§ 2. Початкові форми художнього бачення світу

Формою буття мистецтва були ритуали та обряди, які синкре­тично поєднували в собі вербальне, музичне, образотворче, плас­тичне, декоративно-ужиткове начала.

За визначеннями науковців, джерела відносно самостійного художнього бачення світу сягають до доби палеоліту. Найбільш ранні з відомих людству зразків первісного образотворчого мисте­цтва (при всій умовності цього визначення щодо цієї доби) датують­ся 40-30 тис. pp. тому. Це живописне зображення двох ланей у печері Шаффо у Франції. Велику кількість первісних малюнків було знайдено у печерах Л а Мадлен, Гурдан, Лорте, Лурд — понад 100 предметів із зображенням оленів, сарн, коней, а також людини. Своєрідну «художню галерею» було знайдено у печері Альтаміра в Іспанії. Настінні зображення та гравірування тварин покривають печери Ла Мутт, Марсула та Ласко.

Багатство та різноманітність малюнків, єднання в них символі­ки та реалізму — свідчення прояву власне людського мислення,

29

формування здатності до узагальнення. Це і свідчення того, що людина прагнула підкорити собі світ, який її оточував. У багатьох випадках на малюнках є символічні зображення ран, що нанесені саме людиною. У зв'язку з цим варто ще раз згадати про синкретич­ну сутність первісного мистецтва, про те, що малюнок був складовою частиною ритуалу, що передував полюванню. Рани на малюнку для людини були передбаченням-пророкуванням того, що має статися, були певною запорукою успішності майбутніх дій. Більшість на-скельних зображень доводять, що виконано їх було за допомогою допоміжних засобів — різця або гострої палиці. Тобто людина у процесі художньої діяльності починає перетворювати саму природу, починає процес створення власного рукотворного світу.

Мистецтво палеоліту було здебільшого орієнтовано на те, що мало найважливіше значення для людини — зображення тварин — об'єк­тів полювання. Але вже у той час людина починає зображувати себе, що є свідченням самих початків процесу усвідомлення власне люд­ської сутності, осягнення розбіжностей між людиною та природою. Доба матріархату та домінування потреби виживання визначали й таку тематику малюнків, як родючість, плідність, жіноче начало, у зображенні якого на перший план виходить перебільшення ознак статі (при практичній відсутності рис обличчя).

Своєрідною спробою усвідомлення зв'язку дій та наслідків, як і своєрідною спробою залишити свій слід, науковці називають від­битки рук (чорною або червоною фарбою) і так звані «макарони» (пучки паралельних хвилястих ліній, що накреслені рукою або тонкою палицею). Синкретичність мислення доби обумовила й по­тяг до створення фантастичних зображень, що нерідко поєднували риси звіра та людини або декількох тварин. Можна припустити, що у такий специфічний спосіб людина намагалася усвідомити зв'язки всього існуючого у світі.

За твердженням дослідників, 35/30-17 тис. pp. тому були ета­пом, коли починає вдосконалюватися техніка фарбованого малюн­ка. Він остаточно стає поліхромним, закріплюється традиція зо­браження фігур у просторі (тіло — у профіль, копита, роги, інколи голова — у фас).

Період близько 17-15 тис. pp. тому (солютрейський) позначений великими зрушеннями у практиці художнього бачення та відобра­ження світу. Образи закарбовуються у русі та в різних позах. Досягнення того часу полягає в тому, що людина починає відтво­рювати світ у дії, у процесі (а не у сталих формах) і за допомогою світлотіні, штрихування намагається відтворити об'єм.

У період близько 15-10 тис. pp. тому (період Мадлен) малюнки стають детально проробленими, фігури зображуються вже у різних типах руху та різноманітних зв'язках між собою, відтворюючись у гігантські ансамблі. Враховуючи те, що первісний «живопис» не створювався з натури, це є безумовним підтвердженням і розви­нутої пам'яті, і розвиненої людської уяви.

зо

Наприкінці палеоліту — початку неоліту починає розвиватися гончарство. Самою практикою людської діяльності гончарству суди­лося стати не тільки утилітарною, а й високохудожньою сферою ви­робництва, певним чином закарбуванням уявлень людини про світ.

Визначна роль у житті людини того часу релігійних уявлень, бачення в усіх подіях прояв впливу надприродних сил відбилися у прикрашенні виробів гончарства орнаментом символічного зна­чення. Водночас поява знаків-символів була й ознакою того, що людина прагнула відтворити не сам предмет, намалювати його по­добу, а відобразити його внутрішню сутність, його глибинний зміст. Орнамент мав надвелике значення для людини ще й тому, що фак­тично вперше було осягнуто симетрію та композицію візерунка. Якщо наскельний малюнок створювався по пам'яті як закарбуван-ня дійсного або припущеного, прогнозованого, то в орнаменті такої реальної бази не було. Тому орнамент можна вважати полем власне творчої уяви та фантазії, яке вже потребувало й певного компози­ційного оформлення, детермінованого формою предмета. У сфері орнаменту людина також накопичувала досвід зображення геоме­тричних фігур та малих за масштабом зображень.

Ще однією зі спроб відтворити значущі для людини об'єкти в об'ємній, наочній формі, максимально наближеній до реальності, була первісна скульптура. У контексті тієї доби скульптура стає також показником опанування людиною природних матеріалів, показником її все більш зростаючих сил у підкоренні природи. Увага людини до себе, до питань походження саме людської спіль­ноти, місця людини в природі відбилися у невеликих статуетках тварин — як реальних, так і фантастичних, та особливо у так зва­них «палеолітичних венерах» з каменю, кістки, глини. Сам факт їх надзвичайного поширення свідчить про велике значення образу Матері, образу плідності та життєдайності. У цих первісних скульп­турах збільшення ознак жіночої статі, фактична відсутність кін­цівок, рис обличчя (а інколи й голови) є не свідченням відсутності вправності у роботі з матеріалом, а наданням цим фігурам симво­лічного змісту та значення.

Накопичений досвід образного, символічного і, власне, худож­нього бачення світу, абстрактні поняття, що вже були осягнуті людською спільнотою, згодом потребували й більш конкретних та інформативних форм закріплення не тільки на вербальному, а й на писемному рівні. Першою формою «праписемності» стала піктогра­фія, де предмети та явища зображувалися схематичними малюнка­ми. Але таким чином можна було передати дуже обмежену інфор­мацію і фактично неможливо — абстрактні поняття, які набували все більшого значення у житті людини. Поступова еволюція писем­ності привела до виникнення ідеографії, орієнтованої на зображен­ня знаків слів та понять. Це означало, що спільнота вже була спро­можна виділити з себе тих її представників, які були б носіями та

31

передавачами знання. Тому ідеографію з певним припущенням можна розцінювати і як початок процесу освіти.

З переходом до осілого способу життя та з розвитком релігійних уявлень починає свою еволюцію архітектура. Політеїстичні, ані­містичні вірування одушевляли увесь світ, тому в первісної люди­ни не було потреби будувати великі «житла» для духів та богів, відділяючи простір їх буття від власного. Але були місця, де людям було зручніше спілкуватися з іншим світом, де духи та душі при­хильніше ставилися до людей. Такі окремі ділянки простору — ка­пища — наділялися сакральним, священним значенням як місця спілкування людей та духів. Капища мали гігантські форми, що специфічно відбивали надвелике значення, що надавалося культам померлих, релігійним обрядам та церемоніям.

Високого розвитку первісна архітектура набула в часи бронзово­го віку, як правило, її визначають як мегалітичну архітектуру (від мега — великий, літос — камінь). До наших часів збереглося декіль­ка типів мегалітичних споруд — менгіри, дольмени та кромлехи.

Менгіри (від бретонського men — камінь та hir — довгий) — вер­тикально поставлені довгі та вузькі камені розміром від 1 до 20 ме­трів, вагою до 20 тонн, інколи на них є сліди грубої обробки. Відомі менгіри у Західній Європі, Північній Африці, Індії, у Сибіру та на Кавказі. Найбільший такий первісний архітектурний пам'ятник розташований у Бретані. Іноді менгіри зібрані в групи, найбільша група менгірів (завдовжки 4 км) також у Бретані. Дольмени (від бретонського стіл та камінь) — поховальні будинки з кам'яних плит із плескатим дахом. Як і менгіри, вони були безпосередньо пов'язані із культом померлих. Дольмени, що збереглися до нашого часу — Нью-Грендж в Ірландії, споруджений близько IV тис. до н. е., та розташовані неподалік такі ж масштабні могильні пагорби Кноут та Доут. Кромлех (від бретонського круг та камінь) — кругові гі­гантські огорожі з каменів, на яких лежать кам'яні плити. Один з найцікавіших зразків таких споруд — Стоун-хендж в Англії (Висячі камені), який, на думку науковців, неодноразово добудовувався і свій остаточний вигляд набув близько 1800 р. до н. є. Саме розта­шування каменів (кільце, у середині якого — своєрідна підкова, складена кам'яними глибами більшого розміру, згрупованими по 2 і перекритими плитами) доводить, що первісні будівничі мали уявлення про перспективу та обчислювальні дії. За припущенням науковців, Стоун-хендж був астрономічною обсерваторією і слугу­вав для передвіщання місячних затемнень. Ще один зразок кром-лехів — велике кам'яне коло Евербі неподалік від Стоун-хенджа, створене близько 2600 р. до н. є. (хоча його камені мають відбитки більш ранніх культових дій).

32