
- •Лексикологія як розділ мовознавства
- •Слово та поняття
- •Типи лексичних значень слів
- •Пряме та переносне значення слова
- •Омонімія і паронімія в українській мові. Повні (лексичні) і часткові (лексико-граматичні) омоніми. Омофони, омоформи, омографи. Міжмовні омоніми. Стилістичне використання омонімів. Пароніми
- •Явище омонімії в українській мові
- •Неповні омоніми: омофони, омографи, омоформи
- •Омонімія і полісемія
- •Явище паронімії в українській мові
- •Стилістичні можливості омонімії
- •Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту
- •Жовтобрюх м.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх м.А., Кулик б. М. – к.: Вища шк., 1972. – с.31-34.
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с. .
- •Синоніми, їх основні типи: ідеографічні (семантичні), семантико-стилістичні, контекстуальні, абсолютні
- •Поняття про синонімічний ряд
- •Джерела синонімії
- •Евфемізми як різновиди синонімів
- •Стилістична роль синонімів
- •Антоніми. Загальномовні та контекстуальні антоніми. Стилістичне використання антонімів
- •Жовтобрюх м.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх м.А., Кулик б. М. – к.: Вища шк., 1972. – с.34-36.
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с.
- •Антонімічні відношення
- •Загальномовні та контекстуальні антоніми
- •Стилістичне використання антонімів
- •Склад української лексики з погляду її походження
- •Сучасна українська літературна мова: навч.Посіб. / с.О.Караман, о.В.Караман, м.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – к. : Літера лтд, 2011. – с.
- •Старослов'янізми в складі української лексики
- •Формування української лексики
- •Склад української лексики з погляду її походження
- •Лексичні запозичення зі слов’янських мов
- •Іншомовні (неслов'янські) елементи в складі української лексики
- •Українські слова в інших мовах
- •Інтернаціоналізми в складі української лексики
- •Фонетичне і граматичне освоєння іншомовних слів
- •Питання про вживання іншомовних слів
- •Лексика української мови з погляду вживання
- •Активна і пасивна лексика
- •Неологізми
- •Застаріла лексика: архаїзми й історизми
- •Діалектизми
Джерела синонімії
Лексична синонімія тісно пов'язана з багатозначністю. Однозначні слова синонімізуються в повному обсязі (райдуга — веселка, блакитний — голубий, парус — вітрило), багатозначні вступають у синонімічні зв'язки в одному, в кількох, але не в усіх значеннях (тихий (спів, голос) — неголосний, приглушений; тихий (натовп, місто, вулиця) — негомінкий, негаласливий; тихий (гомін, хода) — беззвучний, безгучний; тихий (юнак, пасажир) — мовчазний, сумирний; тихий (сон, життя) — безтурботний, спокійний; тихий (плин, течія, їзда) — повільний, неквапний, неквапливий), тобто багатозначне слово може перебувати в складі кількох синонімічних рядів. Отже, синоніми, взаємозамінні в одному значенні, втрачають цю властивість при співвіднесенні з іншими значеннями.
Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалася впродовж історичного розвитку мови. Насамперед виникнення синонімів пов'язане з ходом пізнання людиною навколишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис предметів і явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього. Так виникають синоніми ідеографічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст — безбожник, унікальний — рідкісний, екземпляр — примірник, біном — двочлен, дисперсія — розсіяння). Синонімічні ряди зростають і внаслідок розвитку багатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невідкладний), пильний (старанний), пильний (наполегливий).
Евфемізми як різновиди синонімів
Уміле й доречне використання синоніміки — один-з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста, оратора. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як перифраза (перифраз) — описовий зворот мови, за допомогою якого передається зміст іншого слова не прямо, а через характерні ознаки: чарівниця українського кону (Марія Заньковецька), хитрюща згубниця курей (лисиця) та евфемізм — слово або вислів, що пом'якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не зовсім відповідають істині (замість ви брешете); заснути навіки замість померти; міні-зачіска (жарт.) замість лисина.
Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази. Евфемізм (гр.) —слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом'якшеній формі. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів; вживаються з почуття страху чи сорому: замість дурний — немудрий, не хапає зірок з неба\ замість скоро помре — йому вже не топтати рясту; замість брехня — фантазії, вигадки; замість п'яний — під, градусом, під мухою, під Бахусом. Як евфемізми можуть використовувати^я терміни з суспільно-політичної галузі: лібералізація цін, вільне підприємництво та ін.: «Насправді це не лібералізація, не вільне підприємництво, а дике зростання цін і неприкрита спекуляція» (газ.).
Перифраза (гр. регірЬгазіз) — описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія- називаються не прямо, а описово, через характерні риси їх. Найчастіше перифрази вживаються в публіцистичних та художніх текстах: «Що не кажіть, не любити кішок просто неможливо. Приходиш додому, а ваша красуня-грація зустрічає біля порога, потреться об ноги, хвіст трубою, промуркоче заспокійливу пісеньку, вмоститься на колінах. Погладиш пухнасте диво — і воно вбере в себе всі денні стреси» (газ.).
Перифрастичні звороти є одним із засобів передачі ставлення автора до того, про що він пише.
Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови і є невичерпним джерелом стилістики.