Орієнтувальне планування.

Потреба в ньому виникає тоді, коли вирішують нові виробничі завдання. З початком їх виконання, працівник усвідомлює мету, критично оцінює можливості та досягнення з допомогою тих чи інших засобів. На підставі орієнтувального планування вибирають напрям, за яким може розгортатися виробнича діяльність.

Організаційне планування.

У процесі організаційного планування працівник обмірковує всі умови і визначає організаційні заходи, спрямовані на покращення умов праці та підвищення її продуктивності.

Планування виконання — мисленнєве зображення потрібної для виконання роботи системи дій, прийомів, операцій.

Кожна із цих форм планування вимагає значних вольових зусиль, вміння порівнювати, аналізувати, робити висновки, передбачати. С. Н. Архангельський довів, що планування завжди ґрунтується на мисленнєвому передбаченні просторової уяви, часовій і логічній послідовності виконання трудових дій, операцій, які пов'язані з використанням техніки, інструментів, матеріалів, що в сукупності визначають хід процесу виробництва [3].

Змога формувати вміння, вирішувати проблемні ситуації залежить від структури інтелекту конкретного працівника (вербального, логічного, дієво наочного, невербального). Інтелект (від лат. intellectus — пізнання, розуміння) — досить стійка структура здібностей, в основу яких покладено як свідомі, так і неусвідомлені процеси, що забезпечують перероблення різноякісної інформації та усвідомлення її оцінки.

Кожна професія має нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Якщо у працівника IQ нижче відповідного рівня, то він не може оволодіти цією професією. Якщо IQ працівника вище цього рівня, то зв'язку між інтелектом і рівнем досягнень немає. Важливу роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності та риси характеру.

Вольові властивості. У вітчизняній психології воля визначається як свідоме регулювання працівником своєї поведінки і діяльності, яка виражається в умінні долати внутрішні та зовнішні труднощі під час виконання цілеспрямованих дій і вчинків [3].

У трудовій діяльності значення волі, вольових властивостей особистості дуже важливе, оскільки в процесі праці часто виникають різні труднощі, які визначаються, передусім, типовими, досить стійкими об'єктивними умовами діяльності. Стабільність або рухливість структури вольових властивостей залежить від міри стійкості умов діяльності. В умовах, які постійно змінюються, ведучою вольовою властивістю може бути то одна, то інша властивість, що зміцнюють взаємодію лиш собою.

А. Ц. Пуні [10] зауважував, що в кожному вольовому виявленні особистості є інтелектуальні (гностичні) компоненти, бо воля — діяльнісна сторона розуму; емоційні (мотиваційні), бо воля — це діяльнісна сторона моральних почуттів; операційні компоненти (уміння), бо виявлення волі пов'язане з подоланням перешкод різної важкості [10].

Виявлення волі, так само які процес її розвитку, у кожної людини має свої особливості. Вони зумовлені неповторністю пройденого життєвого шляху, випливають із індивідуальної своєрідності особистості і пов'язані з її спрямованістю, моральними принципами, індивідуально-типологічними особливостями, стилем діяльності складеної структури вольових властивостей.

Фундаментом вольової підготовки А. Ц. Пуні вважав створення інтелектуальних основ (самостійності, критичності, гнучкості розуму) та моральних основ волі (моральне виховання) і формування вміння долати перешкоди.

Пуні А. Ц. і його учні розробили техніку регуляції вольових зусиль у спорті. Прийоми самоорганізації спрямовані на впорядкування діяльності станів спортсменів, економію сил, корекцію техніки, виконання рухових актів, відволікання і зосередження уваги на ідеомоторній підготовці, зосередженість на техніці рухів, регуляції дихання тощо. Прийоми самомобілізації (самопереконання, самосхвалення, самообов'язковість, са-монаказування) виступають переважно словами, фразами, навіть монологами, які висловлюють. Практика застосування цих прийомів у процесі спортивних знань і тренувань засвідчила їхню високу ефективність. Для багатьох видів трудової діяльності, де виникає потреба в негайній дії або потреба в гальмуванні негативної дії і реакції, подібна техніка саморегуляції може бути досить корисною. Опанування нею варто було б ввести в процес професійної підготовки.

Дослідження М. Н. Ільїної [3] засвідчили, що вольові властивості та їхня динаміка залежить як від природних особливостей людини, так і від соціальних факторів. Дослідниця вивчала виконавчі здібності, тобто здатність людини тривалий час виконувати роботу на постійному, заданому умовами діяльності рівні й протистояти втомі за рахунок вольового зусилля. М. Н. Ільїна виявила тенденцію залежності витривалості від міри рухливості процесу збудження (в осіб з інертним збудженням вона більша). Вплив типологічних особливостей відображається на співвідношенні компонентів витривалості: вольовий компонент витривалості більший в осіб із сильною нервовою системою, а сама витривалість може бути однаковою в осіб як із сильною, так і слабкою нервовою системою. Цей факт підтвердили дослідження Б. М. Теплова, що немає добрих і поганих властивостей нервової системи, кожен пристосовується до зовнішніх умов по-своєму, завдяки тим перевагам, якими він володіє.

На загальніші особистісні характеристики, на витривалість, за даними Н. Н. Ільїної, впливають комунікабельність і самооцінка (витривалість більша в екстравертів й осіб із низькою самооцінкою). Вольовий компонент витривалості більшою мірою виражений в осіб із високою екстравер-тованістю, високим невротизмом і низькою самооцінкою.

Цікаві результати отримала М. Н. Ільїна, вивчаючи вплив на витривалість статичних зусиль. її висновки свідчать, що коли є значимі мотиви, витривалість істотно збільшується; якщо значення командні, то витривалість більша, ніж при значенні "сам за себе". В експериментальних умовах особи з слабкою нервовою системою не поступались у витривалості особам із більшою і середньою силою нервової системи. Збільшення витривалості у представників слабого типу простежується здебільшого за рахунок збільшення вольового компонента.

Виконуючи різні за характером й інтенсивністю дії, співвідношення між компонентами витривалості однієї людини залишається досить постійним. Це співвідношення визначається віковими, типологічними особливостями, рівнем тренованості та специфікою діяльності, а також деякими особистісними властивостями, рівнем мотивації.

Подібні дослідження не проводили щодо інших вольових властивостей, хоча можна припустити, що витримка і самовладання, наполегливість і впертість, сміливість і рішучість також детермінуються природними особливостями людини, з одного боку, соціальними факторами, тренуванням і вихованням — з іншого.

Усі психічні властивості стабільні настільки, наскільки вони залежать від природних (здебільшого типологічних) особливостей. Разом з тим, при наявності необхідних відносин особистості, виникає можливість компенсації професійно важливої властивості за рахунок інших властивостей індивіда або за допомогою відповідних умов і навиків. Цю компенсацію людина, яка любить свою справу, може сформувати інтуїтивно, ефект буде більшим тоді, коли такі завдання введені до процесу професійної підготовки.