Іншомовні (неслов'янські) елементи в складі української лексики

Запозичення є скрізь, бо жоден народ не живе відокремлено від інших народів. Засвоювання слів з інших мов є одним із шляхів збагачення лексичного складу. Лексика іншомовного походження в сучасній українській мові становить, як уже зазначалося, приблизно 10 (за іншими джерелами, зокрема за Караман і Плющ, – 15 %) відсотків. Розрізняють запозичання лексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Лексичне запозичання — засвоєння з інших мов слів: горизонт (гр.), феодал (лат.), журнал (фр.); словотвірне запозичання — засвоєння іншомовних словотворчих елементів — суфіксів або префіксів: побутовизм, яровизація, комишит, сінаж', архічудрий, контрзахід; морфологічне ( морфемне ) запозичання — один із компонентів складного слова питомий, а другий запозичений: склографія, світлометрія, телебачення; семантичне запозичання — поява в українському слові або вислові нового значення під впливом аналогічного процесу в слові або вислові іншої мови. Наприклад, до первісного значення в слові блискучий «осяйний» (Сонце обдало землю блискучим промінням) додалося друге, переносне значення «надзвичайний, видатний» (блискучий талант) під впливом фр. brillant, яке має обидва значення. Так само слово лев — «хижий звір родини котячих» і світський франт, підкорювач жіночих сердець», під впливом фр. lion; у слові супутник (як і в білор. спадарож-я?/с) — «той, хто йде поруч» нові значення «місто-супутник; пристрій для дослідження космосу» з'явилися під впливом російського спутник. Калькування — копіювання структури іншомовного слова засобами рідної мови: поступ за зразком лат. progressif — «рух уперед», багатозначність — гр. polysemia, поверх — фр. étage, півострів — нім. Halbinsel; з рос. прораб, судьбоносный, ледокол, луноход скальковано українські виконроб, доленосний, криголам, місяцехід. Вислів медовий місяць є калькою фр. la lune de miel.

Іншомовні слова, вислови, фразеологізми та інші елементи входили і входять у систему української лексики протягом усієї історії мови в зв'язку з економічними, географічними, політичними, культурними контактами українського народу з іншими народами.

У запозиченнях із неслов'янських мов виділяються передусім (вони найдавніші) грецизми, латинізми, тюркізми, старогерманізми. Пізніше з'явилися запозичення з нових європейських та інших мов.

Серед грецизмів є засвоєні ще давньоруською мовою в дохристиянську добу внаслідок безпосередніх торговельно-економічних зв'язків Київської Русі з Грецією та її колоніями в Причорномор'ї й Надазов'ї: корабель, левада, лиман, вапно, кедр, кипарис, мята, огірок, кит, крокодил, ехидна тощо. 3 прийняттям християнства на Русі з'являються слова на взірець ангел, апостол, біблія, ікона, кадило, монастир, особові імена Андрій, Василь, Варвара, Галина, Катерина, Микола, Олександр, Олена, Софія, Федір та ін. Пізніше засвоюється здебільшого писемним шляхом лексика на позначення понять з галузі науки, техніки, культури, мистецтва, спорту: граматика, логіка, філологія, філософія, автомат, планета, бібліотека, драма, мелодія, театр, також грецькі морфеми ізо-, агро-, мікро-, макро-, -філ, -фоб і под. На основі грецьких елементів творяться нові слова для називання понять, що з'являються в житті суспільства: телеграф, телефон, телебачення, гідропоніка, космодром.

Грецьким лексичним запозиченням властиві такі фонетичні ознаки:

а) голосний а на початку слова: академія, алфавіт, апостроф, архів, апостол;

б) голосний є на початку слова: ера, епоха, епос, етика, естетика, економіка, енергія;

в) приголосний ф: фізика, філологія, фаланга, філармонія, феномен;

г) сполучення приголосних кс, пс, мв, мп, ск: лексика, синтаксис, суфікс, психіка, псалом, псевдо-, амвон, олімпіада, лампада, скорпіон, скит, скіпетр.

Властиві їм і деякі характерні граматичні ознаки, як префікси а-, ан-, ев- (атеїст, алогізм, аморфний, анабіоз, анаморфоз, анатоксин, анестезія, евфонія, евтектика, евкаліпт), суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а), -іск: тріада, олімпіада, піраміда, панахида, обеліск та ін.

Важливу роль у розвитку культури народів Європи відігравала латинська мова. Деякі латинські слова засвоєні давньоруською мовою через грецьке посередництво ще в X—XI століттях (коляда, фортуна, кесар тощо), але більшість латинізмів зайшла до нас пізніше, починаючи з XV—XVI століть, коли латинську мову, яка була широко розповсюджена в Західній Європі, почали вивчати в школах на Україні. Латинські запозичення в українській мові переважно книжного походження. В Україні в XV—XVII ст. латину викладали в школах. Ще більше посилився латинський уплив із захопленням українських земель Польщею, де латина була літературною мовою до XVII ст. Тож латинізми теж посідають значне місце в українській лексиці: алібі, агрегат, імперія, статут, коефіцієнт, калорія, дисципліна, аудиторія, абітурієнт, власні особові імена Валентина, Валерій, Віктор, Віталій, Наталя, Сергій (котрі, як і давньоєврейські за походженням Веніамін, Ганна, Іван, Данило, Михайло, Мусій, прийшли через грецьке посередництво).

Словам латинського походження властиві деякі специфічні для них звукові й морфологічні ознаки, а саме:

а) приголосний ц перед голосними є та и: целюлоза, церемонія, ценз, циркуляр, цистерна, цитата;

б) префікси де-, екс-, їм-, ін-, інтер-, ре-, ультра-: дериват, депонент, депресія, демобілізація, екскаватор, експедиція, експозиція, імміграція, редукція, реконструкція, реевакуація, ультрареакційний;

в) суфікси -аці(я), -ці(я), -ент, -ій, -тор, -тур(а), -ум, -ус: популяризація, деградація, дикція, провінція, студент, інцидент, лекторій, санаторій, популяризатор, резонатор, раціоналізатор, репродуктор, диктор, диктатура, література, ультиматум і ін.

Слова тюркського походження.

Здавна запозичалися в нашу мову тюркізми, особливо в XII—XVII ст. у зв'язку з посиленням торговельних, господарських та військових контактів східних слов'ян із тюркомовним світом. Запозичення тюркських слів відбувалося переважно усним шляхом. За своїм значенням вони розподіляються на такі найважливіші групи:

а) назви предметів їжі та питва: гарбуз, балик, ізюм, кавун, кумис, лапша, урюк, халва;

б) назви одягу, посуду, будівель, речей домашнього вжитку: башлик, каблук, таз, казан, амбар, балаган, сарай, утюг, чарка;

в) терміни тваринництва: бугай, буланий, налий, каракуль, кізяк, табун, отара, чабан, батіг;

г) назви примітивних військових знарядь: аркан, кинджал;

д) фінансово-економічна й адміністративна термінологія: аршин, базар, безмін, бакалія, бариш, казна, могорич, ярлик, караул, таможня;

є) слова, вживані як назви соціальних груп населення: бай, байський, бек, ішан, дехкан, дехканський, аксакал і ін.

Частину тюркських слів українська мова засвоїла уже в радянську епоху (напр.: акин, ашуг, батир, сабантуй тощо).

епоху (напр.: акин, ашуг, батир, сабантуй тощо).

Лексичні запозичення з німецької мови (германізми). Окремі слова німецького походження зустрічаються ще в діалектах давньоруської мови XII—XIII століть, але переважна більшість їх засвоєна східнослов'янськими мовами значно пізніше, головним чином, у XVII—XVIII століттях, а деякі й у наступний період.

Німецькі слова засвоювалися українською мовою частково безпосередньо, іноді через польську мову, зокрема, коли в українських містах поширювалося так зване «магдебурзьке право». Проте більшість засвоєних німецьких слів перейшла до української лексики з російської мови, яка дуже активно запозичала їх у другій половині XVII та на початку XVIII століття, коли посилились економічні, культурні і політичні зв'язки Росії з країнами Західної Європи, особливо в зв'язку з реформами, що їх здійснював Петро І. Однак у той час до російської і української мови зайшло багато зайвих німецьких слів. Російське і українське дворянство, схиляючись перед іноземною культурою й захоплюючись нею, запозичало західноєвропейський одяг, ритуал, побут, а разом з ними й непотрібні іноземні слова як, наприклад, гезель (помічник), болверк (бастіон) і ін,, які засмічували мову й пізніше були витіснені власними російськими та українськими словами.

Приклади германізмів: майстер, верстат, фуганок, стамеска, кнопка, вексель, маклер, бухгалтер, касир, фрахт; штат, поштамт, поштмейстер, штаб, офіцер, унтер-офіцер, солдат, юнкер, єфрейтор, гауптвахта, муштрувати, фланг, цейхгауз; бинт, пластир, лазарет, фельдшер, провізор, арфа, флейта, гастроль, мольберт, ландшафт, галстук, кітель, ширма, мундштук, футляр, фартух, бутерброд, крендель, штопор; танець, фант, кеглі та ін.

Найважливіші фонетичні і граматичні риси, що характеризують слова, запозичені з німецької мови, такі: а) сполучення шт на початку слова: штамп, штабель, штанга, штандарт, штатив, штейгер, штепсель, штиль, штольня, штрих; б) утворення складних слів без сполучного голосного звука: гросмейстер, патронташ, ландшафт, парикмахер, циферблат.

Старогерманізми з'явилися внаслідок зв'язків із германонороманськими племенами: витязь, князь, майстер, осел, власні імена Гліб, Ігор, Олег, Ольга, Оскольд.

Французькі запозичення відрізняються такими фонетичними й граматичними рисами:

а) сполученням голосних уа: тротуар, вуаль, будуар, репертуар, фіксатуар;

б) вживанням ю після губних та шиплячих: бюро, бюретка, бюлетень, бюст, жюрі;

в) сполученнями ам, ан у положенні перед приголосними: амплуа, конферансьє, пансіон, пікантний, аванс;

г) невідмінюваними формами з кінцевими голосними е> і, о: пенсне, плісе, фойє, портмоне, драпрі, жабо;

д) суфіксами -аж, -ант, -анс, -ер, -он: масаж, корсаж, фураж, сержант, лейтенант, реверанс, режисер, костюмер, сапер, батальйон, бульйон.

Слова французького походження звичайно зберігають наголос на останньому складі (десант, гарнізон), за винятком тих із них, які вживаються з українськими закінченнями та суфіксами (ескадра, артилерія, авангардний).

Англійські запозичення відрізняються такими особливостями, як:

а) звукосполучення дою: джаз, джентльмен, джут, джемпер;

б) суфікс -инг (-інг): мітинг, демпінг і ін.

Так, у галузі мореплавства та суднобудування поширені слова голландського походження, засвоєні українською мовою через посередництво російської, до якої вони ввійшли в XVII—XVIII століттях, як напр.: гавань, боцман, лоцман, матрос, рейд, шлюпка, каюта, шкіпер, вимпел, бакен, верф, дамба, кільватер, фарватер, руль. З голландської мови походять і такі слова, як картуз, ситець, юхта, дюйм, мортира та деякі інші.

З італійської мови запозичено чимало слів з галузі музичної термінології: алегро, адажіо, акорд, арія, дует, кантата, крешендо, контральто, концерт, мандоліна, піаніно, соло, соната, сопрано. Є в складі українського словника італійські запозичення і іншого значення (фінансова термінологія, назви архітектурних понять тощо): арка, брутто, контокорент, аварія, банда, бензин, гондола, паста.

Решта західноєвропейських мов відіграла зовсім незначну роль у поповненні лексичного складу української мови. З них запозичені лише окремі слова або невеликі групи їх, як напр.: з іспанської — ананас, армада, камарилья, кокаїн, карамель, сигара; з португальської— каста, кобра, макака; з ісландської — гейзер; з румунської — бринза, мамалига тощо.

В українській лексиці із східних мов найчастіше трапляються, крім тюркських, слова арабського походження, як напр.: азимут, азурит (мінерал), алгебра, алкоголь, атлас, візир, гарем, іслам, мечеть, могар, нашатир. Це пояснюється тим, що арабська мова в VII—VIII століттях і пізніше мала міжнародне значення й довгий час вживалася на Сході як мова художньої літератури, науки, культури, і з неї до багатьох мов світу були запозичені окремі наукові терміни і слова, що означали назви суспільних і побутових понять, властивих східним народам, тощо.

Проте в словниковому складі української мови є елементи, засвоєні через посередництво російської мови і з інших неєвропейських мов, хоч трапляються вони рідко й здебільшого представлені одиницями. Напр.: з іранської мови — бірюза, булат, гиря, тахта, шакал, зурна, караван; з грузинської — сакля, чурек; з китайської — чесуча, чай; з ефіопської — баобаб; з малайської —анчар, орангутанг і деякі інші.