Пропозиції автора

Таким чином, в умовах перехідної економіки, а тим більше приватного монополізму, система розподілу влад не тільки не спрацьовує, а й перетворюється на вірус самознищення. Вихід може бути лише один - повністю оновити, перезавантажити систему і державу.

Виходячи з історичної ситуації, що склалася на даний час, а також національних традицій українського народу, найбільш оптимальною моделлю побудови влади є чітка президентська вертикаль з виборністю чиновників зверху донизу (сільський і міський голова, судді, губернатори, сам президент). Лише Кабінет Міністрів не обирається, а оперативно призначається президентом, а його укази є обов'язковими для виконання на усіх щаблях влади. Президент повинен також мати право в разі порушення законодавства та невиконання його указів відсторонити від виконання своїх обов'язків будь-якого обраного чиновника до міського голови включно, а губернатор - сільських голів, після чого мають бути призначені їх позачергові вибори.

Що стосується законодавчої гілки влади, то закони мають писати і узгоджувати їх з уже існуючими професіонали, а не любителі-графомани, і функція депутатів Верховної Ради має полягати лише в їх громадській експертизі, підтвердженню або відхиленню по аналогії із судом присяжних, причому кожен з них обов'язково повинен мати помічника з юридичною освітою. Зрозуміло, що подібний вид діяльності не вимагає постійної присутності в Раді, пропозиції до змін і навіть обговорення при існуючих засобах телекомунікації може відбуватися за допомогою інтернет-конференцій, а для остаточного ухвалення або відхилення документів шляхом голосування достатньо лише одного пленарного засідання на квартал. Таким чином, практично увесь свій час депутати мають проводити в округах і виконувати функцію державного інспектора, до якого будь-який громадянин може звернутися зі скаргою на дії влади і, в разі підтвердження зловживань, що юридично засвідчує помічник депутата з посиланнями на конкретні положення законодавства, будь - який чиновник і посадова особа в окрузі (за виключенням обраних в результаті народного волевиявлення) за рішенням депутата може бути звільнена з посади (представлення на сільських та міських голів подаються губернатору, а на губернаторів особисто президенту). Жодної потреби в обласних, міських, а тим більше сільських радах на даному етапі історичного розвитку немає, так як "законодавча гілка влади" на такому рівні взагалі суперечить здоровому глузду і виглядає анахронізмом.

Висновок

Зрозуміло, що найоптимальніший шлях переходу до іншої моделі соціально-економічного розвитку є не шевченківська "вигострена сокира", а перезавантаження влади шляхом демократичних виборів, на яких будуть змагатися не словоблуди-кар'єристи з метою доступу до "корита", а ідеї. Справжнє перезавантаження влади при переході до соціально орієнтованої економіки неминуче має привести до перезавантаження власності. Якби наша сучасна панівна верства усвідомила собі, що вона просто бездарна і "так далі жити не можна", то жодної потреби у перерозподілі власності не було би. Їй достатньо би було взяти на два роки увесь тягар соціальних зобов'язань держави на себе, звільнивши від оподаткування увесь малий і середній бізнес і за цей час він би напрацював в державі додаткову вартість, а отже і додаткову власність до 60% від її структури. Іншими словами, ми мали би новий середній клас, який на майбутні сотні років буде визначати обличчя нашої держави, соціально-орієнтовану економіку, а кілька десятків сімей також нічого би не втратили, але в цій країні вони вже перестали бути олігархами і подальша їх доля залежала би виключно від власних розумових здібностей і таланту бізнесмена. Але що робити у тому випадку, коли цих людей не влаштує подібний компроміс?...