Крушельницька Соломія (1872-1952)

Співачка. Народилася на Тернопільщині в сім'ї священика. Закінчила Львівську консерваторію. В 1893 р. вперше виступила на оперній сцені Львова в опері «Фаворитка» Г. Доніцетті. Протя­гом 1893-1896 рр. вдосконалювала вокальну майстерність у професора Ф. Креспі в Мілані (Іта­лія) та 1895 р. вивчала партії в операх Р. Вагнера у Відні. Мала виняткові природні вокальні дані, опа­нувала школу бельканто. З величезним успіхом співала на сценах провідних театрів світу. Вико­нала близько 60 партій в операх «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-Артемовського, «Аїда», «Труба­дур», «Отелло» Дж. Верді, «Тоска» Дж. Пуччіні, «Лоенгрін», «Тангейзер», «Загибель богів», «Зіг- фрід», «Трістан та Ізольда» В.-Р. Вагнера, «Сало- мея» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського. Вершиною вокальної майстер­ності С. Крушельницької стало виконання партії Мадам Баттерфляй в однойменній опері Дж. Пуччіні. Музичні критики світу на­зивали її «незабутньою Аїдою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-сан» і «неперевершеною Саломеєю». Співачка була чудовою інтерпретаторкою українських народних пі­сень і все життя пропагувала твори вітчизняних композиторів (М. Лисенка, А. Вахнянина та ін.). Відомий італійський музикознавець Р. Картопассі зазначав, що у перші десятиріччя XX ст. на оперних сценах світу царювали чотири видатні співаки: Баттістіні, Карузо, Тітто Руффо, Шаляпін. Досягти їхніх ви­сот спромоглася лише українська співачка С. Крушельницька.

Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє - В. Кричевський. Таким чином, створилися переду­мови розвитку українського театру-модерну.

З розвитком професійної української музики пов'язана народна пісенна твор­чість. Українська пісня звучить в усіх музичних тво­рах, стає основою фортепіанної музики та камерних вокальних творів.

Особливий внесок у розвиток національної му­зичної культури зробив М. Лисенко (1842-1912) - видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики і педагог. Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Він є основоположником інструменталь­них жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З ім'ям Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. 1904 р. він відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут працювали О. Машуга, О. Муравйов, М. Старицька.

Учень М. Лисенка К. Стеценко продо­вжив кращі традиції свого вчителя, черпаючи наснагу з народної пісен­ної скарбниці. Він є автором українського православного релігійного гімну «Боже великий єдиний, нам Україну храни». З метою популяри­зації літературної спадщини Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки К. Стеценко написав ряд вокальних творів на їхні вірші.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консер­ваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

6. Релігія і церква. А.Шептицький.

Релігія і церква відігравали значну роль у суспільному житті Росій­ської та Австро-Угорської імперій.

Нові суспільні явища змушували Російську православну церкву (РПЦ) шукати шляхів до її реформування. 1904 р. датовані перші обі­цянки уряду ввести закон про віротерпимість. Це лякало православну церкву, яка єдина залишилася б під постійним контролем держави. Ке­рівництво РПЦ звернулося до уряду з пропозицією про реформування державно-церковних відносин. Вищий орган РПЦ - Священний Синод - у 1905 р. провів опитування священиків, які підтримали курс на рефор­ми. Однак у демократизації церкви був серйозний супротивник в особі царя, який не бажав втрачати роль глави РПЦ (імператор поєднував у одній особі світську і духовну владу).

1906 р. було скликано Передсоборне присутствіє, яке уклало рекомен­дації щодо відокремлення церкви від держави, повноважень духовенства і т. ін. Головною вимогою було скликання Помісного собору РПЦ, який би обрав патріарха і надав юридичної сили всім документам, що визна­чали новий етап відносин між церквою і державою. 1912 р. відкрилася Передсоборна нарада, матеріали якої опубліковано у 5 томах. Церков­ні діячі просили дозволу відкрити Собор у 1913 р., з нагоди 300-річчя царювання династії Романових. Однак цар зволікав, аж поки не по­чалася війна. Отже, реформи 1905-1907 рр., які суттєво вплинули на перебіг світського життя, практично оминули Російську православну церкву.

Видатне місце у національному відродженні на західноукраїнських землях належало Українській греко-католицькій церкві. Центральною фігурою не лише релігійного, а й національного руху в краї став митро­полит А. Шептицький. Він відстоював культурно-освітні та національні інтереси українців за різних політичних режимів. 1901 р. А. Шептицького призначили віце-маршалком галицького сейму, і він автоматично став депутатом сенату (вищої палати) віденського парламенту. Вище ду­ховенство на чолі з митрополитом використовувало всі політичні важе­лі, щоб вирівняти соціально-економічне й культурно-освітнє становище українців.