Модуль 3. Міжнародна економічна інтеграція.

1. Спеціальна (вільна) економічна зона (англ. - special/free economic zone) визначається як частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності. Вихідними критеріями віднесення будь-яких територіально-господарських формувань до ВЕЗ є:

• умовна екстериторіальність і індиферентність торговельному режимові приймаючої держави;

• націленість на активізацію зовнішньоекономічних зв'язків (обмін капіталами, товарами, технологіями і т.п.);

• наявність особливого пільгового, щодо діючого, загально-державного, інвестиційного клімату в складі податкового, валютно-фінансового й організаційно-правового режиму діяльності суб'єктів зони.

ВЕЗ можуть займати різну по розміру територію й охоплювати будь-яку кількість суб'єктів підприємництва. Незалежно від типу, спеціальні (вільні) економічні зони, що розміщаються на незаселеній території розміром до 500 га і мають лише об'єкти забезпечення життєдіяльності ВЕЗ, відносяться до локальних або крапкових зон.

Метою створення ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць і рішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності, стимулювання експортоорієнтованого (або імпорто-замінного) виробництва, залучення і впровадження новітніх технологій, підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів.

Характерною рисою різних типів вільних економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає митні, фінансові, податкові пільги й інші переваги для підприємців у порівнянні з загальним режимом, що існує в тій або іншій країні, які об’єднуються в чотири основних групи пільг:

1. Зовнішньоторговельні пільги, що передбачають введення особливого митно-тарифного режиму (зниження або скасування експортно-імпортного мита) і спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій.

2. Податкові пільги – регулюють норми, зв'язані з пільговим стимулюванням конкретних видів діяльності або поводження підприємців. Ці пільги стосуються податкової бази (прибуток, вартість майна і т.п.), окремих її складених (амортизаційні відрахування, витрати на заробітну плату, НДОКР, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподатковування.

3. Фінансові пільги – включають різні форми субсидій, наданих у виді знижених цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і виробничими приміщеннями, пільгових кредитів і ін.

4. Адміністративні пільги – надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедури реєстрації підприємств і режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян, а також у наданні різних супутніх послуг.

Сучасна організаційно-функціональна структура ВЕЗ досить різноманітна. Розглянемо класифікацію ВЕЗ з погляду господарської спеціалізації, тобто в залежності від профілю діяльності більшості фірм, що хазяюють у зоні (рис. 9.1).

Однієї з простих форм ВЕЗ є торговельні зони, що відносяться до зон першого покоління й існують з XVII-XVIII ст. Вони являють собою транзитні склади для збереження, упакування і незначної обробки товарів, призначених для експорту. Товари, що знаходяться на їх території звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів. Зони вільної торгівлі (ЗВТ) знаходяться поза границями національної митної території й у них здійснюються операції по складуванню і переробці завезених товарів (упакування, сортування, маркування і т.п.).

Промислово-виробничі зони відносять до зон другого покоління. Вони виникли внаслідок еволюції торговельних зон, коли в них почали займатися не тільки торговельної, але і виробничою діяльністю. Ці зони користуються істотними податковими і фінансовими пільгами.

І. Торговельні ІІ. Промислово- ІІІ. Техніко- VI. Сервісні

1. Вільні митні зони

2. Бондові склади.

3. Зони вільної торгівлі

1. Імпорто-замінні

2. Експорто-виробничі

3. Промислові парки

4. Науково-проміслові

парки.

5. Макіладорас

(Мексика).

1. Технопо-ліси

2. Технопарки

3. Зони розвитку

нової та високої

технології

виробничі впроваджувальні

1. Оффшорні

2. Фінансові

центри

3. Центри надання банківських, туристичних, страхових послуг

4. Екопарки.