Тема 12. Комерційні банки

12.1. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків

Початок банківської діяльності відноситься до часів Древнього Вавилону, коли храми приймали внески на заощадження і видавали позики під відсотки, беручи в клієнтів письмові зобовязання, або під заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися в Древній Греції жерцями, храмами і міняйлами-транзитами, а в Древньому Римі – менсаріями.

З падінням Римської імперії занепав і початок банківського ремесла.

Розвиток виробництва і торгівлі в середині століття сприяв відро­дженню банківської справи. У 1171 році був заснований банк Венеції, а в XIV – XV століттях банкіри були могутньою соціальною силою. У бага­тьох країнах Європи банки виникли завдяки розвиткові торгівлі. Вони створювалися купцями для збереження грошей і здійснення роз­ра­хун­ків. Надалі банківська справа набуває інтенсивного розвитку і удо­ско­на­лення. Повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісня­ються борго­вими розписками, записами на рахунках. З розписок, іменних векселів виростає банкнота, розширюється застосування чеків, практика безготів­кових розрахунків, що приводить до розвитку "жиробанків". Кре­ди­тування значною мірою залишається в руках приватних банкірів – лихварів.

У сучасних умовах банки відіграють важливу роль у фінансовій систе­мі держави. З виділенням України як незалежної держави зявля­ється велика кількість комерційних банків, що відіграють не останню роль у становленні держави.

Комерційні банки – кредитні установи, що здійснюють широкий спектр послуг кредитного, страхового і платіжного характеру, а також виконує різноманітні фінансові функції відносно будь-якого підприємства в економіці з метою одержання прибутку.

За формою вони можуть бути:

1) унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;

2) з колективною формою власності.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави або приватної особи. В Україні функціонує два унітарних комерційних банки з державною формою влас­ності: Український ощадний банк і Український експортно-імпортний банк. Статутні капітали цих банків створюються за рахунок бюджетних коштів.

Інші комерційні банки мають колективну форму власності. При­ват­ними банками вони не можуть бути, оскільки частка кожного із заснов­ників законодавчо обмежена – 35% статутного капіталу банку.

У залежності від організаційно-правової форми діяльності комер­ційні банки поділяються на акціонерні банки відкритого і закритого типу, на пайові та кооперативні банки.

Акціонерні банки – це обєднання декількох громадян або під­приємств, компаній і акціонерів, що формує свій капітал шляхом випуску і розміщення акцій банку.

Акціонерний банк закритого типу поширює свої акції у формі закри­тої підписки за рішенням засновників.

Акціонерний банк відкритого типу розподіляє свої акції за допо­могою відкритого продажу.

Акціонери не мають права чекати від банку повернення своїх внес­ків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків коштів (паїв) у статутний фонд. При цьому кожен з учасників зберігає право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Ці банки засновані на принципах товариств з обмеженою відповідальні­стю, при цьому відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

Кооперативні банки створюються за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки, причому законодавче обме­ження мінімальної кількості учасників банку становить 50 осіб, кожен учасник банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі має право лише одного голосу, клієнтами можуть бути тільки його учасники.

Сучасні банки виконують багато функцій, які можна узагальнити в наступні [2].:

• акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;

• надання позик тим, хто має в них потребу;

• організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;

• створення кредитних засобів обігу.

Банк, як і будь яка установа, має свою організаційну структуру: органи управління банком (рада банка, збори акціонерів), які чітко регламентуються існуючим законодавством і його функціональні підрозділи ( кредитний відділ, валютний відділ та ін), які більшою мірою визначаються самим банком.

Метою роботи комерційного банку є отримання прибутку. Функціонування банків ґрунтується на принципах:

• комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як власний капітал банка, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб.

• Банк повинен бути економічно самостійним;

• Банк усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючим суб’єктом може будувати тільки на ринкових умовах;

• Діяльність банку в системі регульованої економіки може направлятися з боку держави переважно економічними методами.

Комерційні банки в залежності від різних критеріїв можуть класифікуватися за різними ознаками:

Залежно від організаційної форми: відкритого і закритого типу.

Залежно від величини активів банки поділяються на:

малі банки з активами до 50 млн. грн.;

середні – з активами від 50 млн. грн. до 100 млн. грн.;

великі – з активами від 100 млн. грн. до 1 млрд. грн.;

найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.

За розміром статутного капіталу банки діляться на:

малі – зі статутним капіталом до 5 млн. євро;

середні – зі статутним капіталом до 10 млн. євро;

великі – зі статутним капіталом до 30 млн. євро;

найбільші – зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

За секторами ринку банки бувають:

міжнародні, які здійснюють свою діяльність в Україні та за її межами;

міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території України;

регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону.

Залежно від діапазону операцій банки розрізняють:

універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та на­дають різноманітні послуги своїм клієнтам;

спеціалізовані банки, які у своїй діяльності: обслуговують певну кате­горію клієнтів (банки з клієнтською спеціалізацією); обслуговують пере­важно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі (банки з галузевою спеціалізацією);

банки з надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієн­тів (банки із функціональною спеціалізацією).

Існують філії комерційних банків, вони бувають багатофіліальні, малофіліальні і безфіліальні.

Дозвіл на створення комерційного банку надає НБУ.

Ліцензування – це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення банківських операцій.

Для реєстрації НБУ необхідно подати наступні документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного та кооперативного банків);

статут банку;

рішення про створення банку;

бізнес-план;

інформацію про фінансовий стан учасників;

документи, які підтверджують ділову репутацію учасників, що бра­ти­муть істотну участь у банку;

бухгалтерську та фінансову звітність учасників;

відомості про кількісний стан органів управління та контролю в банку;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію керівних осіб банку;

нотаріально завірені копії установчих документів акціонерів (учас­ників банку);

документ, що засвідчує наявність приміщення для розміщення банку;

копії платіжних документів про здійснення учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу.

Для здійснення своєї діяльності комерційний банк повинен мати певні ресурси. Власні ресурси комерційного банку утворюють власний капітал, який складається зі статутного фонду, резервного фонду, нерозподіленого прибутку і довгострокових зобов’язань.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика є основою організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку й повинна чітко визначати цілі кредитування, правила їх реалізації, а також відповідне документальне та методичне забезпечення.

У загальному виді кредитна політика може бути представлена у вигляді схеми зображеної на рис. 12.1.

На формування кредитної політики банку значний вплив оказують зовнішні та внутрішні фактори (рис. 12.2).

Способи й методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрібанківських документах, основними серед яких є:

а) стандарти кредитування;

б) кредитні інструкції.

Рис. 12.1. Кредитна політика комерційного банку

Рис. 12.2. Кредитна політика під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів.

В стандартах кредитування повинні бути відбиті такі основні моменти:

- порядок збору й аналізу фінансової інформації;

- вимоги до забезпечення кредитів, гарантій і поручництв;

- правила організації кредитного процесу;

- порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

- вимоги до оформлення кредитної документації;

- зразки документів (кредитний договір, договір застави, поручництва й т.д.).

Кредитна інструкція - це опис послідовності дій по реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємозалежних кроків з визначенням відповідальних виконавців і їхніх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно здійснити кроки по відстеженню кредитної історії або які міри необхідно прийняти для мінімізації частини проблемних кредитів у портфелі банку.

Нормативи, які регулюють кредитну діяльність банків представлені на рис.12.3 [2].

Рис. 12.3. Економічні нормативи, регулюючі кредитну діяльність

банків

Економіст А.М. Левченко у своїй роботі на підставі принципів системного підходу запропонував теоретичну модель процесу банківського кредитування, в якій структуру аналітичного процесу подано трьома основними етапами, визначеними процедурами, кожна з яких має певний перелік робіт для виконання, які вносять якісні характеристики щодо оцінки кредиту. Процес кредитування розглядається як перехід від одного етапу до іншого з обов’язковим виконанням визначених процедур передбаченими фазами, схематично зображеними на рис. 12.4.

12.2. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика

Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тому, що їхнім продуктом є , з одного боку, надання різного роду послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого,  створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій. На рис. 12.5. наведено схему, що ілюструє види активних та пасивних операцій банку.

Рис. 12.5. Класифікація операцій комерційного банку

Рис. 12.4. Організація кредитного процесу в банку

Усі комерційні банки, незалежно від форми власності, величини капіталу і спеціалізації, виконують такі операції, як:

депозитні операції;

розрахунковікасові операції;

кредитні операції.

Усі вони є обовязковими, тому їх називають базовими операціями банків. Усі банківські операції відбиваються в активах і пасивах балансу.

Пасивні операції комерційних банків – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видами банківських ресурсів розріз­няють: власні, залучені, позичені операції.

Активні операції комерційних банків – це операції, повязані з роз­міщенням банківських ресурсів у грошових активах, матеріальних акти­вах, кредитних портфелях, інвестиційних портфелях.

Інвестиційна діяльність банків – це бізнес і надання послуг двох типів:

1. Збільшення готівки шляхом випуску або розміщення цінних паперів на їх первинному ринку.

2. З’єднання покупців і продавців діючих цінних паперів на вторинному ринку при виконанні функції брокерів або дилерів.

У банківській практиці під інвестиціями розуміють кошти банків, вкладені в цінні папери підприємств, організацій на порівняно тривалий період часу.

Поряд із традиційними банківськими операціями (кредитування, роз­рахунки) розвиваються нетрадиційні. Це, в першу чергу, банківські послуги, серед яких головне місце посідають трастові, гарантійні, кон­суль­тативні тощо (рис. 12.6) [2]. Вони здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені. Банк за їх виконання отримує комісійну винагороду.

Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов'язковою для всіх комерційних банків.

Рис. 12.6. Класифікація комісійних операцій комерційних банків

Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема мінімальний розмір статутного капіталу, норматив платоспроможності і норматив достатності капіталу.