1)

Та не сподіване і чудесне ще чекало його попереду. Одного разу дослідник узяв на розкопки свою маленьку доньку Марію. Дитина легко пройшла в глиб низької печери, і звідти донеслись її звернені до батька слова, що стали знаменитими й облетіли весь світ: "Торос, пінтадас торос!" (Бики, намальовані бики!). Дійсно, все низьке склепіння вкривали пишнобарвні зображення биків, сповнені динамічної, живої сили. Так в іспанській Альтамірі вперше було відкрито печерний живопис людей доби палеоліту.

Нічого подібного дослідники діяльності первісної людини ще не зустрічали. Вимерлі в Європі бізони були зображені надзвичайно майстерно, зі знанням натури, у такій кількості, що ставало зрозумілим: тут працював упродовж дуже довгого часу цілий загін художників. Економними, сміливими, впевненими штрихами у поєднанні з великими плямами фарби була передана монолітна, потужна фігура звіра здивовижно точним відчуттям його анатомії та пропорцій.

Розписи Альтаміри були такими багатими та промовистими, що відомий дослідник палеолітичного мистецтва Кюн назвав їх Сикстинською капелою Кам'яної доби.

Проте знайшлося чимало скептиків, які стверджували, що блискучий у своїй художній досконалості печерний живопис Альтаміри не міг належати одягненим у звірині шкіри і озброєним кам'яними знаряддями первісним мисливцям. Кому тільки не приписували авторство печерних шедеврів: згадували і греків, і римлян, і готів, підозрювали у містифікації сучасних художників...

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Наскельний живопис печери Ласко. Двоколірне

зображення коня і бика знаменитої печери

Ласко в Монтиньяку (Дордонь, Франція), в якій

знаходиться один із найвидатніших ансамблів

печерного наскельного живопису. Розписи,

які покривають стіни цієї святині, були виконані

на різних етапах палеоліту, хоч їх більша частина

датується періодом оріньяк-перігор. Тут можна

побачити биків, коней і європейських оленів, але

вже не зустрічаються ні північний олень, ані мамонт

Вражаюча подібність стилю з шедеврами Альтаміри та Ласко, хвилюючий творчий діалог первісних художників, які, звичайно, не могли ні спілкуватися між собою, ні запозичити щось один в одного!

Антропоморфна пластика

Для отримання уявлення про роль жінки-матері на ранньому етапі Трипілля, ми залучили унікальну антропоморфну пластику з поселення Лука-Врублівецька. Зважаючи на виключно важливу роль антропоморфної та зооморфної пластики та яскраві знахідки з окремих трипільських поселень, вважаємо за необхідне розглянути цю тему предметніше, дотримуючись класифікації А. П. Погожевої .

Антропоморфна пластика виготовлялася з тієї ж глини, що й керамічні вироби. Голова ліпилася у вигляді конусика, в окремих випадках ніс зображувався невеликим защіпом, очі - наколами, рот - короткою насічкою (наприклад, у поселеннях Бернове-Лука). Торс був продовгуватим, руки не моделювалися, плечі передавалися легенькими виступами, груди - невеликими наліпами, ноги зімкнуті. Підкреслимо, що трипільські скульптори дотримувалися чіткості виготовлення фігурок, не допускали вільного їх трактування. У статуетках типу б голова передавалась у вигляді конуса, плечові виступи були невеликими, модельовані ноги розділені, руки передавали певні жести або рухи.

Ранній етап характеризується стрункістю фігурок, схематичним стилем з підкреслено натуралістичною формою окремих деталей (стеатопігія). Підтвердженням цього є унікальна колекція 268 жіночих та 2 чоловічих статуеток з Луки-Врублівецької, хоча більшість їх знайдена розбитими і лише п'ять цілими (2%). Статуетки поділяються на орнаментовані (їх більше) і неорнаментовані. Помітна стабільність орнаменту, виконаного у схематичному стилі. Наприкінці раннього періоду у антропоморфній пластиці зароджується новий реалістичний стиль зображення людини. У пластиці з Луки-Врублівецької простежується натуралістичне зображення, з особливою чіткістю виділяється форма торсу, на окремих фігурках - грудей, сідниць, форми ступні. Ноги у більшості статуеток передаються в одній і тій же манері - вони запеленані у вигляді лялечки. На окремих статуетках передаються деякі частини одягу і прикрас. Так на одній статуетці фіксується валик, який, імовірно, зображує частину короткої хутряної куртки. Аналогічною певною мірою є статуетка з житла № 3, на якій рельєфно виділяється ремінець. Орнаментація статуеток з Луки-Врублівецької заслуговує на увагу в плані її стабільності, а також відповідного змістового значення. Так для всіх орнаментованих статуеток характерний заглиблений, врізний візерунок. Прикрашалися переважно нижня частина торса, сідниці та зімкнуті ноги, верхня частина залишалася, в основному неорнаментованою. Спіраль - один з найголовніших мотивів, що особливо часто застосовувався при прикрашенні сідниць. До того ж на кожній сідниці статуетки зображувався ромб з ямкою по центру або променевий мотив. Стабільним був мотив декору нижньої частини живота та лобкової частини, на яких постійно розміщувався малюнок ромба, іноді двох ромбів (один над одним), заповнених штриховими або перекриваючими лініями. Найстійкішим був візерунок, що покривав ноги, розділені, як правило, лише умовно заглибленою лінією. Якщо ж такої лінії не було то орнамент наносився прокресленими лініями у вигляді кола (рис. 40).

Підсумовуючи короткий огляд орнаментації антропоморфної жіночої пластики з Луки-Врублівецької, маємо змогу узагальнити наступні найхарактерніші мотиви - спіраль або променистий орнамент на сідницях; косі штриховані лінії на тулубі; косі прокреслені лінії на ніжках статуеток; криволінійний візерунок на грудях або стегнах; штриховані лінії на стегнах.

Середня висота статуеток становила 7-12 см, більшість з них виконана схематично, з виділенням окремих деталей. Так голова передавалась у вигляді конуса, ніс - невеликим защіпом, очі - проколами, рот - горизонтальною насічкою. Плечі ледь виступають з боків торса. Груди передаються невеликими наліпами. Характерними для пластики ранньотрипільських поселень є зображення жестів рук - зімкнутих, спущених донизу, складених на грудях тощо.

Названі орнаментальні мотиви зустрічаємо і на пластиці поселень наступного, середнього етапу Трипілля [16, с. 144-149], що є прикладом генетичної послідовності антропоморфної пластики Луки-Врублівецької з пластикою Поливанового Яру, Кліщева тощо

Мегаліти

Мегаліти (від мега... і грецького lнthos - камінь), споруди з великих блоків дикого або грубо обробленого каменя. До них відносяться дольмени, менгири, кромлехи, кам'яні ящики, криті галереї. М. поширені у всьому світі, окрім Австралії, переважно в приморських областях. У Європі М. в основному датуються епохою енеоліта і бронзової доби (3-2 тисячоліття до РХ), за винятком Англії, де М. відносяться до епохи неоліту. Призначення М. не завжди можна встановити. Переважно вони служили для поховань або були пов'язані з похоронним культом. Мабуть, М. - громадські споруди. Їх зведення представляло для первісної техніки складне завдання і вимагало об'єднання великих мас людей.

Дольмен

Дольмен поблизу Геленджика. Північний Кавказ.

Дольмен (франц. dolmen, від бретонського tol - стіл і men - камінь), стародавня похоронна споруда, один з видів мегалітичних споруд. Д. складено з величезних кам'яних глиб і плит до декількох десятків тис. кг, поставлених вертикально і покритих однією або декількома плитами зверху. Д.- один з перших типів цілісної архітектурної композиції, заснованої на законах архітектоніки. Д. зазвичай містять останки декілька померлих з кам'яними або бронзовими знаряддями і прикрасами. Деякі Д. використовувалися для поховань протягом десятків або навіть сотень років. Припускають, що Д. споруджувалися для поховання родових старійшин; по іншій гіпотезі, вони спочатку служили родовими святилищами і лише пізніше були перетворені на місця поховань. Д. поширені в приморських областях Європи, Північної Африки і Азії; відомі на Чорноморському узбережжі Кавказу і в Криму. У Європі і Північній Африці Д. відносяться до бронзової доби, в Індії і Японії - до залізної доби; на Кавказі Д. споруджувалися в епоху ранньої і середньої бронзи (3-2-е тисячоліття до РХ), а деякі використовувалися навіть в 1-м тисячолітті до РХ.

Менгіри

Гранітний менгир висотою 9,5 м (Франція)

Менгір (бретонськ. menhir, від men - камінь і hir - довгий), простий вид мегалітичних споруд, що складається з одного блоку каменя, вертикально укопаного в землю. М. досягають висоти 4-5 м і більш (найбільший М. заввишки 20 м важить близько 300 т, знаходиться у Франції). Іноді М. складають довгі алеї (Карнак) або розташовані по кільцю (Кромлех). Мабуть, М. мали культове значення. Більше всього М. в Північно-західній Європі, зустрічаються також в Азії і Африці. Також М. поширені у ряді районів Сибіру і Кавказу.

Кромлех

Кромлех Стонхендж. Великобританія

Кромлех (від бретонського crom - круг і lech - камінь), один з видів мегалітичних споруд часу неоліту і головним чином бронзової доби. Зазвичай складається з величезних (до 6-7 м заввишки), окремо вартих каменів, створюючих одну або декілька концентричних кіл. Вони опоясують майданчик, в середині якого іноді знаходиться дольмен або менгир. К. свідчать, що їх творці вже опанували початками композиції, відчуттям ритму і масштабу, тектонікою стоечно-балочної конструкції. При розкопках всередині К. знаходили поховання, шліфовані кам'яні сокири, ліпну кераміку, кам'яні зернотерки. ДК. зустрічаються в Азії і Америці, але особливо багато в Європі (Франція, Великобританія, Скандинавія), і також в Закавказзі. Особливо відомі К, Стонхендж і Ейвбері у Великобританії і у Карнака у Франції. Призначення К. спірно. Найімовірніше, це ритуальні споруди для поховань, а також для релігійних церемоній. Згідно однієї з теорій, К. пов'язані з сонячним культом і були храмами сонця.

Стоунхендж, Стоунгендж (англ. Stonehenge, від староанглійського Stan Hengues — «Висячі Камені») — дольмен, що складається з декількох кілець із гігантських (до 8,5 м висотою) каменів. Розташований в Англії на горбистій пустці поблизу міста Солсбері (графство Вілтшир) за 130 км на південний захід від Лондона на Солсберійській рівнині. Тричі перебудовувався між 3500 і 1100 роками до н. е.

2)----

3)

Межирі́ччя, також Месопотамія (грец. Μεσοποταμία, земля між ріками), або Дворіччя — регіон в Азії. У строгому смислі — це алювіальна рівнина між річками Тигр та Євфрат на території сучасних Іраку та Сирії, однак у звичному вжитку цей термін включає долини обох річок разом із навколишніми низинами, що обмежені Аравійською пустелею на заході і півдні, Перською затокою на півдні, горами Кавказу і Загросу на півночі.

Межиріччя має древню і сповнену подіями історію — перші держави в цьому регіоні виникли понад 5 тисяч років тому. Месопотамію часто називають колискою цивілізацій. Тут виникла перша в історії людства писемність — клинопис, розвинулись рільництво та іригація, були здійснені численні винаходи, розвинута астрономія.

Дуже довго цивілізації Межиріччя залишалися практично невідомими науці. Основним джерелом відомостей була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавилонської вежі, про сімдесятирічний полон євреїв і правителя Навуходоносора, про халдеїв — жителів Вавилона, про столицю Ассирії — Ніневію — «велику блудницю», про чаші гніву, які сім ангелів вилили на приєвфратскі землі. Опис цих місць зустрічається і у древньогрецького історика Геродота: він захоплювався стінами Вавилона — такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу «висячі сади Семіраміди». Такі свідчення довго викликали сумніви. Було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. XIX ст. приголомшило світ грандіозністю своїх археологічних відкриттів, зроблених в долинах Тигру і Єфрату. Були розкопані найбільші міста Месопотамії. Зусиллями цілої плеяди чудових вчених розшифрована писемність, що дозволило виділити історичну основу біблійних розповідей, пересвідчитися в достовірності оповідань Геродота, досить детально реконструювати минуле Дворіччя.

Безумовно, найбільше досягнення культури Месопотамії — писемність. Вперше її створили шумери в IV тисячолітті до н. е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо — піктографія. Потім поступово окремі знаки почали передавати вже не слово, а склади і звуки, малюнки змінили своє зображення — виник клинопис. Для записів використовувався найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі — глина. З ретельно обчищеної глини виготовляли табличку, напис наносили очеретяною паличкою або металевим стрижнем (писемність отримала свою назву за формою отриманих клиноподібних рисок); готову табличку обпалювали в спеціальних печах. На основі шумерської писемності сформувалися клинописні системи Аккаду, Вавилонії, Ассирії.

Область досліджень, що вивчає писемність Межиріччя, зокрема, і в ширшому аспекті — культуру регіону, називається ассирологією. При дослідженнях глиняних табличок склалася цікава ситуація: розшифрувавши ассирійський, а потім вавилонський клинопис, лінгвісти передбачили відкриття ще древнішої культури. Лише значно пізніше археологи розкопали шумерські пам'ятники.

На сьогодні знайдено і прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. Чудова знахідка була зроблена при розкопках Ніневії — перша в історії людства бібліотека, бібліотека Ашшурбаніпала. Її створили за наказом ассирійського царя Ашшурбаніпала. Зберіглася також табличка із строгим наказом, розісланим по всій країні: збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була чудово організована навіть за сучасними мірками: внизу кожної таблички — повна назва книги і номер «сторінки», ящики розставлені по полицях відповідно до тем, на кожній полиці — бірка з номером.

У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася найдревніша в світовій літературі епічна поема — «Епос про Гільгамеша». Вона створена ще в шумерські часи і розказує про царя Урука героя Гільгамеша. Гільгамеш зі своїм другом Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може змиритися з тим, що боги зробили людей смертними. Він відправляється шукати секрет безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини — Ут-напишти. Ут-напишти розказує Гільгамешу історію свого життя. Ця розповідь, коли була перекладена на європейські мови в XIX столітті, викликала справжню сенсацію, оскільки практично повністю збігалася з розповіддю про «великий потоп» у Біблії: гнів богів, спорудження великого корабля, земля, вкрита водою; навіть зупинка на вершині великої гори. До кінця своїх мандрівок Гільгамеш, так і не отримавши чарівного засобу, розуміє: вічно живе в пам'яті нащадків той, хто здійснює добрі справи.

Життя багатьох образів і сюжетів шумерської, вавилонської, ассирійської міфології продовжується після загибелі цих цивілізацій. Наприклад, міфи про створення світу, про створення людей з глини, про смерть і воскресіння бога Таммуза. Сучасне семиденне розчленовування тижня склалося у ассирійців і вавілонян, які поклонялися семи головним богам.

Будівництво і архітектура

У Месопотамії дуже рано (за останніми даними, раніше, ніж у Єгипті) розпочалося будівництво іригаційних споруд. Іригація мала планомірний, крупномасштабний характер. Розливи Євфрата бувають дуже сильними, але нечастими. Тому викопувалися величезні котловани, вони заповнювалися водою під час розливу — так створювався запас води на час засухи. Геродот описує судноплавний канал, проритий між Тигром і Євфратом.

Накопичений досвід став використовуватися в будівництві. Наприкінці IV тисячоліття до н. е. шумери збудували перші на планеті міста — Ур, Урук, Лагаш. У них складаються і перші державні структури. Виникає монументальна архітектура. Під час розкопок була знайдена статуя жерця, правителя шумерского міста Лагаш на ім'я Гудеа, який жив у XXI столітті до н. е. Він зображений з планом майбутнього храму в руках. Це одночасно свідчення і високої будівельної техніки, і того значення, яке правителі додавали будівельним роботам. Монументальне будівництво, як і іригація, — яскравий приклад перемоги людини над несприятливими природними умовами. Справа в тому, що в Месопотамії немає готових будівельних матеріалів — каменю, дерева. Усі гігантські будови зводилися з глиняної цегли.

Основними монументальними спорудами були храми і палаци. Храми часто розміщувалися на вершині особливої ступінчастої вежі — зикурату. Зикурати складалися з декількох платформ, що звужуються догори, складених суцільною цегельною кладкою. Піднятися до храму, що знаходився на верхньому майданчику, можна було довгими круговими сходами і похилими підйомами. Хода до храму становила частину релігійних церемоній. «Храми-гори», створені працею як вільних громадян, так і рабів стали символами всемогутності держави. Відгомони слави месопотамських будівельників відбилися в біблійній розповіді про Вавилонську вежу. При розкопках древнього Вавілона знайдений підмурок гігантського зикурату, який, ймовірно, і був її прообразом.

Такими ж величними, як і культові споруди, були палаци правителів Шумеру, Аккаду, Вавилонії і особливо Ассирії. Так, вхід в царський палац у Ніневії був прикрашений багатьма величезними статуями божеств — крилатих людинобиків і людинолевів. На стінах залів — сюжетні рельєфи, що детально зображують життя правителя. Найвідоміший з рельєфів присвячений полюванню — улюбленому заняттю ассирійської знаті. Звірів утримували у спеціальних вольєрах — перших попередниках сучасних зоопарків, а перед полюванням випускали. Рельєфи чудово передають динаміку руху, азарт погоні. Проте особливо вражають своїм драматизмом сцени загибелі тварин — левиць і левів, газелей, диких коней.

Розкопки у Вавилоні дозволили уточнити, як виглядали легендарні «висячі сади» цариці Семіраміди. Це була кам'яна будівля, що складається зі склепінчастих терас. На кожній терасі був шар землі, де і розбивали сад. Вода вгору подавалася за допомогою лопатевого водопроводу.

Постійні війни диктували необхідність оборонних споруд. Міста Межиріччя стали справжніми фортецями. Про столицю Ассирії — Ніневію — говорили: «Та, яка своїм сяйвом відкидає ворогів». Зубці її стін, що досягали 20 м у висоту, прикрашала цегла, покрита блакитною глазур'ю із золотою блискучою смугою. Вавилон оточували чотири кільця стін. Головні ворота були присвячені богині Іштар. За наказом царя Навуходоносора до них побудували дорогу надзвичайної краси і абсолютної неприступності для можливого ворога. З двох сторін підносилися семиметрові стіни. Вимощена ця дорога була величезними плитами з білого вапняка. На кожній плиті вибитий напис: «Я — Навуходоносор,… Вавилонську вулицю вимостив…». Bce, що робилося в державі, вважалося заслугою винятково його правителя.

Найтовща стіна, яка була навкруги міста Урнамму (сьогодні Мухайяр в Іраку), була зруйнована 2006 року до н. е. Її товщина становила 27 метрів.

4)