- •1. Самодержавство
- •2. Особливості розвитку промисловості
- •3. Особливості селянського суспільства
- •4. «Робітниче питання»
- •1. Ліберали
- •2. Революційні і національні рухи
- •3. Криза 1900-1903 рр.
- •1. Від російсько-японської війни до Кривавої неділі
- •2. Два шляхи революції
- •3. Підйом революційного руху і Жовтневий маніфест
- •4. Поразка соціальної революції і повернення до консерватизму
- •5. Перша Дума і кінець парламентських ілюзій
- •6. Друга Дума - доказ неможливості політичного оновлення
- •II. Столишнські реформи: невдача просвіченого консерватизму
- •1. Основи «оновлення» країни
- •2. Політичні й ідеологічні переваги
- •3. Економічні переваги
- •4. Помилки Столипіна
- •5. 1912-1914 Рр.: політичний застій і соціальне бродіння
- •2. Нищівні поразки на фронті, розвал економіки, політичне безсилля
- •3. Розкол опозиційних рухів
- •II. Лютнева революція та падіння царизму
- •1. Лютневі дні
- •2. Встановлення «двовладдя» і зречення Миколи II
- •1. «Двовладдя» або багатовладдя?
- •2. «Звільнення» слова
- •4. Коаліційний уряд і зростання соціальної напруженості
- •5. Криза літа 1917 р.
- •6. Крах державних інститутів і розпад суспільства
- •7. Взяття влади більшовиками
- •1. Перші декрети
- •2. Робітничий контроль і початок націоналічації
- •3. Витіснення Рад і розпуск Засновницьких зборів
- •II. Брест-литовський договір та
- •III. Громадянська війна та іноземна інтервенція
- •1. На фронтах громадянської війни
- •2. Іноземна інтервенція
- •IV. «військовий комунізм»
- •1. Створення Червоної Армії
- •2. Націоналізація та мобілізація економіки
- •3. Встановлення політичної диктатури
- •4. Кінець громадянської війни: чому більшовики перемогли?
- •5. Народження Комінтерну
- •V. Криза «військового комунізму»
- •1. Економічна відсталість і соціальна деградація
- •2. Зміни і криза в партії
- •3. Кронштадтське повстиннії
- •4. X партійний з'їзд - вирішальний поворот
- •1. Право на самовизначення: теорія і реальність
- •2. Спроби союзного об'єднання
- •3. Яким бути Союзу?
- •4. Як створити «новий соціум смільної долі»?
- •5. Політика в області культури та релігії
- •II. «союз робітників і селян»
- •1. Неп у сільському господарстві
- •2. Неп у промисловості
- •3. Суспільне невдоволення
- •4. Суперечки про шляхи розвитку країни
- •III. Політична боротьба
- •1. «Остання ленінська битва»
- •2. Перші битви за владу
- •3. Ленінська спадщина
- •4. Розкол «трійки»
- •5. «Об'єднана опозиція»
- •6. Роздуми над невдачею
- •IV. Кінець непу
- •1. Зима 1927-28 р., хлібозаготовча криза
- •2. Розгром «правої опозиції»
- •3. Уперед без оглядки
- •2. Перша п'ятирічка: Індустріалізація. Культурна і соціальна революція
- •3. Партія і «великий перелом»
- •II. Розрив і змова (1934-1939 рр.)
- •1. XVII з'їзд партії. Початок розриву
- •2. Вбивство Кірова. Втілення ідеї змови
- •3. Рік 1935-й, вирішальний
- •4. Значення першого Московського процесу
- •5. Єжовщина. Боротьба з бюрократією, терор та економічна криза
- •6. XVIII з'їзд партії. Початок розрядки?
- •III. Підсумки вирішального десятиріччя
- •1. Становлення моделі економічного розвитку
- •2. Суспільство зруйнованих структур
- •3. Демонізм, «соціалістична законність», націоналізм і повернення до етичних підвалин
- •II. Основні напрями радянської зовнішньої політики в роки непу (1921-1928)
- •3. Німеччина як головний партнер у Європі
- •2. Складності в радянсько-британських і радянсько-фрашіузьких відносинах
- •3. Китай як головний партнер в Азії
- •III. Боротьба проти «соціал-фашизму» і «загострення капіталістичних протиріч» (1928-1933)
- •1. VI конгрес Комінтерну: крутий поворот
- •2. Міф про «капіталістичне оточення»
- •3. Розширення радянської диплома пічної діяльності
- •IV. Радянська дипломатія і «колективна ьезгїека» (1934-1939)
- •1. «Новіш курс» радянської дипломатії
- •2. Срср і війна в Іспанії
- •3. Крах політики «колективної безпеки»
- •V. Ера радянсько-німецького пакту та його наслідки (1939-1941)
- •1. Радянсько-німецький пакт
- •2. Секретний протокол в дії
- •3. Погіршення радянсько-німецьких підноснії
- •1. План «Барбаросса»: успіх і невдача «бліцкригу»
- •2. «Розстріляна Червона Армія»
- •3. Евакуація і перебудова країни на військовий лад. Солідарність союзників
- •II. Поворот у війні (літо 1942 - літо 1943)
- •1. Військові поразки срср влітку 1942 р.
- •2. Сталінград і Курськ: дві вирішальні перемоги срср
- •III. Роздуми про крутий поворот
- •2. Роль допомоги союзників
- •3. Нацистські звірства і невдача «східної політики»
- •4. Патріотизм, пом'якшення режиму і соціальний консенсус
- •IV. До перемоги (ліго 1943 - травень 1945 р.)
- •1. Тегеранська конференція
- •2. Великий наступ 1944 р.
- •3. Ялтинська конференція і перемога
- •1. Дискусія про основні напрями
- •2. Нездійсненна сільськогосподарська реформа
- •3. Повернення до передвоєнної політики
- •II. Посилення контролю у всіх сферах
- •1. Обмеження національностей
- •2. Жданівщина
- •3. Апогей системи концтаборів
- •1. Нове співвідношення сил в Європі: від Потсдаму до Паризької конференції
- •2. Біполяризація світу і «холодна війна».
- •3. Радянеько-югославськиії розрив та його наслідки
- •4. Апогей «холодної війни».
- •V. «розвинений» сталінізм
- •1. Специфіка структур влади
- •2. Політичні конфлікти і альтернативи
- •3. Повна трансформація партії
- •4. Остання «змова».
- •1. Реорганізація владних структур
- •2. Економічні та політичні дискусії: народження хрущовських реформ
- •3. «Відлига» у зовнішній політиці
- •4. XX з'їзд: початок керованої десталінізації
- •5. Від XX з'їзду кпрс до усунення антипартійної групи
- •II. Межі та перегини хрущовських проектів (1958-1964)
- •1. «Наздогнати та перегнати Америку!».
- •2. Межі культурної відлиги
- •3. Економічні «пробуксовки» та міф про комунізм
- •4. XXII з'їзд кпрс та його наслідки
- •5. Волюнтаризм зовнішньої політики
- •6. «Законна» відставка
- •1. Політичний консерватизм та економічна реформа
- •2. Консенсус і розбіжності
- •3. Персоналізація влади та інституційний плюралізм
- •4. Брежнєвська конституція
- •5. Консервативні тенденції та невдала спроба реформ
- •II. Криза «розвиненого соціалізму»
- •2. Криза організації праці
- •1. Демографічні зміни
- •2. Урбанізація та її наслідки
- •3. «Міський мікросвіт» і «неформальні с груктури».
- •4. Заохочення і контроль суспільної активності
- •5. Форми незгоди й відсторонення
- •IV. Срср у світі
- •2. Розрядка напруженості та її межі
- •3. Радянська присутність у світі та кінець «розрядки».
- •V. «міжцарів'я».
- •1. Внутрішні аспекти
- •2. Зовнішні аспекти
- •1. Гласність і десталінізація
- •2. Повернення до джерел
- •3. «Видатки» гласності
- •II економічні реформи
- •1. Спроби реформ: розвиток самостійності підприємств
- •2. Спроби реформ: розвиток приватної ініціативи
- •III. Політичні реформи
- •1. Зміна дійових осіб
- •2. Цілі та етапи політичної реформи (1985-1990)
- •3. Правова держава і політичний плюралізм
- •4. «Нове мислення» і поворот у зовнішній політиці
- •5. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991)
1. Від російсько-японської війни до Кривавої неділі
27 січня 1904 р. японська ескадра зненацька напала на російський тихоокеанський флот в Порт-Артурі та Чемульпо. Цим військовим діям передував тривалий період напруженості у відносинах між двома країнами. Під впливом безвідповідальних радників Микола II вже протягом кількох років проводив на Далекому Сході авантюристичну політику. У 1896 р. він отримав від китайського уряду дозвіл на будівництво Транссибірської залізниці, яка проходила через територію Маньчжурії, і на безперешкодне використання природних ресурсів, що знаходяться по обидві сторони залізничного полотна (мова йшла про смугу шириною в 50 км). У 1898 р. Вітте домігся отримання в оренду Порт-Артура, де була створена військово-морська база. Боксерське повстання дало Росії мотив виступити в ролі «захисниці» Маньчжурії. Однак просування Росії до берегів Тихого океану і кордонів Кореї стривожило Японію, яка перейшла в той час до бурхливої експансії. Зіткнення між двома імперіалістичними державами вже можна було передбачити; воно ставало неминучим, ретельно підготовленим з японської сторони, в той час як царський уряд, упевнений у власних силах, пі в якій мірі не уникав його. Тим сильнішим було розчарування, яке спіткало Росію після розгрому 27 січня 1904 р. Знаходячись на відстані 8 тис. км від своїх основних баз, царська армія терпіла поразки одну за одною: на морі поблизу Порт-Артура (31 березня 1904 р.), в Китайському морі (14 серпня) і, нарешті, 20 грудня - здача І Іорт-Артура. Замість того, щоб спричинити єднання народу, війна, далека від національних інтересів, із самого початку сприймалася російською громадськістю як безглуздий конфлікт, результат некомпетентності влади. Повторилося те саме, що й в Кримську війну, - дух пораженства оволодів розумами опозиціонерів. Вплутавшись у цей конфлікт, власті здійснили грубу політичну помилку: на країну, що вже знаходилася в глибокій економічній кризі, звалили новий вантаж - непосильний.
15 липня 1904 р. Плеве був убитий членами «бойової організації» есерів. Зробивши першу поступку громадській думці, Микола II призначив на його місце генерала князя П.Святополка-Мирського, який висловив готовність «застосовувати закони ліберально, однак, не торкаючись основи існуючого порядку». Така програма, що була направлена на відновлення традицій «лібералізму» Олександра II і завершувала еру контрреформ, могла б задовольнити суспільство 20 роками раніше. Восени ж 1904 р., коли складалася опозиція режиму, вона була явно застарілою. 6 листопада у Санкт-Петербурзі відкрився 1 земський з'їзд. На ньому була прийнята програма, що складалася з 11 пунктів. Вона повторювала основні вимоги ліберального руху і наполягала на скликанні, вперше в Росії, «вільно обраних представників народу». Іншими словами, мова йшла про скликання національних зборів - органу, абсолютно несумісного із самодержавним режимом. Одразу після з'їзду пройшла так звана «бенкетна кампанія» - ряд бенкетів, організованих «Союзом звільнення» (ліві ліберали), - яка зібрала тисячі людей. Кульмінацією цієї кампанії став бенкет, що відбувся в столиці в день річниці повстання декабристів 1825 р., біля 800 учасників якого проголосили необхідність негайного скликання Засновницьких зборів. У відповідь на цю хвилю протестів 12 грудня був виданий указ, в якому перераховувалися передбачувані реформи, уряд обіцяв також пом'якшити цензуру, однак основне питання про створення виборного органу влади обходив мовчанням. Ще через два дні з'явилося урядове повідомлення, що офіційно застерігало проти будь-яких виступів, здатних порушити суспільний спокій.
З січня 1905 р. 12 тис. робітників Путилівського заводу припинили роботу в знак протесту проти звільнення чотирьох своїх товаришів. Страйк вмить поширився на всі підприємства Санкт-Петербурга і 8 січня нараховувалося вже більше 200 тис. страйкуючих. Збори російських фабрично-заводських робітників - могутня офіційна профспілкова організація в дусі зубатів-ських профспілок, - очолювалися тоді священиком Г.Гапоном, дуже популярним завдяки своєму простому походженню і, безсумнівно, властивій йому харизмі, людиною, що користувалася безперечним впливом у столичному робітничому середовищі. Опозиція звернулася до нього за допомогою. Га-пон запропонував скласти петицію-прохання, яку народ понесе своєму государю. Важко встановити правду: чи був Гапон невільником тієї ролі, яку йому довелося грати, чи сподівався він зупинити страйковий рух подачею петиції цареві-батечку, чи допомагав гігантській провокації або виявився жертвою агентів поліції, що змагалися між собою? Петиція, складена 5 січня, зібрала за три дні більше 150 тис. підписів. Вона являла собою дивну суміш різких вимог і містичної сліпої віри у всемогутність царя: «Не відмов же в допомозі твоєму народові, виведи його з могили безправ'я, убогості і неуцтв... свобода боротьби праці з капіталом - негайно... а не накажеш - ми помремо тут ; іа цій площі перед твоїм палацом». Петиція, по суті, відображала колективну свідомість робітничого люду, який не порвав ще із своїм селянським корінням і не був зачеплений соціалістичними теоріями.
Вранці 9 січня нескінченний народний потік рушив до Зимового палацу, залишеного Миколою II ще 6 січня. 150 тис. чоловіків, жінок і дітей несли ікони і корогви, співали псалми і «Боже, царя бережи!». їх зустріли постріли гвинтівок, війська стріляли в народ, почалася неймовірна паніка, в тисняві загинули кілька сотень чоловік, тисячі були поранені.
Події Кривавої неділі викликали справді приголомшуючий відгук. Те. що сталося нього дня, розбило вщент традиційне уявлення про царя - захисника і заступника. Газета «Право» писала, що робітники понесли з собою в братську могилу віру в живе джерело правди і справедливості.