1.3 Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Система органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності па рівні держави в країнах світу має деякі спільні риси:

По-перше, у кожній країні в регулюванні ЗЕД бере участь у перту чергу вищий законодавчий орган. В Україні таким органом є Верховна Рада.

Незалежно від назви ці органи виконують такі функції:

• приймають закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність;

• ратифікують відповідні угоди;

• асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД.

По-друге, у кожній країні є вищий виконавчий орган, який:

• видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток ЗЕД;

• контролює виконання цих законів;

• забезпечує раціональне використання коштів, виділених на розвиток ЗЕД.

В Україні таким органом є Кабінет Міністрів.

По-третє, найбільший вплив на регулювання й розвиток ЗЕД мають міністерства, що безпосередньо займаються економічними зв'язками з зарубіжними країнами та питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В Україні - це Міністерство економіки України, як центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

По-четверте, у регулюванні ЗЕД, у розробці та реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу беруть участь й інші міністерства та державні структури, наприклад, Національний банк, Міністерство сільського господарства (чи промисловості), Міністерство оборони (якщо країна бере участь в експортно-імпортних постачаннях зброї), структури митниці тощо.

У кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД.

1.4 Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Управління ЗЕД на підприємстві багато в чому залежить від того, які умови будуть створені в країні для розвитку його діяльності в зовнішній сфері, від ролі держави в регулюванні та підтримці розвитку ЗЕД на національному рівні.

В усіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД є об'єктивною необхідністю. Це пов'язано, головним чином, з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, більш повного використання ЗЕД як фактора економічного зростання.

Державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки має полягати в створенні умов та сприянні розвитку його зв'язків із закордонними партнерами.

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати підприємницькою діяльність з всіма видами незалежно від форм власності та всі напрямки використання доходів, здійснення інвестицій;

• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється відповідно до цього й інших законів України.

Основою регулювання діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність». Крім того, у відповідних сферах регулюючу роль відіграють й інші Закони України:

• «Про захист іноземних інвестицій в Україні»;

• «Про чинність міжнародних договорів на території України»;

• «Про іноземні інвестиції»;

• «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні»;

• «Про міжнародний комерційний арбітраж»;

• «Про режим іноземного інвестування» тощо.

Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, покликаних вдосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки та реалізації державної зовнішньоекономічної політики. У сучасних умовах зовнішньоекономічна політика — це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення та розширення участі в міжнародному поділі праці з метою розв'язання стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика — складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, розв'язання спільних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

• зовнішньоторговельна політика;

• інвестиційна політика;

• політика науково-технічного співробітництва;

• валютно-фінансова політика;

• політика міграції робочої сили та ін.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням таких цілей:

• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

• стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

• створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного поділу праці, міжнародної економічної інтеграції.

Безпосередньо в галузі ЗЕД державне регулювання має забезпечити:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів ЗЕД;

• створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку усіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;

• розвиток конкуренції та ліквідацію монополії.

Існує два основних напрямки зовнішньоторговельної політики:

• політика вільної торгівлі;

• протекціонізм.

Політика вільної торгівлі має місце коли держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю. Ця політика забезпечує максимальну свободу для дії ринкових сил у прагненні одержати найбільші вигоди від міжнародного економічного обміну.

Протекціонізм — державна політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів регулювання торгівлі.

Позитивні сторони протекціонізму:

• обмеження іноземної конкуренції з метою не допустити формування неефективної економічної структури в країні;

• забезпечення розвитку визначених галузей виробництва, коли в інших країнах вони вже більш розвинуті;

• скорочення безробіття.

Виділяють кілька форм протекціонізму:

• селективний — проти окремих країн або товарів;

• колективний — об'єднання країн проти інших держав, які до об'єднання не входять;

• галузевий — захист певних галузей;

• прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на тарифні і нетарифні.

Нетарифні методи регулювання мають низку переваг порівняно з тарифними методами. Основа переваги — обмежена можливість тарифного регулювання, одноманітність цієї системи. Система ж нетарифних бар'єрів досить розгалужена, завдяки чому досягається велика ефективність.

Головне завдання держави в галузі зовнішньої торгівлі — підтримати експортерів, зробити їх більш конкурентними на світовому ринку й обмежити імпорт, зменшивши конкурентоздатність іноземних товарів на внутрішньому ринку.

Заходи для регулювання зовнішньої торгівлі можна поділити на такі категорії:

Таблиця 1

Класифікація інструментів торгової політики

Методи		Інструмент торгової політики	Регулює переважно
Тарифні		Мито Тарифна квота		Імпорт Імпорт
Нетарифні	Кількісні	Квотування Ліцензування «Добровільні обмеження»	Експорт Експорт	Імпорт Імпорт
	Приховані	Державні закупівлі Вимога до складу внутрішніх компонентів Технічні бар’єри Податки та збори		Імпорт Імпорт Імпорт Імпорт
	Фінансові	Субсидії Кредитування Демпінг	Експорт Експорт Експорт

Тарифні заходи

Імпортний митний тариф — містить у собі систематизований перелік (номенклатуру) ввезених товарів, методи визначення їхньої митної вартості та стягнення мита, механізм введення, зміни або скасування мита, правила визначення країни походження товару.

Заходи контролю за цінами - покликані забезпечити захист національних інтересів виробників. До них належать антидемпінгові та компенсаційні заходи, спрямовані проти експортних субсидій.

Антидемпінгові заходи вживаються на підставі Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту». Цей .Закон визначає механізм захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту з інших країн, митних союзів чи економічних угруповань. Він регулює підстави й порядок проведення антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів.

Захист від субсидованих товарів здійснюється на підставі Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту». Цей Закон визначає механізм захисту національного товаровиробника від субсидованого імпорту з інших країн, митних союзів чи економічних угруповань, регулює підстави та порядок порушення та проведення антисубсидійних розслідувань, а також застосування компенсаційних заходів.

Кількісні обмеження та ліцензування

На ввезення та вивезення товарів встановлюються кількісні обмеження (квоти).

Контингування (квоти) — регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом обмеження ввезення/вивезення іноземних або вітчизняних товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу.

Ембарго - повна заборона ввезення іноземних товарів на внутрішній ринок.

У світовій практиці встановлюється заборона на квоти на промислову продукцію. Дозволяються квоти на сільськогосподарську продукцію та деякі інші товари (наприклад, текстиль, іноді готову продукцію, якщо необмежене ввезення іноземних товарів може завдати шкоди національним галузям). Квоти поділяються на:

• глобальні — на певний період часу встановлюється ліміт на кількість чи вартість товару, який можна імпортувати / експортувати поза залежністю від країни імпортера / експортера. Використовується рідко, оскільки існує небезпека втратити ринки імпортерів;

• індивідуальні — встановлюється в межах глобальної квоти; існує розподіл, що враховує частки імпортерів у попередньому році чи зобов'язання купувати певну кількість товарів (на підставі двосторонніх угод). Найчастіше індивідуальні квоти мають сезонний характер, тобто вводяться на певний відрізок часу (наприклад, в осінні періоди, коли реалізується продукція нового врожаю); економічні наслідки — обмеження пропозиції, збільшення темпів зростання доходів національного виробника.

Ліцензування — для ввезення (вивезення) певних товарів потрібно одержати встановлений документ. Таким чином, здійснюється нагляд (моніторинг) за торгівлею цими товарами. Такий нагляд не є обмежувальним заходом, але полегшує введення подібних заходів у разі потреби.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органа виконавчої влади з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом певного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти. Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не несе обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органа виконавчої влади з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом певного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються визначені квоти.

Стосовно кожного виду товару може встановлюватися тільки один вид ліцензії.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, а також у межах наданих їм повноважень — відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласних, Київської та Севастопольський міських державних адміністрацій.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Ліцензування може бути як складовою частиною квотування, так і самостійним інструментом регулювання.

Державні субсидії та фінансові пільги.

Субсидії — грошова виплата урядом національним виробникам з метою їх підтримки та дискримінації імпорту. Субсидії за характером виплат поділяються на:

• Прямі - безпосередні виплати експортеру після здійснення ним операції в розмірі різниці витрат та отриманого їм доходу (дотації виробнику при виході на зовнішній ринок).

• Непрямі - (приховані) — надання експортерам пільг зі сплати податків, повернення імпортного мита, пільгових умов страхування, допомоги в структурній перебудові тощо.

Субсидії надаються як виробникам товарів, що конкурують з імпортом, так і виробникам експортних товарів.

Експортні субсидії - нетарифний метод регулювання, який надає бюджетні виплати експортерам, що дає їм можливість продавати товар на іноземному ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому.

Державна система розміщення замовлень — купівля державними підприємствами товарів, випущених національними виробниками, навіть незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчими за імпортні.

Валютне регулювання

До валютного регулювання належать:

• зовнішні валютні обмеження (наприклад, кліринг — торгівля між країнами на основі взаємозаліків);

• обмеження, пов'язані з купівлею та продажем валюти;

• механізм диференціації валютних коефіцієнтів (встановлення різного курсу для певних торгових угод);

• девальвація — зниження курсу національної валюти;

• ревальвація — підвищення курсу національної валюти.

Технічні бар'єри — обмеження, що виникають через те, що національні технічні, адміністративні й інші норми та правила побудовано так, щоб створити бар'єр на шляху іноземного товару (наприклад, стандарти, атестація, перевірка якості товару тощо).

Товари, ввезені на територію України, підлягають обов’язковій сертифікації на відповідність фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам.

Контрольні запитання

1. Що таке зовнішньоекономічні зв'язки, їх види?

2. Назвіть відмінні риси реекспортних та реімпортних операцій.

3. Яку структуру мають органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні?

4. У чому полягають основні напрямки зовнішньоторговельної політики України?

5. Які основні цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

6. У чому полягають нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі?

7. У яких випадках застосовуються антидемпінгові та компенсаційні мита?

8. Як поділяються квоти за видами?

9. У чому полягають особливості автоматичного та неавтоматичного ліцензування?