: залишатися чесною людиною і продовжувати бідувати чи поступитися моральними принципами заради матеріального благополуччя та поліпшення соціального статусу родини.

Головний герой проходить складну внутрішню еволюцію від сумлінного нащадка чесних і працелюбних предків до злодія і вбивці. Внутрішня боротьба йде в душі Ітена, він вагається, шукає виправдань, безперервно картає себе за підлість намірів. Серед предків він відшукує і "святих", і "флібустьєрів", тож "добро" і "зло" у своєму протистоянні постає своєрідним генетичним кодом людини. Дилема: бути чесним, але бідним, чи стати багатим злочинцем – вирішується Хоулі на користь останнього. Його вибір залишається за багатством.

Він нехтує моральними принципами кожного разу, коли йдеться про збагачення: Хоулі доносить на свого хазяїна італійця-нелегала Марулло, і це дає змогу заволодіти його крамницею. Він позичає чималі гроші колишньому другу дитинства Денні, безнадійному п'яниці, сприяючи його трагічному фіналу. Ціною неявного вбивства він успадковує стратегічно значущі землі, на яких планують побудувати аеродром, і таким чином перетворюється на "отця міста".

Назва роману є цитатою з хроніки В. Шекспіра "Річард ІІІ", що повертає читача до монологу кривавого і підступного правителя Річарда, який мостив шлях до трону тілами своїх жертв. Шекспірівська цитата тричі виринає з тексту твору не випадково, бо співвідноситься з внутрішньою трагедією Ітена Хоулі і часом набуває метафоричного значення "йти по трупах". Саме тоді, коли родина йде шляхом багатства і здається, що "зима тривоги нашої позаду...", починається справжня духовна трагедія в родині Хоулі.

Однією з провідних проблем твору є проблема морального виховання дітей та сенсу освіти. Син Ітена Аллан змалку засвоїв "правила" просування до успіху, він, на відміну від батька, не вагається у виборі засобів перемоги. Поверховий і ниций юнак, аби виграти на конкурсі шкільних творів, удається до плагіату. Він скомпілював цитати з промов видатних діячів Америки, що зберігалися в унікальній бібліотеці родини Хоулі, і видав їх за власний твір під назвою "Я люблю Америку". Гучний успіх сповнює родину гордістю, юнакові пророкують блискуче майбутнє.

Проте невдовзі шана обернулася безчестям: сестра таємно повідомила членів комісії про підробку. Навіть після викриття і ганебного падіння з вершини успіху молодший Хоулі не вбачає у своєму вчинку морального злочину ("Усі так роблять!"), його не лякає брехливість власних почуттів та слів. Винуватцем прикрого інциденту Аллан вважає не себе, а того, хто таємно повідомив про його вчинок журі конкурсу – сестру Еллен.

Саме у вчинках його дітей Ітену Хоулі відкрилася жахливість його власних злочинів – брехні та підступності. Він готовий вершити суд над собою і здійснити самогубство. Але він не може піти з життя, не передавши своїй дочці спадкову річ – сімейний талісман, що протягом кількох поколінь був символом тепла і духовної щирості родини Хоулі. Він має повернутися додому, "щоб не згас ще один вогник".

Дж. Стейнбек, відтворюючи реалістичну картину життя Америки початку 60-х років ХХ століття, використовує широку палітру засобів художньої виразності. Письменник створює морально-філософський підтекст твору, протиставляючи хижацьку мораль суспільства законам внутрішнього благородства людини за допомогою біблійних алюзій: події біблійної Пасхи та розп'яття Христа утворюють паралелі з внутрішнім станом героя на початку твору. Автор використовує шекспірівські ремінісценції: жагучий і пристрасний світ прагнень шекспірівських героїв, зокрема, Річарда ІІІ, асоціюється зі станом душі Ітена Хоулі в другій частині роману. Автор використовує образи-символи: камінець-талісман, вогник, верхівка затопленої батьківської шхуни навіюють спогади про колишні ідеали родини. Драматичний світ внутрішніх вагань та власного осуду розкривається через внутрішні монологи головного героя, через його цитатне мислення, "потік свідомості". Роман надихає вірити в добре начало у людині, повертає до думки про вищі людські ідеали доброти та благочестя, веде шляхами вагань та боротьби до перемоги над темними спокусами душі, вчить протистояти злу. У цьому і розкривається провідна ідея твору.