1.1.2 Інтелектуальна власність як право

Інтелектуальною власністю вважається не результат творчої діяльності, як такий, а право на цей результат. Особливістю права інтелектуальної власності є те, що воно складається з двох груп прав: майнових і немайнових.

До майнових прав відносяться права: на використання об'єкта інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання та перешкоджати неправомірному використанню об'єкта інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. До нематеріальних — право на авторство, право на недоторканність твору тощо.

Майнове право на об'єкт права інтелектуальної власності здебільшого обмежене у часі. Так, майнове право на винахід діє протягом 20 років. На торгівельну марку (знак для товарів і послуг) – 10 років з правом подовження кожного разу ще на 10 років. На літературні та художні твори – протягом життя автора і 70 років після його смерті тощо. Патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території Польщі, Німеччини або Франції.

Немайнове право у часі не обмежене, тобто воно вічне.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає перехід права на річ, і навпаки.

Право інтелектуальної власності відноситься до групи нематеріальних активів з усіма наслідками, що з цього витікають.

1.2 Еволюція інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність останнім часом привертає все більшу увагу тому, що вона може приносити прибуток або іншу користь. Об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) можуть виступати як самостійний товар. Так, обсяг світової торгівлі ОІВ становить більше 100 млрд $, зростаючи кожні 10 років майже вдвічі. Але до того, як буде отримано прибуток від об'єкта права промислової власності, спочатку потрібно вкласти значні кошти на його створення, набуття прав та доведення до робочого стану. Недобросовісний конкурент, що скористається готовим об'єктом промислової власності, матиме конкурентні переваги перед правовласником, оскільки він не несе витрат на створення та підтримання чинності зазначеного об'єкта.

Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, які займалися створенням нових виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, своєю чергою, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного стану.

Такі права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою. У 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, втрачали силу всі монополії, дарування і пільги, за винятком «будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користуватися».

Зрозуміло, згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але винаходи як об'єкти промислової власності використовуються дотепер.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки (знаки). Такі знаки у вигляді символів зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними, або ставилися скотарями як «клеймо» на тварині. Однак, незважаючи на поважний вік, ці знаки реалізували важливий елемент законодавства про торговельні марки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між товаром і виробником.