2.1.1 Загальні положення зовнішньоекономічних договорів

Зовнішньоекономічна діяльність опосередковується зовнішньоекономічними договорами. Згідно зі ст. 382 ГК суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, які заборонені законодавством України.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про ЗЕД» зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох або більше суб’єк­тів ЗЕД та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов’язків у ЗЕД.

Ознаки зовнішньоекономічного договору

• однією зі сторін зовнішньоекономічного договору є іноземний суб’єкт господарювання;

• виконання договору пов’язано з перетинанням митного кордону держави певним майном або робочою силою.

^{Договори в зовнішньоекономічній діяльності можуть носити різні найменування: контракт, угода, власне договір. Проте, як показують міжнародна практика, найбільш часто використовується термін «контракт». Різні найменування ніякої юридичної ролі не грають, усі ці угоди є договорами.}

Свобода договору є одним із основних положень цивільного законодавства. Вона надає суб’єктам можливість самостійно вибирати контрагента, визначати зміст договору тощо. Сторони можуть укладати передбачені чинним законодавством договори, а також ті договори, які ним не передбачені, за умови, що вони прямо не заборонені законом. Сторони самостійно визначають умови зовнішньоекономічного договору, при цьому вони повинні враховувати вимоги закону щодо його істотних умов.

Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), повинні бути здатні до укладення договору (контракту) відповідно до Закону України «Про ЗЕД» та інших законів України та/або закону місця укладення договору (контракту).

Суб’єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо і у винятковій формі законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в простій письмовій формі, якщо інше не було передбачене міжнародним договором або законом, згода на обов’язковість якого дана Верховною Радою України.

Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може витікати з доручення, статутних документів, договорів і інших підстав, що не суперечать Закону України «Про ЗЕД». Дії, що здійснюються за дорученням іноземного суб’єкта ЗЕД суб’єктом ЗЕД України, вважаються діями цього іноземного суб’єкта ЗЕД.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є (ст. 180 ГК України): його предмет; ціна, термін, або умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду чи умови, щодо яких за заявою хоча б одній із сторін необхідно досягти угоди.

Договір укладається шляхом пропозиції (оферти) одній із сторін укласти договір й ухвалення пропозиції (акцепту) іншою стороною. За загальним правилом зовнішньоекономічний договір є укладеним з моменту отримання особою, що направила пропозицію укласти договір, відповіді про ухвалення цієї пропозиції.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту ЗЕД не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або керуючої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця його укладення. Угода, укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недотримання форми, якщо були дотримані вимоги законів України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого узгодження.

За відсутності узгодження між сторонами щодо права, яке повинне застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, в якій заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона, що є:

• продавцем – у договорі купівлі-продажу;

• наймодавцем – у договорі майнового найму;

• ліцензіаром – у ліцензійному договорі про використання виняткових або аналогічних прав;

• зберігачем – у договорі зберігання;

• комітентом (консигнантом) – у договорі комісії (консигнації);

• замовником – у договорі доручення;

• перевізником – у договорі перевезення;

• експедитором – у договорі транспортно-експедиційного обслуговування;

• страхувальником – у договорі страхування;

• кредитором – у договорі кредитування;

• дарувальником – у договорі дарування;

• поручителем – у договорі доручення;

• заставником – у договорі застави.

У світлі особливостей зовнішньоекономічної діяльності, коли її учасники відносяться до правових систем різних держав і коли вони не можуть детально знати законодавчі положення відповідної держави, а також за умов інтенсивного міжнародного економічного обороту, учасникам цієї діяльності необхідно в договори, що укладаються, включати докладні умови з метою встановлення взаємних прав і обов’язків, які могли б визначати і регулювати будь-які можливі дії і наслідки таких дій.

У випадку виникнення суперечки між сторонами, арбітражні органи звертаються, перш за все, до договору як до правового документа, що визначає їх права та обов’язки. І лише в тому випадку, якщо договір не визначає чітко права і обов’язки сторін, не містить докладних умов їх здійснення, арбітражні органи звертаються до законодавчих актів.