Старослов'янізми в складі української лексики

Старослов ' янізми — слова, що прийшли зі старослов'янської мови. Старослов ' янська мова сформувалася в IX ст. на основі македонського діалекту староболгарської мови. Використання старослов'янської мови східними слов'янами пов'язане із прийняттям християнства в Київській Русі. Старослов'янізми мають свої характерні ознаки: сполучення -pa-, -ре-, -ла-, -ле-, що відповідають східнослов'янським -opo-, -єре-, -оло-: храм (хороми), прах (порох), древо (дерево), глас (голос), злато (золото), шлем (шолом); сполучення ра на початку слова на місці східнослов'янського ро: раб (робота); початковий є замість східнослов'янського о: єдиний (один), характерний і для запозичень із грецької, що прийшли в українську мову через старослов'янське посередництво: єлей (олія); іменникові суфікси -знь, -тель, -ство, -иня: приязнь, учитель, багатство, гординя; префікси воз-, пред-, со-: возвеличити, воздвигнуты, предтеча, соратник; компонент благо- в утвореннях типу благовісний, благодатний, благословенний та ін.

Деякі старослов'янські слова увійшли в українську мову як нейтральні, вони поширені в усіх чи майже в усіх її функціональних стилях: область, плащ, єдиний, гласність, глава, вождь. Проте таких слів небагато, особливо в порівнянні української мови з російською, на яку старослов'янська мова справила значно більший вплив. Пор.: владеть — володіти, враг — ворог, главный — головний, плен — полон, храбрый — хоробрий, здравоохранение — охорона здоров'я, Млечный Путь — Молочний Шлях і под. Здебільшого старослов'янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною настановою — для надання мовленню урочистого, патетичного звучання або (в поєднанні з просторічною, побутовою, згрубілою лексикою) для створення гумористичних, сатиричних, іронічних ефектів. Порівняймо два приклади: «Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна, Що, як зелений океан, Тече круг білого Херсона, Що свій дівочий гнучий стан До дніпрового тулить лона» (М. Рильський) і «У нас же й світа, як на те — Одна Сибір неісходіша, Л тюрмі а люду!.. Що й лічить! Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!» (Т. Шевченко).

(За Жовтобрюхом:)

Старослов'янізми — це такі слова, які до лексичного складу східнослов'янських мов успадковані від мови старослов'янської, що сформувалася в IX столітті на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов'яни певний час використовували старослов'янську писемну мову в функції літературної, яка мала для них міжнародне значення.

У X столітті в зв'язку з хрещенням Київської Русі старослов'янська мова була запозичена й східними слов'янами. В деяких жанрах, головним чином у церковно-релігійній літературі, вона вживалася протягом ряду століть, а тому цілком природно, що давньоруська мова засвоїла від неї ряд лексичних елементів, які збагатили її словниковий склад і потім в тій чи іншій мірі були успадковані всіма сучасними східнослов'янськими мовами, в тому числі й українською. Старослов'янською мовою, якій була властива певна літературна організованість, складалися самобутні твори, ще більше нею перекладалися книги різноманітного змісту з грецьких оригіналів. В старослов'янській мові були поширені слова для назв багатьох понять, насамперед абстрактних, для яких ще не існувало відповідників у живих давньоруських говорах. Такі слова й запозичалися в давньоруську мову з старослов'янської в першу чергу. Проте серед старослов'янізмів, засвоєних східними слов'янами, могли бути й інші назви, зокрема побутові, що поширилися внаслідок занесення до них від південних слов'ян нових, раніше невідомих речей побуту. Східнослов'янські мови засвоювали з книжних джерел деякі лексичні елементи старослов'янського походження і пізніше, тобто тоді, коли давньоруська мова вже не існувала.

Старослов'янізми використовувалися в дожовтневій українській літературній мові, поширені вони і в сучасній, напр.: Господь послав тебе нам, кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих (Шевч.). Не златоглавий нам потрібен, не кволотемпний, не чупрун (Т.).

Старослов'янізми характеризуються деякими фонетичними і граматичними особливостями південнослов'янського походження.

Найголовніші з них такі:

1. Неповноголосні звукосполучення ра, лау ре, ле відповідно до східнослов'янських повноголосних оро, оло, єре: здравствувати, здрастуй, здравниця, мракобісся, храм, прах, враг, вражий, гражданський (шрифт), Лісоград; область, глава, гласність, благословити, облачати, златоверхий, сладострасний, властолюбивий; древко, древесина, древесний, представити; Млечна путь. Однак окремі слова з неповноголосними звукосполученнями, вживані в сучасній українській мові, можуть бути й не старослов'янського, а західнослов'янського походження, як влада, владар, що зайшли до нас з чеської мови (порівн. чеське иіа&а, юіасіа}).

2. Сполучення ра на початку слова відповідно до давньоруського ро (із давнього ор перед приголосним): раб.

3. Приголосні жд відповідно до східнослов'янського ж (із давнього сі}): вождь, утверждати.

4. Голосний є на початку слова відповідно до східнослов'янського о: єдиний, єдність, єднання.

5. Іменникові суфікси -знь, -тель, -ств(о), -тай, -ин(я)> дієприкметниковий -щ(ий): приязнь, учитель, багатство, братство, глашатай, гординя; трудящий, невмирущий, болящий.

6. Префікси воз-у пред-, со-: воздвигнути, предтеча, соратник і ін.

Проте треба мати на увазі, що не всі слова з старослов'янськими фонетичними та граматичними особливостями, вживані в сучасній українській літературній мові, запозичені безпосередньо з старослов'янської мови. Є в ній і такі слова з цими ознаками, що виникли значно пізніше в процесі словотворення, яке відбувалося вже в українській мові. Це пояснюється тим, що українська мова для творення нових слів іноді використовує давні старослов'янські основи й старослов'янські словотворчі морфеми. Наприклад,, від старослов'янської основи благ- утворилося сучасне українське слово благоустрій, від основи власт іменник властолюбець, за допомогою старослов'янського суфікса -тель утворилися сучасні слова вихователь, визволитель, за допомогою префіксів пред-, пре-, воз представник, предовгий, предобрий,. прегарний, возз'єднати, возвеличити тощо.

Зі старослов'янської мови успадковані й деякі такі слова, вживані в сучасній українській мові, які не мають будь-яких фонетичних чи морфологічних ознак, що свідчили б про їх південнослов'янське походження, напр.: буква, істина, небо, палата, плащ, юність і ін.

Українська літературна мова, в якій традиції старокнижної мови збереглися менше, ніж в російській, засвоїла і меншу кількість старослов'янізмів до свого лексичного складу. Проте все ж вони посідають у ній певне місце і активно використовуються в органічній єдності із споконвічною українською лексикою.

Деякі слова старослов'янського походження зовсім не характеризуються якимись специфічними стилістичними ознаками і по- ширені в усіх жанрах сучасної української літературної мови без будь-яких паралелізмів до них, як область, плащ, багатство, єдиний. Окремі ж старослов'янізми вносять диференціацію в значення слів, паралельно вживаючись з їх українськими варіантами.

Наприклад, в українській мові здавна поширений прикметник голосний (голосний звук, голосна розмова); вживається в ній і слово* гласний, утворене від того ж кореня, що й голосний, але в старослов'янському звуковому оформленні. Проте це слово має інше значення : воно означає назву члена деяких дореволюційних буржуазно-поміщицьких органів самоврядування (гласний міської думи, гласний повітового земства). В сучасній українській мові прикметник гласний вживається також із значенням «публічний», «відкритий», тобто доступний для громадського ознайомлення й обговорення; Вся наша робота повинна бути гласною, щоб ми могли вчасно запобігти помилок і одержати потрібну допомогу від колективу працівників фабрики C газ.). Від цього прикметника утворився і часто вживаний тепер іменник гласність. Паралельно з словом голова зрідка використовується в українській мові також старослов'янізм глава, що означає назву розділу в творі або якусь головну особу.

Здебільшого ж старослов'янізми виконують у сучасній українській літературній мові стилістичну функцію. Іноді їх уживання обумовлене темою твору, як наприклад, у поемі «Марія» Т. Г. Шевченка:

Все упованіе моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіе твоє,

Все упованіе моє

На тебе, мати, возлагаю.

Вони використовуються й для соціальної характеристики відповідних персонажів художніх творів. Прикладом такого їх уживання можуть бути старослов'янізми, введені у власну мову дрібного чиновнику Возного з п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка»: Що ти тут, старосто мій,— теє-то, як його — розглагольствуеш з пришельцем?

Досить часто за допомогою старослов'янізмів створюється високий або урочистий стиль мови. Напр.: Благословенна ти в віках, як сонце наше благовісне (Р.). Я кров свою проливав, і ворог біг, тікав мій враг передо мною (Довж.). Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу (Т.). Соціалістична власність священна й недоторканна. Крим — здравниця всесоюзного значення.

Старослов'янізми виступають й у функції стилістичного засобу, який надає висловлюваній думці зниженого, іронічного або сатиричного забарвлення. Це досягається поєднанням старослов'янізмів із звичайними побутовими словами, а особливо словами зниженими, із значенням згрубілості: Хотілося б зігнать оскому на коронованих главах, на тих помазаниках божих (Шевч.).