3 Характеристика філософсько-антропологічних понять: людина, індивід, індивідуальність, особистість

Найважливіші характеристики людини входять у співвідношення понять "людина - індивід - особа - особистість - індивідуальність". Порядок слідування цих понять невипадковий: з одного боку, він відбиває рух думки від загального до конкретного (поняття "людини" в цьому ряду є найзагальніше, поняття "індивідуальність" — найконкретніше); з іншого боку, цей порядок вказує на кінцеві орієнтири людського самовдосконалення. Поняття людини, як звичайно, уживають у трьох основних значеннях:

■♦ вид живих істот, що займає певне місце в сукупності живих організмів (Ноmо sapiens);

• особлива — розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот;

- характеристика того, наскільки людина є людиною; у даному випадку поняття "людини" позначає ступінь відповідності певної конкретної людини нашим уявленням про сутність людини (у таких випадках ми кажемо: "оце справжня людина", або просто: "оце людина!").

Поняття "індивід " позначає одиничного представника роду і стоїть у ряді таких понять: рід - вид - індивід. Індивід постає перед через співвідношення одиничного та загального: як представник роду, індивід є носієм рис, притаманних родові загалом, але ці риси представлені в індивіді неповторним і унікальним чином. Тобто в кожному конкретному індивіді представлені далеко не всі можливі характеристики роду. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки. Індивідуаль­ність - єдність унікальних й універсальних властивостей людини. Як зазначав Ф. Ніцше, "перш за все, не плутайте мене з іншими".Щодо поняття індивідуалізму, то воно означає замкненість лю­дини на самій собі, протиставлення себе колективу і життя в основ­ному "для себе". Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосережденості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність усвідомлює і свою певну ідентичність з іншими людьми. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні. Коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.

Поняття "особи" характеризує властивості людського індивіда. Тому поза індивідом особи немає. Але риси індивіда не є рисами особи. Такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості. наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. До поняття особи включають три найважливіші моменти. В першому значенні особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, хто продукує соціальні дії та до кого вони спрямовані. За цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.). У більшості розвинених країн на юридичному рівні чітко визначають, кого і коли можна вважати повноцінною особою (наприклад, за ознакою повноліття, можливості виконання всіх основних соціальних повноважень та ін.). По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями. В даному випадку можна вести розмову про "сіреньку" особу, видатну особу, непересічну особу, моральну, принципову особу, особу інтелектуально заглиблену, примітивну та ін. Нарешті, по-третє, особа постає перед нами як людська "самість": вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей. Наявність у особи "самостГ дозволяє характеризувати її як сформовану, або розвинену, або досконалу, або духовну особу.

Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то на неї поширюється співвідношення одиничного та загального. Кожна особа постає унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона постає також проявом людської особи - особи як родової характеристики людини. Якщо людська особа усвідомлює свої якості,свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особи існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особи немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

Особистість - це поняття, що виражає соціальні якості люди­ни, які вона виробляє в процесі виховання і самовиховання, духовно-практичної діяльності та взаємодії з суспільством.

Завершуючи розгляд природи, сутності людини, слід звернути увагу на співвідношення понять «людина», «ін­дивід», «особа», «індивідуальність», які іноді вживають як взаємозамінні, тотожні. Ці поняття є однопорядкови-ми, але не ідентичними.

Американський філософ Б. Франклін визначив людину як тварину, що створює знаряддя праці. Сьогодні є докази того, що виробництво найпростіших знарядь почалося на 1-1,5 млн років раніше, ніж з явилася мова і свідомість. Перші елементарні знаряддя були переважно знаряддями для мисливства. Це означає, що вони легко перетворювалися на зброю для вирішення конфліктів. Для подальшого розвитку людини потрібний був мир, який можна забезпечити переходом до суспільства.

Фіхте вважав, наприклад, що поняття людини є визначенням неодиничної людини, а роду. Феиербах писав, що ізольованої людини не існує. Феиербах писав, що ізольованої людини не існує. Поняття людини обов'язково припускає існування іншої людини, точніше, інших людей. Тільки в цьому відношенні людина є людиною в повному розумінні цього слова. Отже, розвиток людини слід розглядати як результат не тільки природних але й суспільних зв'язків. У характеристиці людини слід виокремити такі поняття, як та­лант і геніальність. Талант - це значні досягнення людини в конкрет­ній сфері діяльності. Геніальність - це вищий ступінь творчої обда­рованості людини. Твори генія відрізняються особливою новизною, масштабністю, особливим значенням для людства. Сократ називав геніїв "дітьми богів". У цілому, філософія розглядає людину як творця (існують також люди-некрофіли, які руйнують, нищать усе живе).

Людство є поняттям, що означає єдність людей, яка склалася на основі культури і всесвітньої історії. Формування єдиного людства почалося ще в епоху великих географічних відкриттів і продовжується сьогодні, на хвилі сучасної науково-технічної революції та глобальних тенденцій розвитку.

Для вивчення окремої людини у філософії застосовується поняття "індивід". Йому властиві родові риси хомо сапієнс та ін дуальні риси: природні якості й психіка (здоров'я, фізична краса, темперамент, спадковість). Найбільш крайні прояви індивіда –це аскеза та культ тіла.

Найбільш загальним поняттям є «людина».

Людина — поняття, що відображає загальні риси люд­ського роду, тобто характеризує родову істоту.

Індивід — окремий представник людського роду, окре­мо взята людина (немовля — індивід з його антропологі­чними властивостями, або одиничне від сукупності).

Особа — людський індивід, узятий в аспекті його со­ціальних якостей (погляди, цінності, інтереси, моральні пе­реконання тощо), тобто це людина, що пройшла процес со­ціалізації.

Індивідуальність — неповторний, самобутній спосіб буття конкретної особи як суб'єкта самостійної діяльно­сті, індивідуальна форма суспільного життя людини на противагу типовості, загальності.

Вона виражає власний світ індивіда, його особливий життєвий шлях. Виявляється в рисах темпераменту, ха­рактеру, у специфіці інтересів, якостей інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Людина стає індивідуальністю, коли її особистість збагачується одиничними та особливими, неповторними властивостями.