Слово та поняття

Слово – центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле. Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова – це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.

Лексичне значення слова тісно пов’язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію – це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності. За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв’язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.

В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.

Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію – номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.

За допомогою слів людина називає предмети й явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові — називна, або номінативна (від лат. no-men — ім'я, назва). Одна з найважливіших рис людського мислення — здатність до узагальнення, до абстрагування. Абстрагування — це виділення найістотніших ознак, властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності. Спостерігаючи безліч однотипних речей та об'єктів, скажімо, дерев, людина помічає, що, незважаючи на низку відмінностей (у зеленому покриві, у розмірах, у видах і способах плодоносіння), між усіма деревами є шось спільне, яке підлягає визначенню: «багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону». Встановивши цю спільність, людина виділила дерева і протиставила їх іншому видові рослинності — кущам (низькорослим дерев'янистим рослинам, гілки яких відходять майже від кореня). Так завдяки абстрагуванню в людському мисленні утворилися поняття.

П о н я т т я — це відображення в свідомості людини істотних ознак явищ, предметів дійсності. Слово здатне називати не лише даний, конкретний предмет чи явище, а й поняття. Наприклад, коли ми вживаємо слово півострів, то це не тільки Крим з його Артеком, Ялтою, Лівадією, Місхором чи Балкан-ський з його вічним суспільним неспокоєм, а й узагальнене поняття — «частина суходолу, з трьох сторін оточена водою». Здатність слова називати поняття — дуже важлива особливість мови як засобу спілкування. Без такої здатності існування мови було б неможливе (так само людське мислення неможливе без спроможності утворювати поняття).

Поняття є ядром лексичного значення (ЛЗ) слова, тобто основним його елементом. Але не єдиним. У значення слова включається також емоційно-експресивне забарвлення (коннотація – додаткове значення слова). На ЛЗ слова впливає і місце слова в лексичній системі мови.

Таким чином, ЛЗ слова – це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови, тобто ЛЗ слова складається із кількох компонентів. У сучасній лінгвістиці ЛЗ прийнято називати лексико-семантичним варіантом слова (ЛСВ).

Не всі слова здатні називати поняття. Не називають понять службові слова — прийменники, сполучники, частки (вони використовуються для відтворення зв'язків між познозначними словами), а також вигуки, що вживаються для вираження різних почуттів (захоплення, радості, болю, жалю тощо). З н а ч е н н я слова — це його співвіднесеність, зв'язок з певними явищами дійсності. Приміром, яке значення слова плесо! За тлумачним «Словником української мови», це «вільна від заростей, спокійна ділянка якоїсь водойми, чиста водна гладінь». Легіт — «легкий приємний вітерець»; літепло — «тепла вода, тепло». Правильність цих тлумачень підтверджується ілюстраціями з творів класиків української літератури: «Над плесом ставу сонні трави» (М. Рильський); «На яру, над лісом заблищало, мов широке плесо, небо» (І. Нечуй-Левицький).

На основі значення відбувається поділ слів на самостійні (повнозначні) і несамостійні (службові). Службові, як уже зазначено, не називають явищ дійсності, тобто не бувають здатними виконувати номінативну функцію; вони виражають стосунки між словами та словосполученнями в реченні. Що змінюється в словах плесо, плеса, плесом! Залишається без змін реальний зміст слова, тобто «чиста водна гладінь», міняється належність до того чи іншого відмінка. Реальний зміст слова становить його л е к с и ч н е з н а ч е н н я . Значення формальної належності, виражене не цілим словом, а його елементами (-ові, -ом, -оми в іменниках, -ить, -е, -є в дієсловах), є г р а м а т и ч н и м з н а ч е н н я м слова. Повнозначні слова мають і лексичне, й граматичне значення. Службові слова лексичних значень не мають, оскільки вони не позначають назв будь-яких понять або уявлень. Для них характерні граматичні значення.