- •[Ред.]Методи дослідження мови
- •[Ред.]Синхронія
- •[Ред.]Діахронія
- •[Ред.]Описовий метод
- •[Ред.]Порівняльно-історичний метод
- •[Ред.]Типи функцій мови
- •[Ред.]Структура мови
- •[Ред.]Мова і свідомість
- •[Ред.]Історія досліджень синтаксису української мови
- •[Ред.]Словосполучення
- •[Ред.]Речення
- •[Ред.]Просте речення
- •[Ред.]Головні та другорядні члени речення
- •[Ред.]Неповне речення
- •[Ред.]Складне речення
- •[Ред.]Чужа мова
- •[Ред.]Примітки
[Ред.]Типи функцій мови
У сфері спілкування провідною функцією є комунікативна. У мовленнєвій діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:
-
індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);
-
колективно-регулятивна функція (радіо, газета, ораторське мовлення) — реалізується в умовах «масової комунікації», немає зворотного зв'язку;
-
саморегулятивна функція (під час планування власної поведінки).
Разом з тим у мовленнєвій діяльності можуть реалізовуватися потенційні характеристики мовлення, які не завжди притаманні будь-якому мовленнєвому акту, т.т. факультативні. Вони ніби нашаровуються на функції мови.
Кожне мовленнєве висловлювання, окрім комунікативної, «інтелектуальної» тощо спрямованості, може мати додаткову спеціалізацію.
Це:
-
поетична (естетична);
-
магічна (у первіснообщинному суспільстві — табу, евфемізми);
-
фатична (функція контакту);
-
номінативна (найменування чогось, реклама);
-
діакретична (використання мовлення для корекції чи доповнення певної мовленнєвої ситуації).
[Ред.]Структура мови
Детальніше: Рівні мовної структури
Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення.
Виділяють 4 структурні рівні мови:
-
Фонетичний
-
Морфологічний
-
Лексичний
-
Синтаксичний
[ред.]Типи відношень у структурі мови
Між структурними одиницями мови існують відношення:
-
парадигматичні
-
асигмантичні
-
асоціативні
[ред.]парадигматичні
Парадигматичні відношення — це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії. Наявність у системі мови парадигматичних рядів дозволяє мовцям у мовленні залежно від наміру сформулювати думку, яку вони прагнуть передати, вибрати той чи інший член цього ряд (фонетичного, словесного, морфологічного чи синтаксичного), який відповідає задуму.
[ред.]асигмантичні
Асигмантичні відношення — лінійні відношення в системі мови, об'єднують одиниці мови в їх одночасній послідовності.
[ред.]асоціативні
Асоціатичні відношення виникають на основі збігів у часі уявлень (образів) і явищ дійсності. Розрізняють 3 типи асоціацій:
-
за суміжністю
-
за подібністю
-
за контрастом
[ред.]Мова і мовлення
Теоретичні засади граматики й типологія граматичних функцій можуть бути переконливо з'ясовані тільки за умов попереднього визначення статусу граматичного ладу у загальній системі мови й ролі граматичних операцій у процесах мовленнєвої діяльності. Уособлення понять мови як системи й мовлення як форми вияву елементів мови визначило як першопочаткову проблему співвідношення мови й мовлення. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Ф. де Соссюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом з тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.
Більш широко проблема співвідношення мови і мовлення була викладена Л. В. Щербою в його статті « О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании». У загальній «сукупності мовних чи мовленнєвих явищ» тепер виділялися не два основних аспекти, як раніше, а три: поряд із системою мови, що визначається як словник і граматичний лад, і мовленням як результатом процесів «говоріння» тепер з'являється новий аспект — мовленнєва діяльність осіб, які спілкуються. Мовленнєва діяльність — це процеси «говоріння» і «слухання-розуміння», які є посередниками у переході від системи мови до мовленнєвих текстів.
В.Гумбольдт уперше розглядав сутність мовленнєвої діяльності як взаємозумовленої кореляції двох процесів, що доповнюють один одного, з яких один розпадається на фази формування мовлення — думки та його звукової зашифровки, а інший — протилежний за своїм напрямом процес — складається з дешифровки і наступного відтворення думки, спираючись на знання мови і свій особистий досвід.