2. Індивідуалізація (індивідуальний стиль, імідж, своєрідність жестикуляції, міміки, голо­су, постами, тобто все те, що відрізняє одного вчите­ля від іншого).

3. Самовдосконалення. Не зупиняючись на досягнутому, постійний крок уперед, до вершин майстерності.

4. Д о т р и м і; и п я п о с ^-і і и її о с т і у вияві оз­нак учительської зовнішності. Іншими словами, взявши на себе роль вихователя, педагог пам'ятає про це щохвилини і демонструє и через свою зовнішність незалежно від того, чи знаходиться він у безпосеред­ньому контакті з учнями чи пі.

5. Дотримання професійної куль­тури (інтелігентність, педагогічна етика, толерант­ність, педагогічний такт, емоційна стійкість, не­здатність зашкодити психіці дитини ■ поглядом, жестом, мімікою, тоном мовлення та ін.).

6. К о н цент р и ч н і с т ь . Передбачає, ідо пож­не п.).;е пмінпл, яке розвпье.: пчитель і яке поступо­во трансформується у звичку, має базуватися на по­передні,¹; знаннях, уміннях і нашічках та перебувати у безпосередньому зв'язку.

7. А к т и в н і с т ь полягає в тому, що процес са­мовдосконалення — наслідок власної активності та ініціативи.

8. Цілісність — означає перехід від роботи з елементами із системними компонентами і системою в цілому. Вдосконалюючи складник зовнішності, вчитель паралельно вдосконалює техніку саморегу­ляції, взаємодії з учнями, застосовуючі; набуті вміння на практиці. Це дає змогу' підняти рівень пе­дагогічної техніки в цілому, що, безумовно, вплине на рівень зростання педагогічної майстерності.

9. Єдність особистісного і дійового, що передбачає самовдосконалення в умовах певної діяльності особистості. Без цього неможливо отриму­вати нові імпульси розвитку (генеральна ідея педа­гогічної майстерності, за словами Е.С.Барбіної, — дослідника феномена педагогічної майстерності).

10. Перспективність — бачення близької і далекої перспективи, робота на завтрашній день, що стимулює сьогоднішню діяльність щодо самовдоско­налення.

За яких умов можна досягти мети, тобто створи­ти або удосконалити свою зовнішність, яка б пози­тивно впливала на суб'єктів виховання? Це можливо і цілком доступно кожному вчителеві, якщо:

1. Цілеспрямовано працювати над собою.

2. Мати велике бажання.

3. Дотримуватися вищезазначених принципів.

4. Створити власну програму дій.

5. Мати взаєморозуміння з педагогічним колективом.

6. Усвідомити необхідність самовдосконалення.

7. Є зразок — авторитетний педагог, що відпові­дає цим вимогам.

Якими шляхами і засобами можна подолати цю проблему?

Як ми сміємося

Відомо, що видів плачу є 50, а сміху - 200.

Коли ви дивитесь комедію чи щось комічне, прислухайтеся до себе, зосередьтесь на своїх відчуттях. Що з вами відбувається? Спочатку вас розбирає сміх, потім регіт. Через деякий час, десь у куточку свідомості, вже зароджується тривога, страх перед тим сміхом, бо вже не можете зупинитися. Хочете, та не можете...

Ще хвилину тому з вами було все гаразд, я тут раптом перестаєте володіти собою. Виникає новий психічний стан: емоції і почуття комічного наповнюють вас енергією і вона ось-ось вихлюпнеться через край.

Ви дивитесь, слухаєте, читаєте твори (не всі, а безпечно комічні чи з елементами гумору) без зовнішнього прояву сміху, хоча у душі вам дуже радісно. Уявіть ситуацію: ви на виставці карикатур; на вечорі, де читають гумористичні твори; на концерті "гуморесок" відомих артистів тощо. І от вибухає сміх: істеричний сміх, який буває від лоскоту, або нестримний регіт. Дехто гиготить, інший заходиться квоктанням. Скажете, такого не буває? Скільки завгодно. Це вже не почуття, а емоції, відсутність культури сміху.

Звісно, вихована людина без причини не сміється. Скільки джерел сміху, стільки ж його видів. Певно, найкраще деякі види сміху проілюструвати у спілкуванні вчителя з школярами, учнів зі своїми товаришами.

Як же впливає стиль мислення вчителя на характер цього спілкування? З'ясувавши це, ми можемо оцінити силу слова у вихованні культури сміху. Адже одні й ті ж слова, сказані з тією чи іншою інтонацією, можуть викликати в дитячій душі різні почуття.

Так от: учителька з гумористичним стилем мислення - справедлива, доброзичлива, експресивна, її почуття виразні. Вона любить своїх учнів такими, якими вони є: з їхніми недоліками і вадами. Проте бачить і приховані "плюси", може делікатно пожартувати, не поранивши гідності учня. Сміх у цьому випадку дає радість усім. Головне тут - вказати йому, як позбавитися недоліку. Це сміх доброзичливий.

Гумор вважають творчим почуттям, бо розуміючи веселе, гостре, жартівливе, метке і кмітливе, дитина вчиться помічати химерність предметів, дивацтва у поведінці людей, оцінювати їхні естетичні властивості. Крім того, оцінювати і себе: сміх із себе - форма руйнування ілюзій щодо самого себе. А зруйнована ілюзія дає дитині свободу і вона бачить себе такою, якою є насправді.

Або така ситуація: помилилася учителька. Скажімо, недогляд у письмі чи у вимові. Як, на вашу думку, відреагують на це учні? Вона стане предметом незлобливого гумору учнів. Хоча й учні її, безумовно, люблять. А чим же відгукнеться на це вчителька? Навряд чи вона стане гнівно утихомирювати завзятих гумористів. Вона всміхнеться. І сила цієї усмішки в

10

тому, що вона не порушить ні смислової, ні почуттєвої гри, на якій вчителька будує своє спілкування з учнями.

Почуття гумору, на жаль, не всім притаманне; багато дітей позбавлені його зовсім (ні, не від природи, а від хибного виховання) або відчувають його не одразу.

Учителька з іронічним стилем мислення сприймає своїх вихованців як таких, що мають і позитивні і негативні риси. Подібне ставлення у неї і до батьків учнів, і до колег-вчителів. У її арсеналі - тонка насмішка, завжди висловлена у доброзичливій формі. Підозрюєте, що вона це робить навмисне? Ні!

Всі засоби вчительки підпорядковані одному - зробити учнів кращими. Вона і від дітей не приховує своєї мети. Час від часу нагадує: "Я з вас зроблю людей! Ви у мене будете, як шовкові! Потім дякуватимете..."

Все, що їй не до вподоби, стає предметом іронії, часом уїдливості аж до відвертого кепкування. Вчителька переконана: всі її педагогічні дії правильні, навіть науково обґрунтовані. А ефект протилежний - винуваті діти.

Можливо, вчителька й непогана людина. Сумлінно працює і над собою і методикою викладання. А чи усвідомлює, що учні боляче сприймають її дріб'язкові причіпки? Зате вона чітко усвідомлює свою вищість (інтелектуальну, моральну, естетичну) над учнями. І від цього - іронічної установки й зверхності - її педагогічні дії принижують гідність дітей.

Вчителька з саркастичним стилем мислення ставиться до учнів однаково - негативно, бачить у своїх вихованців тільки вади. ї це робить їх винуватцями перед учителькою, хоч винуватці вони ілюзорні. Для неї ж вони і їхні дії - загроза педагогічному престижу, замах на виховательські здібності і навіть приниження її гідності. Насправді ж це відсутність впевненості вчительки в своїх можливостях.

Коли застосовується сарказм? Скажімо, на уроці. Помічений недолік учня наділяється позитивними якостями. Самі ж знаєте, як реагує людина на похвалу або, коли помічають і підкреслюють її чесноти. Учень радіє, починає поважати себе, росте у власних очах... Але по деякому часі, вчителька відмовляється від свого першого твердження: мовляв, пожартувала, а по-серйозному - все навпаки. Негативне врешті оцінюється, як негативне. От і виходить, що такий педагог поглумився з дитини. Хоча, звісно, і з добрими намірами.

"Педагог" починає викорінювати негативні риси учня, користуючись уїдливим сарказмом. Це ятрить душу дитини.

А вона, дитина, при чому? Як би там не було, треба пам'ятати: діти -не маленькі на зріст дорослі; вони - діти. І цим сказано все.

Діти не винуватці. Вони не гірше за дорослих бачать у собі негативні риси. І коли вчителька підкреслює їх та ще й з сарказмом, це ще більше зміцнює негативне ставлення дитини до себе, викликає почуття неповноцінності. Хоча та неповноцінність часто ілюзорна, потенційні можливості дитини так і залишаються нерозкритими.

2

Дитина, яка бачить у собі потенційні можливості, працює над собою і працює зовсім по-іншому. А коли вчителька гумором і доброзичливою іронією підтримує її зусилля, то в неї з'являється бажання творити, оптимізм і віра у власні сили. У неї і думки не виникне про власну ущербність.

Хочете знати, як оцінюють учні свій стан, коли їхня вчителька "засвоїла" сарказм? Переважна більшість твердить: "Страждаємо, а не навчаємось ... Ми - як в'язні, що змушені переносити глузування та образи..."

Отже, у них домінуючий фон навчання - негативні емоції. Існує спілкування учителя і учня, в якому сміх майже заборонено. Це вчителька з логічним стилем мислення. Вона викладає, учні - запам'ятовують, щоб потім відтворити вивчене. Всі працюють, працюють, працюють... І тут не до сміху, не до веселощів: вони - тільки на дозвілля. Але й за цих умов діти все одно сміються. Ставлення вчительки до учнів особливе: вони для неї, так би мовити, реципієнти, або об'єкти педагогічного впливу. їх завдання -нагромадити якомога більше готових знань, вмінь та навичок від індуктора-впроваджувача. І все - лише серйозно. Така й решта стосунків. Вони суто авторитарні, а значить, не знають сміху. На сміх - табу.

Строга логічність, мінімум експресивності з боку вчительки сприймається учнями як безтактність. Це й призводить до ефекту, протилежного намірам учительки. Спершу - роздратованість, потім - гнів. Далі - за законом снігового клубка: котиться схилом негативних емоцій, збільшуючи масу неприємностей з обох сторін. Так виникає конфлікт.

Отже, насильство не знає сміху.

Боротьба точиться запекла. З часом діти виснажують свій оперативний енергопотенціал, стають вразливими, безвольними, втрачають самостійність. І тоді безлика, принижена дитина безумовно підкоряється залізній логіці вчительського диктату. А вчителька? Святкує перемогу? Ні! Іронія і сарказм щодо дітей повертаються бумерангом до неї - з їхніх вуст. І тоді вчителька дізнається, хто вона насправді: "живий підручник", "зануда" тощо.

А от сміх!.. Він убиває монотонність, дарує розкутість, об'єднує дітей і вчительку.

А сміх на дозвіллі!.. Його породжують комічні побутові ситуації, жарт, дотеп, комедійні історії, анекдоти та інше. На цьому фоні дозвілля радісне, веселе, супроводжується бадьорістю, насолодою. В цілому, це гра духовних та фізичних сил дітей.

Брутальний сміх - грубий, гучний, виклично-зухвалий. Як правило, це сміх дитячого гурту. Гурт втрачає контроль і дуріє. Наче настає якесь запаморочення. Нерідко від слів-глуму над жертвою гурт переходить до роботи руками - зчиняються бійки.

Природу сміху імпульсивного краще за все можна зрозуміти на прикладі. Скажімо, такому. На уроці, під час контрольної раптом з'являється кошеня. Його до класу приніс хтось із учнів. Яка реакція класу? Загальний сміх, потім регіт... Нестримні веселощі... Урок зірвано.

Що ж сталося з нашими чемними учнями? Вони вмить стали роззяваками. А метушня переляканого котеняти для них – найцікавіша

3