Адам міцкевич

(17981855)

Адам Міцкевич народився на хуторі Заосьє біля Новогрудка (нинішня Білорусь), вчився у Віленському університеті (Вільнюс), п'ять років прожив у Росії (Москва, Петербург, Одеса, Крим), значну частину життя – за кордоном, похований у Парижі. І тільки через 30 років останки великого поета були перевезені в Польщу і поховані в ніші древнього замка Вавель у Кракові, неподалік від ніші Тадеуша Костюшко.

"Пан Тадеуш" — найвизначнішій твір А. Міцкевича, пройнятий прагненням поета розбудити у своїх співвітчизників патріотичні почуття, об'єднати і відродити рідну країну. Поема ця залишилася живою і донині, читаючи її, народ "вчиться говорити і мислити по-польськи". Національно-визвольний рух, зображений у поемі, є класичним зразком національної епопеї. Образом пана Тадеуша автор показав своїм сучасникам приклад беззавітного служіння Вітчизні, єднання сил для боротьби за її волю.

Боротьба —це слово, яким найкоротше і найвірніше можна схарактеризувати життя і творчість Міцкевича. Він був митцем дивної пильності і найтоншого слуху, незрівнянної сили слова. Волелюбні настрої, боротьба за утвердження національного мистецтва визначили романтичний характер творчості найбільшого польського поета. Інтерес романтиків до життя народу тісно переплітається з інтересом до минулого своєї країни. Творчість Міцкевича не була в цьому значенні винятком. Із досліджень поета з історії рідного міста Новогрудка виникла "литовська повість" у віршах "Гражина". У літературознавстві її зараховують до поеми, навіть балади. Сюжет твору пов'язаний з дійсними історичними подіями — героїчною боротьбою литовського народу в XII—XIV ст. за свою незалежність від тевтонського ордена хрестоносців. Князь Литавор, щоб заволодіти містом Лідою, готовий затіяти братовбивчу війну проти Вітольда і ввійти в змову з найлютішими ворогами Вітчизни — тевтонськими рицарями. Раднику Литавора Римвиду не вдається відговорити князя, і тоді Римвид, "вірний батьківщині своїй", відкриває Гражині підступний задум її чоловіка. Образ Гражини складний, у її душі вступає в протиборство обов’язок дружини і обов’язок патріотки, перемагає друге. Соромлива жінка і покірна дружина перетворюється у відважного воїна, ціною власного життя одержує перемогу над ворогом. У поемі проглядалося романтичне сполучення протилежних начал, можливість глибокого внутрішнього перелому (красуня-дружина перетворювалася в безстрашну войовницю, гордий князь — у безутішного коханого, який зійшов на похоронне вогнище). Сюжет поеми чітко концентрувався навколо однієї події і разом з тим будувався так, щоб домогтися стрімкого розвитку дії і створити атмосферу романтичної загадковості. Новизна поеми відчувалася в переплетенні елементів ліричної та епічної оповіді. Авторська позиція виражена в образі Римвида, мудрої і старої людини, що закликає до єднання і згуртування народу.

Демократизм творчості А. Міцкевича позначився, насамперед, у баладах, героями яких є прості люди, судженнях цих людей про основи людської моралі, їх протесті проти несправедливості, їх шляхетних почуттях і волелюбних прагненнях.

У баладі "Свитязь" знайшли яскраве відображення патріотичні почуття, ідея жертовності в ім'я Батьківщини. В основі сюжету — легенда про затоплене місто, народні перекази і повір'я про свитязянок, про перетворення дівчат на квіти. Але фантастика в цій баладі набула реального сенсу. Місто виявилося затопленим з волі жінок, які захищали його, щоб воно не дісталося ворогам. Дівчата перетворилися в чудодійні квіти, від дотику яких ворог умирав.

"Білий колір безгріховності своєї" зберігають квіти, "не образить їх прийшлий лиходій дотиком мерзенним". Дотик обіцяє смерть.

Як у слов'янському фольклорі державна зрада зображувалася як подружня невірність, так і в баладах Міцкевича зрада Вітчизні зображувалася як зрадництво.

У баладі "Свитязянка" юний стрілець дає вічну обітницю в коханні лісовій діві, але дивовижна діва зваблює юнака.

Вмиг позабыты душой омраченной

Клятвы пред девою лесною;

К гибели мчится стрелок, ослепленный

Новой взамен красотою.

Кохання у баладника Міцкевича – це не тільки радість, але й насамперед страждання, така природа цього почуття. Балада "Рибка" являє собою зворушливу оповідь про долю селянської дівчини, спокушеної і кинутої поміщиком.

Христя перетворюється на рибку, вона не змогла перенести зраду коханого. У баладі відображена і соціальна нерівність:

Пан обманывал, что любит,

Лгал, что сделает женою,

Кристю нынче он погубит —

Под венец идет с княжною.

Але Бог справедливий. Пан і пані перетворюються на кам'яну брилу. На березі залишається слуга з дитиною на руках. Подібний сюжет знаходимо і у творчості Т. Шевченка ("Катерина").

Балади Міцкевича стали значним кроком до демократизації поезії, що стала доступною, зрозумілою і близькою тим широким колам народу, до яких звертав своє поетичне слово А. Міцкевич.