5.1.2. Перспективи розвитку методів кріплення підошов.

Під час вибору способу зєднання верху з низом взуття перш за все виходять із його призначення. Для взуття, що працює у важких умовах, тобто що піддається значному механічному впливу навколишнього середовища і вологи, найбільш підходить група цвяхових зкріплень, так як матеріал для низу взуття підбирається цупкий і отримана цубка конструкція, що відповідає умовам носки. Взуття, що використовується в легких умовах носки (домашня), виготовляється в основному виворотним способом без устілки. Легке літнє, повсякденне взуття виготовляється сандальним, литтєвим, пресової вулканізації, клейовим, рантовим способами.

Великий вплив на вибір методу кріплення оказує якість кріплення, що характеризується терміном носки взуття без руйнування елементів кріплення. Другим елементом характеристики взуття є витрати матеріальних засобів і праці на його виробництво. Матеріаломісткість методів кріплення низу визначається по сумі витрат на деталі низу, що входять в повний комплект на пару. Для виготовлення взуття різних типів необхідна різна кількість матеріалів різної вартості. В шпилькових методах кріплення необхідна устілка підвищеної товщини і тільки із чепрачної частини шкіри, а в хімічних методах кріплення до устілки пред’являються менш високі вимоги, тому її можна виготовляти із картону. Найбільш матеріаломістким вважають ниткові та шпилькові методи кріплення. Із-за цього доля взуття шпилькових методів кріплення підошов поступово зменшується по мірі впровадження хімічних методів і освоєння промисловістю поліуретанових клеїв, що з’єднують взуттєву юхту з підошвою із натуральної і штучної шкіри.

Крім затрат на матеріали враховується ряд техніко-економічних показників із яких основними є: трудомісткість (отримують сумою затрат часу на всі операції технологічного процесу), вартість обробки, енергомісткість виробництва (розраховується по потужності електродвигунів, які встановлені на відповідному обладнанні), об’єм незавершеної продукції, вартість комплекта обладнання, протяжність виробничого цикла складальних цехів (визначається габаритами обладнання і нормативними інтервалами між робочими місцями на потоці). Техніко-економічні показники в достатній степені характеризують різні методи кріплення з точки зору виробничої ефективності. По трудовим затратам і витраті виробничої площі найбільш ефективним є метод пресової вулканізації, лиття, клейовий. Ниткові методи кріплення характеризуються більш високою матеріаломісткістю, трудомісткістю та більшими витратами виробничої площі порівняно з іншими методами.

5.2. Хімічні методи кріплення деталей низу взуття.

5.2.1. Клейовий метод кріплення підошов.

5.2.1.1. Суть і характеристика клейового методу кріплення підошов.

Найрозповсюдженішим методом кріплення низу є клейовий. Клейовий метод – це метод кріплення, за якого як закріплювач використовують клей, а скріплення здійснюють склеюванням. В основі склеювання явище, яке називається адгезією, або прилипанням. Застосовують для виготовлення модельного, повсякденного, спеціального, легкого взуття різних видів з верхом зі шкір хромового методу дублення, штучних і синтетичних шкір, текстильних матеріалів і підошов з натуральних і штучних шкір.

Переваги клейового методу порівняно з механічними: зберігається висока міцність протягом всього періоду експлуатації взуття завдяки здатності до високо еластичних деформацій; знижується маса виробу (можна з’єднувати мякі матеріали дуже низької щільності й опору розриванню); склеюються поверхні одночасно по всій площі, паралельним способом зєднання; створюються передумови для автоматизації процесу; зявляється можливість необмежено змінювати зовнішній вигляд виробу з огляду на тенденції моди; виробництво взуття клейового методу кріплення відрізняється меншою трудомісткістю порівняно з іншими методами.

Недоліки клейового методу кріплення низу: збільшується кількість відривів підошов у носковій частині через концентрацію напруг, які виникають по краях зєднань під дією на них навантаження; міцність клейових зєднань залежить від технологічних режимів склеювання.