З теорії літератури

Епопея – значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, у якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу (часом, багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь.

Тема – коло життєвих явищ, відображених у творі в зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема – узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому.

Проспер Меріме

(1803 –1870)

Драматург, новеліст, історик, етнограф і романіст, Проспер Меріме народився 28 вересня 1803 р. у Парижі. Його батько був художником. Мистецьки обдарованою була і мати письменника. У 1823 році закінчив правознавчий факультет, але юриспруденція цікавила його мало. За світоглядом близький ідеям Просвітництва. Протягом усього життя Меріме був аналітиком. Байдуже сприймав усі революції у Франції, свідком яких був, суспільні проблеми майже не відбилися в його творчості. Замість цього він сконцентрував свою увагу на вивченні мистецтва, духовної культури, історії та літератури.

Протягом 40 – 50 років написав низку праць з історії Стародавнього Риму, Росії та України (зокрема, трактати про історію запорізького козацтва та про Богдана Хмельницького), статті про іспанську та російську літератури, перекладав Пушкіна і Гоголя. У 1844 році його було обрано членом Французької академії наук, а потім академії написів.

Творчість Меріме збігається з періодом взаємодії в літературі романтизму та реалізму. З одного боку, письменник залишається в колі ідей, тем та образів романтизму, з іншого – дивиться на них з відстані та підриває романтичний світогляд зсередини.

Новела була улюбленою формою творчості Меріме.

Етапи розвитку. Жанрове розмаїття новелістики.

У 1833 р. Меріме опублікував книгу "Мозаїка". Найбільш відомі новели були створені в період з 1834 по 1845 роки. Для з'ясування жанрової специфіки новел Меріме і особливостей психологічного аналізу в його новелістиці умовно можна виділити два типи творів: 1) "екзотичні" новели ("Таманго", 1829; "Матео Фальконе", 1829; "Кармен", 1845); 2) новели соціально-психологічні ("Арсена Гійо", 1844; "Венера Ільська", 1837). У новелі "Коломба" (1844) органічно поєднується екзотична і соціально-аналітична традиція.

Загальні тенденції в розвитку новели: постійне поглиблення психологічного плану в оповіді, поступове зниження екзотичної теми і ролі місцевого колориту, розширення сучасної тематики, яке потребувало художнього втілення внутрішнього світу людини. Таким чином, становлення Меріме-новеліста йшло через романтизм до реалізму.

"Екзотичні" новели свідчать про прихильність письменника до романтичної естетики: 1) місце дії – периферія Європи; 2) у новелах значущий місцевий колорит, сюжет будується як відтворення драматично наростаючої конфліктної дії – звідси лаконічність цих новел. Вони трагічні за своєю проблематикою, відтвореним конфліктом, засобом його розв'язання. Трагічний зміст новел у значній мірі обумовлений характерами людей – натур цільних, ініціативних, твердих у своїх моральних принципах. Матео вбиває свого єдиного сина Фортунато, який зрадив честь сім’ї, роду ("Матео Фальконе"). Кармен гине від ножа Хосе Наварро, кохання якого вона не прийняла ("Кармен"), свободолюбивий, гордий негритянський ватажок Таманго втрачає свободу, батьківщину, кохану жінку і гине в неволі ("Таманго"). Моральна цільність та безкомпромісність героїв роблять їх романтичними характерами.

"Кармен"(1845 р.). Всесвітня слава цього твору почалася в 1875 році, коли Ж. Бізе поставив однойменну оперу, яка з тріумфом продовжує своє життя на всіх оперних сценах світу.

Задум. Історія створення. Задум новели виник під час подорожі Меріме до Іспанії в 1830 році. Там він зустрів прототип жіночого образу – циганку Карменсіту. Перш ніж розпочати твір, письменник здійснив велику дослідницьку роботу. Він вивчав наукові праці про циган, мову цього народу. Усі ці зусилля мали на меті забезпечити правдивість "місцевого колориту" та іспанського характеру, який зображений у новелі. У цьому виявляється подвійне ставлення Меріме до романтичних тем – він не відмовляється від них, але критично їх перевіряє.

Проблематика: 1) вільне кохання, що підкоряється лише власним законам; 2) руйнівна дія буржуазної цивілізації на людей самобутньої і давньої культури, в душах яких збереглося почуття гордої незалежності і здатність до самовідданої пристрасті.

Сюжетно-композиційні особливості. Структура оповіді в новелі ускладнює її композиційну і сюжетну побудову – це оповідь в оповіді. Така складна структура твору пов'язана з наміром письменника поглиблено пізнати людину в цілому, а не тільки її характер. Француз, фахівець давньої історії, зустрічає колишнього солдата, а тепер розбійника Хосе Марію, який розповідає йому про свою пристрасть і ревнощі до циганки Кармен. Меріме використовує прийом контрасту: на фоні симпатичного, але стриманого і цілком зануреного в себе вченого особливо виразна сила почуття і темпераменту Хосе і Кармен.

Коли Хосе вперше побачив Кармен, він був єфрейтором і сподівався стати офіцером. Він змушений був супроводжувати красуню циганку до в'язниці, тому що вона полоснула ножем іншу робітницю тютюнової фабрики. Кармен тікає з-під варти. До в'язниці потрапляє закоханий Хосе. Його понизили в званні до простого солдата. Хосе стає рабом пристрасті. Кармен грається його почуттями. Через неї Хосе побився з поручиком свого полку, а це означало, що його військова кар'єра була остаточно зіпсована. Він стає контрабандистом. У Кармен новий коханець – пікадор Лукас. Усе закінчується трагічно. Хосе вбиває її ножем та віддає себе в руки правосуддя.

Своєрідність методу. Романтичне і реалістичне в новелі. На рівні сюжету – це типовий романтичний твір. Від романтизму – вибір персонажів ("цільні", природні люди, що нехтують мораллю), "місцевий колорит", тобто екзотика (дія відбувається в Іспанії) і незвичайні події.

Схожість новели з творами романтизму суто зовнішня, бо в ній головне не сюжет, а те, як він розробляється і викладається. На цьому рівні виявляється скептичне ставлення Меріме до загальноприйнятих тем, образів та прийомів романтизму: немає нічого піднесеного в образі Кармен, що добре усвідомлює і Хосе, який навіть у розпалі пристрасті об'єктивно бачить недоліки і вади своєї коханої.

На думку оповідача, треба не захоплюватися, а шукати причини вчинків героїв у їхній психології та середовищі й оточенні, що сформували їхні характери. Таку саму функцію виконує і рамкова організація оповіді. Твір починається сповіддю оповідача і закінчується (IV розділ) невеличким науковим екскурсом в етнічну історію циган.

Розлогість "дослідницької" частини новели не випадкова: історія Кармен і Хосе занурена в реалістичний опис країни, історії народу, його звичаїв.

Романтична історія одержує глибоко реалістичне обґрунтування. Новела виявила великий талант Меріме-психолога, який так переконливо, з такою силою і пристрастю і водночас без перебільшення, без мелодраматичних ефектів й штучного пафосу зміг розповісти про вічну драму кохання.