Питання про вживання іншомовних слів

Коли слово прийшло з іншої мози разом з поняттям і йому немає відповідника в рідній мові, воно має всі підстави для вжитку. Часом слова іншомовного походження стають одним із компонентів синонімічного ряду, краєвид (укр. питоме), пейзаж (з фр), ландшафт (з нім.). Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від лат. ригиэ — «ЧИСТИЙ»), тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання чужомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для широкого читача чи слухача. Порівняймо для прикладу слова спонсор — «той, хто матеріально забезпечує проведення якогось заходу» і консенсус. Перше порівняно недавно увійшло в українську мову з англійської, йому поки що немає точного відповідника, створеного на українському-ґрунті. Тож його вживання вмотивоване й закономірне. Друге є дещо ранішим запозиченням з латинської мови. Надмірно часте вживання його за рамками книжної лексики недоцільне, бо навряд чи консенсус замінить семантично тотожні йому українські слова згода, одностайність, збіг думок. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки у вживанні іншомовних слів.

Отже, лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.

Лекція № 7

Лексика української мови з погляду вживання

План

1. Активна і пасивна лексика.

2. Неологізми.

3. Застаріла лексика: архаїзми й історизми

4. Діалектизми.

Активна і пасивна лексика

Розвиток словникового складу мови характеризується постійною дією двох процесів: появою нових слів (для називання нових понять, що з'являються в житті суспільства) і виходом з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Перший процес випереджає другий, через те мова лексично весь час збагачується. Збагачується вона ще й тому, що не всі слова зникають назавжди. Часом вони повертаються до активного вжитку, набувши нового значення. Наприклад, слово дружина «збройний загін князя в Київській Русі» з погляду сучасної української мови застаріле, але в значенні «об'єднання людей для виконання певних завдань» (санітарна дружина, добровільна народна дружина) вживається досить широко. Новостворені слова засвоюються мовою і набирають дедалі більшого поширення поступово. Вихід застарілих слів з мови теж відбувається не відразу. Тож у мові завжди існує активна й пасивна лексика.

Активна лексика — це слова повсякденного вжитку. Сюди належать не лише слова, якими щодня користуються всі носії мови незалежно від фаху, віку, статі (хліб, сіль, молоко, масло, яблуко, садовина, городина, морква, дорога, тролейбус, метро, повітря, дощ, вільний, рідний, читати, стояти, сьогодні, завтра, тут, там та ін.), а й ті, що вживаються в різних галузях науки, мистецтва, виробництва і зрозумілі тільки окремим верствам населення (па-де-де, сцена, кордебалет, тангенс, котангенс, синус, косинус, кут, трикутник, діагональ, медіана, перпендикуляр, лекальник, кахляр). Головна ознака активної лексики — регулярне використання її в якійсь сфері діяльності людини.

Пасивну лексику становлять слова, які ще не ввійшли до активного вжитку (неологізми), і ті, що виходять з мови, поповнюючи розряд застарілих.

На таких лексико-семантичних явищах, як зміни семантичної структури слова (функціональні переноси, заміни і зміщення), формуються стилістичні засоби словесної ви разності — тропи\ епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха. Розширення або звуження значень слів, переосмислення впливає на їх стилістичну визначеність. Перехід лексичної одиниці з активного словника в пасивний або (рідше) з пасивного в активний словник неминуче пов'язаний зі зміною її стилістичної характеристики, точніше створює нову стилістичну характеристику слову. Так, сучасні стилістичні характеристики історизмів (булава, бунчук, бурлака, гетьман, окупай, кирея, кошовий, кунтуш, наймит, осавула, орда, палата, пістоль, подушне, сап'янці, сотник, хан, хорунжий, шабля, шеляги, шляхта, ярмаркове тощо), архаїзмів (брань, врата, возлюби, воздай, глас, десниця, зигзиця, ланіти, лицар, піїт, ратай, рече, словеса та ін.) виникли не з появою цих слів у мові, а з обмеженням їх функцій і переходом у пасивний словник на наступному історичному етапі розвитку літературної мови. В сучасній мові вони використовуються як засоби стилізації історичного часу, для відтворення історичного тла подій, характеристики образів, «оригінального словника художньо-історичних творів», створення колориту архаїки. Наприклад: Святить воду настоятель Самарсько-Миколаївського монастиря в золотих ризах, блискучому сакосі, довкола нього ієромонахи, прості попи, дяки, півча. І щойно він доторкнеться великим золотим, з фініфтю хрестом до води в прорубі, ледве нечистий, незримий вискочить звідти, вдарять запорожці по ньому з мушкетів, самопалів, яничарок, бандолетів, венетійських аркебузів. І випалять усі гармати, мортири та шмаговниці (Ю. Мушкетик).

Процес поповнення активного словника мови новотворами або запозиченнями одночасно супроводжується й процесом поповнення стилістичних ресурсів мови. Неологізми і нові запозичення певний час зберігають відбиток новизни, свіжості виразу. Вони можуть бути стилістичною прикметою часу у певних стилях мовлення і навіть входити до лексичного складу мови, довго зберігаючи ефект новизни. Серед лексичних запозичень виділяються слова, що є назвами характерних реалій інших народів. У мову запозичувача вони своїм лексичним значенням вносять відтінок незвичайності, тому їх називають екзотизмами. В лексичній стилістиці української мови це білоруське слово сябри, болгарське другарі, чеське честь праці! (привітання), тюркські аксакал (мудрець), акті (поет), кавказькі чурек, сакля та ін.: Чурек і сакля — все твое (Т. Шевченко).