Глава 11

РОСІЙСЬКА КУЛЬТУРА XIX СТОЛІТТЯ

§ 1. Духовні процеси

У російській культурі XIX ст. виразно простежуються два пері­оди, що відбивають соціально-економічну динаміку і духовний стан Росії, яка стала на шлях капіталістичного розвитку.

Особливість культури першої половини XIX ст. обумовлена про­цесом поступового визрівання капіталістичних відносин у Росії. Під впливом ідей Французької буржуазної революції в духовній сфері на перший план стають проблеми розкріпачення особистості і відновлення суспільства на принципах досягнення рівності і волі для представників різних станів. У дворянському середовищі, що відіграло в цей період роль каталізатора соціального прогресу, на­зріває передчуття змін, обговорюється питання вибору шляхів роз­витку Росії. Гострі ідейні розбіжності стосовно вирішення цієї про­блеми відображені не тільки в науково-філософській думці, але й у різних напрямах художньої культури. Представники прогресивної російської інтелігенції, натхненні ідеями вільнолюбства, утверджу­ють свої погляди в гострій боротьбі з діячами культури реакційно-монархічного й ліберально-буржуазного напрямків. Незвичайний розмах та інтенсивність культурних процесів цього періоду при­водять до того, що різні художні стилі та напрями, що формували­ся в Західній Європі упродовж тривалого часу, на російському ґрунті розвиваються досить інтенсивно і майже одночасно, постійно збагачуючись. Класицизм, що одержав зріле вираження в російсько­му театрі, архітектурі й образотворчому мистецтві початку XIX ст., розвивається паралельно з романтизмом. Разом з тим уже в 20-ті роки в Росії зароджується реалізм, що стає провідним напрямом у художній культурі цього часу. Різновидом раннього реалізму є лі­тература «натуральної школи», що звернулася до теми безправної «маленької людини», дрібного чиновника, міського бідняка.

Друга половина XIX ст. — це час зародження в Росії капіталізму як основної суспільно-економічної формації, коли перед творчою інтелігенцією у всій гостроті виникає проблема соціальних супе­речностей, що породжують безліч «принижених і ображених» людей. Крім того, на рівні повсякденних приватних відносин ще зберіга­ються пережитки феодально-кріпосницької психології, стереотипи якої не дають особистості вільно розвиватися. Водночас — це період рішучих буржуазно-демократичних перетворень, що спричинили

212

зміни в соціальній структурі. Унаслідок цього на авансцені куль­тури з'являються представники нового стану — різночинці, соці­альне процвітання яких обумовлено лише їх талантом, власною працею і життєвою енергією. Інтелігенція нового типу натхненна ідеєю служіння народу, суспільству. Головним напрямом художньої культури цього періоду є критичний реалізм, що виконував і ви­кривальні, і просвітницькі функції. В останній чверті XIX ст. про­цес інтенсивного розвитку економіки, науки, нових технологій створює передумови для переходу до нового етапу розвитку куль­тури, специфічні риси якої проявилися в модерні.

Особливість культури Росії першої половини XIX століття не­можливо зрозуміти без урахування тієї спадщини, яку залишило попереднє століття. По-перше, варто мати на увазі вплив ідей Французької буржуазної революції, а також власних просвіти­тельських традицій, що склалися завдяки працям О.М. Радищева, М.І. Новикова та ін. Висловлені ними думки про природне право й особистий інтерес, що базуються на вільній власності, розумних і справедливих законах як джерела прогресу і загального благо­получчя, набувають особливої актуальності на фоні кризи росій­ської державності. Могутній підйом патріотичних настроїв, ви­кликаних перемогою у Вітчизняній війні 1812 року, ще більш викрив суперечності російської дійсності, викликані відсталістю у сфері економіки й суспільних відносин, що підтримувало по­стійний інтерес до просвітительських теорій.

З іншого боку, у першій половині XIX ст. продовжується процес формування російської нації і, відповідно, російської національної культури. Цьому процесові передували секуляризація системи вла­ди і освіти, що вийшли з-під влади церкви, а також зміцнення еко­номічних зв'язків між різними областями Росії. Ще у XVIII ст. за­кладаються основи нової, світської художньої культури, триває процес перетворення комплексу середньовічної мудрості в систему наукового знання, широко засвоюються нові досягнення західно­європейської культури і науки. Особливу роль у процесі формуван­ня загальноросійської літературної мови відіграли твори М.В. Ло­моносова, Д.І. Фонвізіна, М.І. Новикова, Г.Р. Державша, О.М. Ра­дищева. Духовні пошуки видатних представників російської культури першої половини XIX ст. виникали не на порожньому місці, а збагачувалися попередніми тенденціями, пов'язаних з роз­витком національної культури, а також з поширенням освіти і вільнодумства.

Розвиток російської культури першої половини XIX ст. був обу­мовлений специфікою політичних і суспільних процесів. Перше десятиліття, що минуло під знаком лібералізації й послаблення деспотичної форми правління, пронизано оптимістичними ілюзія­ми. На суспільні настрої мали вплив заяви самодержавної влади про необхідність установлення таких юридичних норм, за яких за­кони не можуть бути порушені через примхи влади. Безпосереднім

213

вираженням ліберальних прагнень стала діяльність М.М. Спе-райського, найбільш наближеного до імператора та натхненника плану рішучих державних реформ, зміст яких полягав у тому, « щоб за допомогою законів і настанов утвердити владу уряду на постійних засадах, тим самим надати цій владі нових ідей, зробити їх більш правильними». Зміна існуючої необмеженої форми правління на іншу, представницьку, тобто більш правильний спосіб правління повинен був, на думку Сперанського, сприяти реальному забезпе­ченню прав кожної окремої людини, що в тих історичних умовах означало обмеження будь-якої сваволі стосовно більшої частини населення». Хоча ідеї М.М. Сперанського, розкритиковані істори­ком і письменником М.М. Карамзіним, і не були втілені в життя, проте вони відповідали сподіванням і надіям освіченої частини російського суспільства стосовно рішучих змін.

При всій непослідовності реформ, розпочаті з ініціативи влади, вони все-таки створюють позитивне тло для культурного життя Росії, де бурхливо відбуваються процеси, які є відгомоном загальних ліберальних настанов.