Застаріла лексика: архаїзми й історизми

Застаріла лексика неоднорідна за своїм складом, що пояснюється різними причинами виходу тих чи тих слів з активного запасу. Застарілі слова відрізняються також ступенем архаїзації. Одну групу становлять ті, що зовсім вийшли з ужитку. Вони незрозумілі носіям мови на її сучасному рівні розвитку: вазнь — «щастя», віститель — «парламентер», волока (назва земельної міри), головник — «убивця», звідець — «шпигун», проси-нець — «січень», паздерник (пор. з пол. мовою — раісігіегпік) — «жовтень»; серед них є слова, що залишилися в деяких діалектах: марець — «березень», кріс — «рушниця». Частина з них живе в народних піснях: «З верха на верх, а з бору в бір, 3 легкою в серці думкою, В чересі кріс, в руках топір, Буяє леґінь тобою», причому леґінь уже стало надбанням літературної мови, бо є словом живого мовлення.

До іншої групи застарілої лексики входять слова, що зрідка вживаються в сучасній літературній мові, вони, як правило, зрозумілі носіям української мови: аршин, атрамент — «чорнило», гайдамака, гайдук — «повста-нець-партизан у південних слов'ян; слуга в поміщицькій господі», дзиґарі, панщина, рать, ярижник — «гультяй, волоцюга», єр (назва літери ь), єрчик (ь), отверзати, воздвигнути.

Ступінь застарілості слова визначається його місцем у лексичній системі мови, поширеністю й тривалістю вживання його в минулому в складі активної лексики, зв'язками зі спорідненими словами. Слова, що виконують важливу називну функцію, поширені й тривалий час використовуються в мові, вступають в активні семантико-словотворчі зв'язки з іншими словами, менше підлягають процесові старіння. Такими поміж застарілих слів можна назвати воістину, глагол, боріння, брань — «битва», уста та ін.

Одні слова виходять з активного вжитку через те, що зникають поняття, явища, предмети, позначувані ними, тобто внаслідок дії позамовних (екстралінгвістичних) чинників. Ці слова називаються матеріальними архаїзмами, або історизмами , оскільки вони репрезентують мову певної історичної доби: дружина — «збройний загін давньоруського князя», боярин, чолобитна, кошовий, осавула, колегіум, гетьман. Із відродженням у сучасній Україні козацтва слова гетьман, кошовий та ін. повертаються до повсякденного вжитку. Історизми не мають і не можуть мати синонімів у сучасній мові.

Інші слова виходять з активного вжитку внаслідок дії внутрішньомовних причин. Вони замінюються рівнозначними лексемами, які виявляються більш прийнятними, більш придатними для називання тих самих понять, явищ, предметів, дій, для вираження тих самих думок і почуттів. Це стилістичні архаїзми , або просто архаїзми. Бувають лексичні архаїзми: вия (сучасна назва шия), ланити* (щоки) (У багатьох виданнях, навіть наукових, це слово помилково пишеться ланіти давні звуки итамв українській мові дали звук и, а не і. Тож єдино прийнятним варіантом е ланити), ликувати (радіти, тріумфувати), зріти (бачити), відати (знати); словотворчі: творитель (сучасний відповідник творець), возвеличувати (звеличувати), словеса (слова); лексико-фонетичні: глас (голос), прах (порох), храм (хороми), вольний (вільний); фонетичні: братік (братик), збірати (збирати), зіма (зима), крівавий, кровавий (кривавий); семантичні (застарілі в одному значенні, сучасні в інших): живіт у значенні «життя» («Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем і галас УЩух: — Клянуся живіт свій покласти за князя Даниіа» (А. Хижняк); «О! почекайте лиш, не буде в вас охоти За живота чортам служить! — Цар грізно загукав» (Є. Гребінка), братися в значенні «одружуватися» («Ой у полі вишня. Чому не черешня? Любилися, кохалися, Чому не беремся?» (нар. пісня), староста в значенні «голова сільської громади» тощо.

Історизми використовуються в наукових, публіцистичних, художніх творах як терміни та нетермінологічні назви понять минулих епох: «На початок XI ст. орне землеробство стало майже панівним по всій Русі. Селяни виробляли більше продуктів. З цього скористалися феодали. Різними способами вони закабаляли вільних селян і примушували їх відбувати панщину та платити оброк. Земельні володіння феодалів — князів і бояр — називалися вотчинами. У кожній вотчині було багато слуг, які допомагали феодалові управляти господарством і тримати в покорі селян: огнищанин (управитель господарства), тіун (управитель дому), під Ъ ний (збирач оброку, данини) та інші. Поблизу панського двору стояли вбогі халупи залежних людей: закупів,рядовичів, холопів» (підручник), «Жили при палаці священики, ченці, свічкогаси, кантори, які ублажали слух князя й княгині солодким церковним співом» (П. Загребельний). Крім того, вони, як і архаїзми, с засобом надання мовленню урочистого, піднесеного звучання, засобом відтворення колориту минулого:

Тут Січ стояла, тут гули майдани,

димили ся козацькі курені,

змагались семеряга і жупани,

лунали горді і сумні пісні (М. Драй-Хмара).

Застаріла лексика вживається також як засіб гумору, іронії, сатири: «..Ликує Рим! І гладіатор, і патрицій, Обидва п яні. Кров і дим їх упоїв. Руїни слави Рим пропиває. Тризну править...» (Т. Шевченко).