Тема 10: державна служба як інститут адміністративного права.

1-поняття завдання та функції державної служби.

Державна служба-це професійна діяльність осіб які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави які одержують заробітню плату за рахунок державних коштів.

Державна служба має наступні ознаки:

1. Державна служба завжди є професійною діяльністю. Означає що державна служба виступає основним місцем роботи і її не можна суміщати з іншими видами оплачуваної діяльності крім, викладацької, науковою, творчою діяльністю, та медичною практикою. Іноді таку ознаку професійність пояснюють так що державна служба вимагає спеціальної освіти чи підготовки. Насправді закон про державну службу не передбачає обов’язкової спеціальної і навіть вищої освіти для вступу на державну службу. Вимоги вищої освіти висувається лише для декількох видів державної служби(судді, прокурори, працівники органів юстиції)

2. Державна служба передбачає зайняття особою посади у державному органі. Посада означає місце і роль державного службовця у виконанні функцій державного органу де він працює. Перелік та види посад передбачені у штатному розпису державного органу. Перебування на державній посаді означає що службовець повинен виконувати завдання та функції держави. Посади в державних органах треба відрізняти від посад в інших державних установах які не передбачають виконання завдань та функцій держави(начальник відділення лікарні, зауч школи, професор університету) перебування на таких посадах не передбачає виконання завдань та функцій держави і не є державною службою. Державним службовцям заробітна плата виплачується виключно за рахунок державного бюджету.

Завданнями державної служби є наступне:

1. Охорона конституційного ладу, створення умов для розвитку громадянського суспільства а також захист прав свобод та інтересів осіб.

2. Удосконалення умов державної служби а також професійної діяльності державних службовців.

3. Створення та забезпечення системи підготовки та підвищення кваліфікації.

4. Забезпечення власності в діяльності державних службовців, дотримання законності, а також боротьба за бюрократизмом та корупції.

Вище зазначені функції є функціями інституту адміністративного права. Похідними від завдань є функції інституту державної служби:

1. Правозастосовча-здійснюється через виконання посадовими особами обов’язків а також прийняття актів управління.

2. Правотворча функція-проявляється у можливості службовців приймати нормативні акти управління та брати участь у законодавчому процесі.

3. Правозахисна функція полягає у діяльності службовців по розгляду скарг і звернень громадян та наданню адміністративних послуг.

4. Регулятивна функція державної служби полягає в участі державних політики у розробці та реалізації державної політики

5. Організаційна функція-полягає в забезпеченні координацій державних органів та формування державних органів, та об’єднання їх в державний апарат легітимної державної влади.

Види державної служби:

В юридичній науці державна служба поділяюється на три види:

1-цивільна державна служба

2-мілітаризована

3-спеціалізована

Цивільно-державні службовці поділяються на ранги та категорії передбачені законом про державну службу. До таких службовців належать: представники секретаріт президента, секретаріат міністрів, службовці місцевих державних адміністрації, верховної ради, а також більшості центральних органів виконавчої влади

Мілітаризована служба передбачає у її службовців наявність військових та прирівняних до них звань. Це служба у збройних силах України, у міністерстві внутрішніх справ, служба у внутрішніх військах, служба у прикордонних військах, служба в органах виконання покарань та деякі інші.

Спеціалізована передбачає наявність особливих звань та категорій посад відмінних від цивільних та мілітаризованих(наприклад державна дипломатична служба) а також мають суду, міністерства юстиції.

Управління державною службою-являє собою діяльність спеціальних органів державної влади а також підрозділів спеціальних органів про забезпеченню дії законодавства про державну службу, а також з приводу розробки та реалізації державної політики в сфері державної служби. Діяльність поділяється на діяльність таких органів: органи управління, органи забезпечення державної служби. До органу управління державною службовю-належить національне агентство з питань державної служби яке є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Органами забезпечення державної служби є відділи кадрів та кадрові служби.

Тема:адміністративно-правовий статус державних службовців.

1. Поняття та види державних службовців.

2. Права та обов’язки державних службовців

3. Обмеження та заборони державних службовців

4. Проходження та припинення державної служби.

5. Юридична відповідальність державних службовців.

Стаття 4 закону України про державну службу визначає державного службовця як громадянина України який одержав відповідну освіту та професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір або іншу процедуру вступу на посаду. Існує доктринальні та нормативні способи класифікації державних службовців.

До нормативних способів кваліфікації відноситься:

1-в залежності від гілки влади до якого належить поділяються на службовців законодавчої влади, суддів.

2-за характером державної служби

-цивільні

-мілітаризовані

-спецілізовна.

3-за характером повноважень-службовці поділяються на керівників, спеціалістів та технічний персонал.

Керівник-це державний службовець діяльність якого безпосередньо пов’язана із здійсненням владних функцій та прийняттям актів управління. До такої категорії службовців-керівників державних органів та їх заступників а також керівників та засупників керівників в структурних підрозділах державних органів.

Спеціаліст-це державний службовець який виконує завдання та функції держави але не уповноважений приймати владних рішень. До таких службовців працівники підрозділів державних органів які не займають керівних посад і не мають підлеглих собі по службі осіб.

Технічний персонал-це службовці діяльність яких не пов’язана із прямим виконання завдань та функцій держави а стосується лише організаційного забезпечення діяльності органів. До такого виду службовців належать секретарі керівників, водії, системні адміністратори та інші.

Нормативний спосіб класифікації державних службовців передбачений в статті 25 Закону про державну службу. Дана стаття містить перелік рангів та категорій які можуть присвоюватись державним службовцям. Існує у нас сім категорій та 15 рангів державних службовців. Кожній категорії відповідають три ранги державних службовців.

Категорії це така класифікація посад яка залежить від організаційно-правового рівня органу характеру та обсягу компетенції на посаді а також місця посади в структурі державного органу.

Ранг-залежить від рівня професійної кваліфікації стажу та результатів роботи державного службовця.

Права та обов’язки державних службовців-передбачені в статті 10-11 закону про державну службу.

Обмеження та заборони державних службовців:

Враховуючи специфіки державної служби як особливого виду трудової діяльності законодавство передбачає ряд обмежень та заборон для державних службовців. Обмеження та заборони відрізняються наступним:

1. Обмеженням із прийняттям на державну службу. Обмеження стосуються вступу на державну тобто переліку осіб яким не можна ставати державними службовцями. Заборони стосуються осіб які вже стали державними службовцями і є переліком заборон на певні види діяльності чи вчинення певних дій під час проходження державної служби. Обмеження передбачені статтею 12 законом про державну службу. Це так звані загальні обмеження які стосуються всіх видів державних служб.

Зокрема не можна бути державним службовцям:

1. Які не є громадянами України

2. Визнанні в установленому порядку не дієздатними

3. Мають судимість яка несумісна із зайняттям посади.

4. Не будь-яка судимість може стати перешкодою до державних органів.

5. В разі прийняття на службу особа буде підпорядкована, або підлеглим особам які є її близькими родичами та свояками

Деякі види державної служби передбачають ще спеціальні обмеження, Які можуть стосуватись відповідної освіти, стажу роботи, здоров’я.

Заборони пов’язані виключно із проходженням державної служби і визначається в статті 16 закону про державну службу. До заборон належить:

1. Категорична заборона на участь у страйках та заборона на вчинення корупції та корупційних діянь.

Запобігання корупції в державній службі забезпечується встановленням чотирьох видів державної діяльності:

1. Обмеження щодо використання службового становища(неправомірне сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержання субсидії, пільг, та укладання контрактів.

2. Неправомірне сприяння призначення на посаду осіб

3. Неправомірне втручання в діяльність органів влади.

4. Неправомірне надання переваги осіб у зв’язку із підготовкою проектів або виданням нормативних актів.

Обмеження щодо сумісництва з іншими видами діяльності:

1. Заборона службовців займатися іншою оплаченою діяльність крім викладацької наукової та творчою діяльністю, медичною практикою а також інструкторською та суддівською.

2. Це заборона входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства чи організації що має на меті одержання прибутку крім випадків коли особи здійснюють функції по управлінню державною власністю.

3. Обмеження щодо отримання дарунків та пожертв.

Забороняється одержання дарунків та пожертв за рішення дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника що приймається особою а так із-за сприяння у прийняті рішень чи бездіяльності а також за сприяння іншими посадовими особами. Забороняється приймати дарунки якщо особа що дарує перебуває у підпорядковані особі яка отримує подарунок.

Державні службовці можуть приймати дарунки які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, але якщо вартість таких дарунків не перевищує 50% мінімальної заробітної плати. Приблизно 450 грн. сукупна вартість дарунків отриманих з одного джерела протягом року не повинні перевищувати однієї мінімальної заробітньох плати(трохи менше 1000 грн )

4. Щодо роботи близьких осіб. Державні службовці не тільки під час прийняття на службу а й під час проходження служби не повинні бути підпорядковані близьким особам. В разі виникнення такої ситуації службовці зобов’язані попередити керівництво органів . в свою чергу керівництво в 15 денний строк повинні усунути таке підпорядкування шляхом переведення осіб на інші посади. В разі неможливості такого переведення особа що перебуває у підпорядкуванні підлягає звільненню.

Заборони на участь у страйках та вчинення корупційних діянь є загальними заборонами і стосуються всіх державних службовців.

Існують ще спеціальні заборони які стосуються членства наприклад в політичних партіях.

Проходження та припинення державної служби.

Проходження державної служби це певні юридичні факти які характеризують… проходження державної служби започатковується в момент виникення і припинення державної служби.

Прийняття на державну службу здійснюється шляхом заміщення посад:

1. Конкурс-застосовується в більшості випадків

2. Призначення-застосовується щодо керівників чи заступників керівників органів влади і здійснюється за наказом вище посадової особи.

3. Зарахування здійснюється по відношенню щодо допоміжного персоналу шляхом укладання трудового договору чи контракту.

Незалежно від способу заміщення посади всі особи які претендують на нову посаду повинні бути піддані спеціальній перевірці. Спеціальній перевірці підлягають наступні відомості про особу:

1. Щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності в тому числі за корупційні порушення. Щодо наявності судимості

2. Перевіряються факти що особа піддавалася стягненням за корупційні правопорушення.

3. Перевіряються достовірність відомостей зазначених у декларації про майно, доходи витрати.

4. Перевіряється наявність у особи корпоративних прав.

5. Перевіряється достовірність диплому про освіту, наукового ступення, вченого звання, також за необхідності стану здоров’я

Просування по службі здійснюється шляхом зайняття більш високої посади, присвоєння службовцю більш високого рангу чи категорій. Просування по службі особи здійснюється лише за наявності наступних умов:

1. Наявності вакантної посади.

2. Наявності необхідної спеціалізації та досвіду роботи.

3. Наявності необхідного стажу державної служби.

4. Проходження умов конкурсу та інше.

Припинення державної служби може відбуватися на загальних та спеціальних підставах.

Загальні підстави регулюються кодексом закону про працю

Загальні підстави це:

1. Угоди сторін

2. Закінчення строку трудового договору.

3. Призов або вступ службовця на військову службу.

4. Розірвання трудового договору з ініціативи керівника, працівника або на вимогу профспілкового органу.

5. Переведення службовця в іншій державний орган чи організацію або ж постанову або перехід на іншу виборну посаду

6. Відмова службовця від переведення на роботу в іншу місцевість.

7. Набрання законної сили вироку суду яким службовця засуджено до позбавлення волі або ж до іншого покарання яке виключає можливість продовження роботи.

Юридична відповідальність державного службовця:

Державні службовці можуть підлягати всім видам юридичної відповідальності:

1. Кримінальна відповідальність-передбачається розділом 17 кримінального кодексу а саме злочину у сфері службової діяльності.

2. Адміністративна відповідальність державних службовців регулюється кодексом про адміністративні правопорушення. Якщо державний службовець вчинив адміністративне правопорушення не виконуючи при цьому службових повноважень він підлягає адміністративний відподальності на загальних підставах. Якщо державний службовець вчинив адмніітсративне правопорушення під час виконання службових повноважень до до нього можуть застосовуватися більш тяжкі адміністративні покарання. Деякі види адміністративних правопорушень стосуються…

3. Дисциплінарна відповідальність службовців по перше регулюється кодексом закону про працю. По друге регулюється статтею 14 про державну службу. Крім того окремі види дисциплінарної відповідальності можуть встановлюватися щодо деяких видів державних службовців і встановлюватись дисциплінарними статутами

4. Цивільно-правова(матеріальна відповідальність державних службовців)

• Питання про те хто буде нести цивільно-правову відповідальність залежить від того ким і за яких умов була нанесена матеріальна шкода. Якщо державний службовець своєю дією чи бездіяльністю наніс шкоду органу влади, він відшкодовуватиме із своєї заробітної плати. Якщо ж матеріальна шкода була завдана неправомірної діяльності даного службовця то вона буде відшкодована за рахунок державного бюджету, а до держанвого службовця буде застосована кримінальна відповідальність.

Тема: Форми реалізації виконавчо-розпорядчих повноважень.

1-поняття форм реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності

2-правові форми реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності

3-не правові форми реалізації..

Виконавчо-розпорядча діяльність завжди характеризується певними зовнішніми проявами у вигляді видання документів та здійснення юридично-значимих дій. Саме через форми виконавчої діяльності відбувається реалізація компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В адміністративній літературі форми діяльності називають але оскільки конституція та закони не оперують даним поняттям їх слід називати формами виконавчо-розпорядчої діяльності.

Форма виконавчо-розпорядчої діяльності-це зовнішній вияв конкретних дій, які реалізуються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування для реалізації поставлених перед ними завдань. При всій багатоманітності форм виконавчої діяльності вони повинні відповідати наступним вимогам:

1. Не виходити за межі режиму законності-акт управління не повинен нехтувати законністю за для його тимчасової доцільності.

2. Всі форми виконавчо-розпорядчої діяльності повинні відповідати компетенції органу який її реалізує.

3. Всі форми виконавчо-розпорядчої діяльності повинні відповідати призначенню та функціям діяльності органу

4. Форми виконавчої діяльності повинні відповідати змісту та характеру вирішуваних питань.

5. Сприяти досягненню мети виконавчо-розпорядчої діяльності.

6. Форма повинна враховувати особливості об’єкта на які спрямовані владні дії.

Важливо зазначити що в процесі виконавчої діяльності повинні використовуватись лише такі форми які передбачені чинним законодавством а також підзаконними актами які визначають компетенцію органів та посадових осіб. Тобто в процесі виконавчо-розпорядчої діляьност органи чи посадові особи обмежені у виборі видах форм які вони можуть використовувати. Традиційно максимально-регламентованіі форми які пов’язані з реалізацією правоохоронних правозастосовних функцій виконавчої влади, право установчих. Значно менше регламентовані форми виконавчої діяльності що не спричиняють прямих юридичних наслідків і стосуються оперативного вирішення поточних питань.

До правових форм виконавчої діяльності відносять видання нормативних та індивідуальних актів управління. Всі правові форми управління тягнуть певні правові наслідки і оформлюються у вигляді правових документів. Видання нормативних актів управління є особливою формою діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування і передбачає встановлення певних правил поведінки. Тобто правові акти управління являють собою результат так званої підзаконної нормоттворчості. Особливість актів управління є те що вони встановлюють загальноприйняті правила поведінки, стосуються невизначеного кола осіб і не вичерпуються одноразовим виконаннями. Натомість індивідуальні акти управління відрізняються від нормативних тим що стосуються конкретно-визначеної особи та втрачають свою силу після виконання припису що міститься в такому акті управління. Індивідуальні акти управління встановлюють змінюють або припинюють конкретні адміністративні відносини і наприклад являють собою стосуються наказу про призначення службовця видача дозволу.

Існує багато видів актів управління і вони залежать від виду органів які їх видає.

Так кабінет міністрів видає: постанови-які є нормативними актами, і розпорядження які є індивідуальними актами. Постановами зостановлюються певні права та обов’язки та порядок їх реалізації щодо суб’єктів як входять до сфери управління кабінету міністрів. Розпорядженнями оформлюються рішення з організаційних та кадрових питань які стосуються внутрішньої діяльності кабінету міністрів.

Другий вид актів управління є акти Президента: Укази і розпорядження президента. Укази-нормативні акти, розпорядження індивідуальні.

Центральні органи виконавчої влади видають накази які можуть мати як нормативні так і індивідуальний характер

Верховна Рада АРК видає постанови які є виключно нормативними.

Рада міністрів АРК може видавати постанови, рішення, розпорядження. Постанови і рішення-нормативні, розпорядження-індивідуальні.

Місцеві державні адміністрації не видають актів правого управління від імені всього органу. Голова місцевої адміністрації може видавати розпорядження та доручення. Розпорядження-нормативні та індивідуальні, доручення тільки індивідуальні. Керівники структурних підрозділів місцевої державної адміністрації можуть видавати накази які мають індивідуальний характер. Місцеві ради видають рішення які можуть бути і нормативними так і індивідуальними. Виконавчі комітети місцевих рад можуть видавати-нормативні накази

Не правові форми виконавчо-розпорядчої діяльності спрямовані на вирішення поточних питань організаційного характеру і не тягнуть за собою правових наслідків.

Всі не правові форми виконавчої діяльності поділяються на 2 групи:

1. Проведення організаційних заходів

2. Здійснення матеріально-технічної діяльності.

Проведення організаційних заходів належать такі види діяльності органів:

1. Роз’яснення змісту та мети законодавчих та інших правових актів, або роз’яснення змісту певних заходів які проводяться в органах.

2. Інспектування роботи та інструктування нижчих органів чи посадових осіб.

3. Розроблення програм діяльності органу а також підготовка та проведення нарад чи конференцій.

Організаційні дії складають важливий чинник діяльності всієї системи органів влади, причому не тільки виконавчий. Організаційні заходи здійснюються систематично та постійно і спрямовані на забезпечення чіткої та ефективної роботи державного органу. Проведення організаційних заходів ніколи не пов’язані із виданням правових актів або із юридично значемих дій. Проте результати проведення організаційних дій можуть підставою для прийняття нормативних чи індивідуальних атків управління. Видання наказу керівника про преміювання державних службовців за результатами проведеної перевірки.

4. Здійснення матеріально-технічних операцій. Цей вид є найбільш обємним серед всіх видів дій державного органу. Існують такі види матеріально-технічних операцій:

• Діловодство-всі операції пов’язані із виготовленням документів, листування, розмноження документів та інших.

• Безпосереднє виконання приписів правових актів якщо воно має матеріальний і технічний характер(операції по передачі майна, проведення конфіскацій чи вилучень та інше.

• Реєстраційні дії що мають самостійне значення(реєстрація звернень громадян, реєстрація вхідної чи вихідної інформації.

• Статистичні дії.

• Інформаційно-довідкова діяльність-консультування громадян та посадових осіб інших органів, складання чи опрацювання документів що містять інформацію про роботу органів(ведення веб сайту)

• Це робота по систематизації матеріалів, в тому числі нормативних та індивідуальних актів управління.

• Інформаційно-технологічні дії. Забезпечення роботи комп’ютерної системи, роботи сайту.

Матеріально-технічні операції носять допоміжний характер і їх основне призначення це обслуговування самого процесу діяльності органів влади. Саме матеріально-технічні операції створюють умови для використання інших в тому числі і правових форм роботи органів.

Тема: Методи виконавчо-розпорядчої діяльності.

1. Поняття методу виконавчо-розпорядчої діяльності

2. Метод переконання

3. Метод примусу

4. Адміністративний договір.

Методи виконавчо-розпорядчої діяльності-це способи та прийоми впливу органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на підпорядковані об’єкти та відносини. Методи виконавчої діяльності нерозривно пов’язані з її формами оскільки будь-який метод обов’язково знаходить своє вираження у певній формі виконавчої діяльності. Така форма як індивідуальний акт управління може мати різний зміст, тобто відображати різні методи виконавчої діяльності. Так наказ керівника органу може стосуватися накладення стягнення на державного службовця наприклад метод примусу або ж стосуватися нагородження чи преміювання державного службовця-метод переконання. Всі методи виконавчо-розпорядчої діяльності мають свої певні риси:

1. Вони використовуються органами влади та їх посадовими особами як засоби реалізації закріпленої за ними компетенції.

2. Будь-який метод завжди має адресата у вигляді колективного чи індивідуального суб’єкта.

3. В методах виконавчо-розпорядчої діяльності завжди виявляється публічний інтерес, державний або інтерес громади.

4. Реалізація методів завжди знаходить вияв в конкретних формах виконавчої діяльності, метод поза формою не можливий.

5. Вибір методів виконавчої діяльності залежить не тільки від компетенції суб’єктів влади а насамперед від особливостей керованого об’єкта

Методи виконавчо-розпорядчої діяльності це певні способи здійснення суб’єктами владних повноважень владно організуючого впливу на керовані об’єкти що відповідають характеру та обсягу наданим цим суб’єктам повноважень а також відповідає особливостям керованих об’єктів.

Метод переконання-є основним методом виконавчо-розпорядчої діяльності. Застосування методів переконання є пріоритетним по відношенню до примусу. Тобто при реалізації власних функцій і повноважень суб’єкт спочатку повинен задіяти метод переконання а вже в разі його неефективності застосовувати примус. Не дивлячись на розповсюдження такого положення, теоретичні розробки щодо ознак та особливостей методу переконання в Українській науці адміністративного права фактично відсутній.

Переконання це система заходів які проводяться органами виконавчої влади та місцевого самоврядування і виявляються у здійснення виховних роз’яснювальних та заохочуваних дій, спрямованих на формування у осіб розуміння необхідності, чіткого виконання законів та інших нормативних актів. Метод переконання в адміністративному праві реалізується у двох напрямках: зовнішньому та внутрішньому.

Зовнішній напрямок методу переконання спрямований на об’єкти адміністративного впливу а саме на фізичних та юридичних осіб. Зовнішнє застосування методу переконання пов’язане із вихованням у громадян необхідності правомірної поведінки. Зовнішній напрямок переконання відображається у таких формах діяльності:

1. Роз’яснення завдань та мети діяльності органів влади а також прав та обов’язків громадян. Це робиться переважно через ЗМІ.

2. Проведення виховних заходів серед громадян, при чому сюди входить не тільки праве виховання населення але й елементи морального чи економічного виховання. Робота по правовій освіті та правовому вихованню населення входить до обов’язкових пунктів діяльності діяльності органів влади та місцевого самоврядування

3. Нагородження громадян орденами медалями , присвоєння почесних звань, вручення цінних подарунків. Іноді такий метод виділяють в якості окремого методу управління який має назву заохочення. Від звичайного переконання він відрізняється тим що за належну та правомірну поведінку особа отримує якісь позитивні наслідки морального чи матеріального характеру.

Внутрішньо-організаційний напрямок застосування переконання стосується сфери державної служби в якій діє система заохочень спрямованих на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості службовців сумлінного виконанню ними службових обов’язків, та підвищення кваліфікації та професійних навичок.

Основними формами переконання що застосовуються в сфері державної служби:

1. Заохочення, моральне та матеріальне.

2. Інструктаж службовців з питань найбільш ефективного виконання поставлених перед ними завдань.

3. Критика роботи і поведінки окремих осіб.

4. Організація заходів спрямованих на вирішення конкретних завдань.(проведення семінарів зборів та інтересів)

Метод примусу:

Адміністративний примус є одним із видів державного примусу як і будь-який державний примус, адміністративний примус зводиться до використання суб’єктами владних повноважень засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей.

Адміністративний примус-це система засобів психологічного чи фізичного впливу на свідомість чи поведінку людей з метою чіткого виконання встановлених обов’язків, розвитку суспільних відносин в межах закону та забезпечення законності та правопорядку. Всі заходи адміністративного примусу поділяються на три групи в залежності від моментів вчинення правопорушення.

1. Заходи попередження

2. Заходи припинення

3. Заходи стягнення

Заходи адміністративного попередження-ці заходи характерні тим що вони не пов’язані з вчиненням конкретного правопорушення, а пов’язані із вчиненням правопорушень в майбутньому. Особливостями застосування такого заходів є те що до особи якої застосовується примус могла і не мати наміру вчинити правопорушення. Але за певних обставин імовірність таких порушень висока і суб’єкт владних повноважень повинен переконатися у правомірних чи неправомірних намірах. Найбільш типовими є такі заходи адміністративного попередження:

1. Особистий огляд та огляд речей

2. Перевірка документів

3. Тимчасове обмеження або заборона доступу для окремих об’єктів чи місцевостей.

4. Обмеження або заборона руху транспорту чи пішоходів на окремих ділянках вулиць чи автомобільних шляхів.

5. Введення карантину

6. Огляд медичного стану осіб та санітарного стану підприємств громадського харчування.

7. Здійснення адміністративного нагляду за особами які звільнені з міст позбавлення волі.

Заходи припинення правопорушення-це примусове зупинення протиправних діянь що носять ознаки адміністративного проступку чи злочину які спрямовані на недопущення шкідливих наслідків та забезпечення застосування заходів відповідальності. Ці заходи спрямовані на не продовження вже вчиненого правопорушення. Ці заходи поділяються на 2 групи загальні та спеціальні

1. Загальні:

• Адміністративній затримання

• Особистий огляд та огляд речей

• Примусове лікування

• Тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами

• Припинення робіт та експлуатацій механізмів.

2. Соціальні заходи

• Застосування заходів фізичного впливу

• Застосування спеціальних засобі

• Застосування вогнепальної зброї.

Адміністративні стягнення-застосовуються до осіб як вчинили правопорушення і що було доведено в установленому законах порядку.

Адміністративний договір є відносно новою формою і метод адміністративної діяльності. Його існування передбачено в кодексі Адміністратвиного судочинства, який визначає Адміністритивний договір-дво або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов’язки сторін що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень який є однією із сторін угоди. Адміністративний договір має обов’язкові та додаткові також факультативні ознаки. Обов’язкові ознаки договору визначені в кодексі адміністративного судочинства:

1. Обовязковою стороною такого договору-субєкт власних повноважень

2. Предмет такого договору є виконання владних повноважень таким суб’єктом.

Додаткові ознаки:

1. Суб’єкт владних повноважень укладаючи такий договір діє для задоволення публічних а не приватних потреб та інтересів.

2. При укладанні такого договору суб’єкт владних повноважень зв’язаний вимогами компетенційних актів на підставі яких він діє.

3. Суб’єкт владних повноважень укладає договір на реалізацію своє адміністративної а не цивільної правосуб’єктності.

4. Суб’єкт владних повноважень укладає договір на підставі рішення прийнятного на виконанні владного управлінського повноваження.

5. Адміністративний договір може містити умови які не властиві цивільним договорам і спрямовані на забезпечення публічного інтересу.

На сьогоднішній день до адміністративних договорів належать такі види угод

1. Договори про розподіл компетенції

2. Договори в сфері оподаткування(договір про відстрочення податкового зобов’язання)

3. Договори щодо закупівлі продукції товарів та послуг в сфері публічних проблем

4. Договори щодо інвестицій та задоволення публічних потреб

5. Договори в сфері службових відносин.