
- •Лексикологія як розділ мовознавства
- •Слово та поняття
- •Типи лексичних значень слів
- •Пряме та переносне значення слова
- •Омонімія і паронімія в українській мові. Повні (лексичні) і часткові (лексико-граматичні) омоніми. Омофони, омоформи, омографи. Міжмовні омоніми. Стилістичне використання омонімів. Пароніми
- •Явище омонімії в українській мові
- •Неповні омоніми: омофони, омографи, омоформи
- •Омонімія і полісемія
- •Явище паронімії в українській мові
- •Стилістичні можливості омонімії
- •Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту
- •Жовтобрюх м.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх м.А., Кулик б. М. – к.: Вища шк., 1972. – с.31-34.
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с. .
- •Синоніми, їх основні типи: ідеографічні (семантичні), семантико-стилістичні, контекстуальні, абсолютні
- •Поняття про синонімічний ряд
- •Джерела синонімії
- •Евфемізми як різновиди синонімів
- •Стилістична роль синонімів
- •Антоніми. Загальномовні та контекстуальні антоніми. Стилістичне використання антонімів
- •Жовтобрюх м.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх м.А., Кулик б. М. – к.: Вища шк., 1972. – с.34-36.
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с.
- •Антонімічні відношення
- •Загальномовні та контекстуальні антоніми
- •Стилістичне використання антонімів
- •Склад української лексики з погляду її походження
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с.
- •Старослов'янізми в складі української лексики
- •Формування української лексики
- •Склад української лексики з погляду її походження
- •Лексичні запозичення зі слов’янських мов
- •Іншомовні (неслов'янські) елементи в складі української лексики
- •Українські слова в інших мовах
- •Інтернаціоналізми в складі української лексики
- •Фонетичне і граматичне освоєння іншомовних слів
- •Питання про вживання іншомовних слів
- •Лексика української мови з погляду вживання
- •Активна і пасивна лексика
- •Неологізми
- •Застаріла лексика: архаїзми й історизми
- •Діалектизми
Явище паронімії в українській мові
Від омонімів потрібно відрізняти пароніми (від гр. рага — біля й опута — ім'я) — слова, близькі (не однакові!) за звучанням,.але різні за значенням і написанням. Наприклад: Громадський, -а, -є. Який стосується суспільства, громади чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві або пов'язаний із суспільно корисною діяльністю: Відомий український поет і перекладач Дмитро Павличко є водночас активним громадським діячем. Громадянський, -а, -є. Який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: Найсвятіший громадянський обов'язок — захист своєї Вітчизни.
До найбільш поширених паронімів належать: абонемент — абонент, винахідливий — винахідницький, вирішення — рішення, висвітлювати — освітлювати, книжковий — книжний, людний — людяний, талан — талант,
україніка — україністика та ін.
П а р о н і м а м и (від гр. para — біля, коло та onyma — ім'я) звуться слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням: кампанія — компанія, гідрат — гідрант, вести — везти, розбещений — розпещений, афект — ефект, дебатувати — дебютувати, негода — незгода, приходити — проходити, мимихідь — мимохіть. Треба мати на увазі, що не всі слова, схожі за звучанням, можна вважати паронімічними. До паронімів належать ті лексеми, які мають незначну відмінність у вимові, іноді пароніми мають спільну морфему: віра і вірність, ціна і цінність. Семантичні зв'язки між паронімами бувають різні: а) синонімічні — повінь — повідь, тяжкий — важкий, хиткий — хисткий; б) антонімічні — кепський — лепський, еміграція — імміграція, експорт — імпорт, еволюція —революція. Пароніми можуть бути пов'язані певною семантичною близькістю (дефектний — «зіпсований, ушкоджений» — дефективний — «ненормальний», ефектний — «такий, що справляє враження» — ефективний — «дійовий», керівний — керований); можуть належати до однієї тематичної групи (буран — бурун, калина — малина, суниці — полуниці, кіш — ківш). Звукова відмінність між паронімами можлива на початку слова (гамувати — тамувати, линути — ринути), всередині (варта — вахта, промінь — пломінь) і в кінці (адресат — адресант, гриб — грип). Паронімія може створюватися відсутністю одного чи кількох звуків у одного з членів паронімічної групи (талан — талант, роман — романс, вовна — бавовна).
Основу паронімії становлять слова з певними семантичними зв'язками Але в паронімічні стосунки вступають і лексеми, ьідмінні значенням воля — доля, вода — біда, додолу — додому, шукати — ошукати, верес — вереск. Зважаючи на ступінь звукової близькості, паронімію поділяють на максимальну (калина — малина, коса — роса) та мінімальну (сплеск — блиск).
З лексичною паронімією пов'язане синтаксичне явище парономазп. П а р о н о м а з і я — стилістична фігура, побудована на комічному або образному зближенні паронімів та взагалі співзвучних слів і словосполучень: «Ти йому про Тараса, а він тобі півтораста', Ніколи та на Миколи». Паронімія є важливим стилістичним засобом. Крім парономазії, на її основі створюються каламбури, антитези та інші стилістичні фігури. Водночас звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість одного: замість факт кажуть фактор, замість уявлення — уява, замість пригода —нагода і навпаки тощо. Причиною лексичних, а отже, й семантичних помилок стає також нерозрізнення міжмовних паронімів, особливо належних до близькоспоріднених мов. Пор. українсько-російські паронімічні групи сумління — сомнение, останній — последний.