Загальномовні та контекстуальні антоніми

Антонімія пов'язана з полісемією: багатозначне слово може мати кілька антонімічних відповідників,— на кожне значення або на частину їх. Скажімо, прикметник зелений на своє пряме значення «один з основних кольорів спектра, середній між жовтим та блакитним» антонімічного відповідника не має; у розумінні «недостиглий» антонімами до зелений є стиглий, спілий, достиглий (зелене яблуко — стигле яблуко); у значенні «той, якому бракує життєвого досвіду» має антонімом досвідчений (зелений початківець— досвідчений фахівець). Тісний взаємозв'язок антонімії з багатозначністю свідчить про взаємозалежність та взаємозумовленість лексичних одиниць при одночасному збереженні специфічних рис позначуваних ними понять. Проте не завжди всі значення полісемічного слова мають антонімічні відповідники. Наприклад, день має чотири основні значення: «частина доби від світання до смеркання», «проміжок часу в 24 години, доба»; «число місяця, присвячене якійсь події»; «час, пора, період». Але як антонім це слово виступає тільки в першому значенні: день — ніч. Тут діють внутрішні закономірності лексичної системи, характер позначува-ного словом поняття.

За своєю структурою антоніми неоднорідні. Вони бувають різнокореневі та однокореневі, причому різнокореневих набагато більше. Крім перелічених прикладів, можна навести ще: ніжний — грубий, бадьорий — стомлений, сміливець — боягуз, зустріч —розлука, тепер — колись. Такі антоніми називаються власне лексичними. Серед них частіше спостерігаються прикметники (антонімія особливо властива словам, що позначають якість), потім іменники, дієслова та інші частини мови.

Другий розряд антонімів — однокореневі: правда — неправда, воля — неволя, друг — недруг, надія — безнадія, безпека — небезпека, спокійний — неспокійний, можливий — неможливий, корисливий — безкорисливий. Такі антоніми називаються лексико-граматичними. Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів: зачинити — відчинити, внести — винести, ввійти — вийти, хоч бувають і такі конструкції, як надія — безнадія.

Однокореневі антоніми трапляються серед усіх лексико-граматичних розрядів слів, але особливо активні вони в дієсловах, оскільки ця частина мови відзначається ряснотою префіксальних утворень. Крім наведених прикладів, можна подати ще такі: недорости (-брати, -дати, -солити, -вчитися) — «неповнота, недостатність чогось» — перерости (-брати, -дати, ‑солити, -вчитися) — «надмір, надлишковість чогось». Однокореневі антоніми часто утворюються за допомогою іншомовних префіксів а- (без‑, не-), анти- (проти-), де-, дез-(від-,роз-), дис- (не-), коптр-(проти-),ре- (поновлення, повернення назад): логічний — алогічний, санітарний — антисанітарний, мобілізація — демобілізація, інформація — дезінформація, гармо-н[я — дисгармонія, розвідка — контррозвідка, мілітаризація — ремілітаризація.

З-поміж однокореневих антонімів виділяються слова, що виражають семантику протилежності стримано, м'яко (так звані антоніми-евфемізми): поганий — непоганий, малий — чималий (пор. поганий — гарний, малий — великий). Як правило, антонімічні пари належать до однієї частини мови. З цього правила є нечисленні винятки: свій — чужий, перший — останній. Це пояснюється здатністю однієї частини мови вживатися в значенні іншої. Одним із компонентів антонімічної пари може бути фразеологічний зворот: уночі — серед білого дня, вечоріти — благословлятися на світ, працювати — байдики бити, далеко — палицею кинути, темно — хоч голки збирай.

Антонімія, як і синонімія, — явище синхронне. Зміна в значенні слова може призвести до втрати антонімічних стосунків. Розвиток нових значень породжує нові антонімічні зв'язки між словами: знатний — «належний до шляхетного роду, вельможний» — простий, бідний і знатний — «відомий великими заслугами в якійсь галузі» — маловідомий, недосвідчений. Регулярне протиставлення антонімів один одному спричинює те, що кожен з них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність: високий — низький, тонкий — товстий, радість — журба, життя — смерть, загубити — знайти. Це антоніми мови, тобто загальномовні, постійні; слова, антонімічні стосунки яких зрозумілі поза будь-яким контекстом. Такі антоніми існують у лексико-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах.

Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, які в звичайному вживанні не мають протилежних значень. Протиставленість значень у таких слів створюється лише в індивідуальному використанні, тобто в спеціальному контексті. Це антоніми мовлення, або контекстуальні , тобто слова, що набувають антонімічних стосунків тільки в певному контексті. Контекстуальні антоніми тісно пов'язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами. Так, в уривку з вірша В. Симоненка «Безпорадні агонії злості, Злість гармонії не порве! Сонце ходить до нас не в гості — Сонце з нами живе!» контекстуальні антоніми злість і сонце передають протилежні якості, оскільки сонце тут переносно вжито в значенні «добрість, лагідність».