2.3. Торгівля в умовах зростаючих витрат заміщення

Дотепер вважалося, що витрати заміщення залишаються незмінними при будь-яких обсягах виробництва. З цього припущення випливало, що країна максимізує свій виграш від зовнішньої торгівлі, якщо повністю спеціалізується на виробництві продукту, з якого вона має порівняльну перевагу.

У реальній дійсності такої повної спеціалізації не відбувається, що пояснюється, зокрема, тим, що витрати заміщення, як правило, зростають у міру зростання обсягів виробництва.

Для більшого розуміння теоретичного положення торгівлі в умовах зростаючих витрат заміщення доцільно запропонувати графічне зображення цього положення ( рис. 2.5).

В умовах зростаючих витрат заміщення фактори, які визначають напрямки торгівлі, ті ж, що й при сталості витрат.

Обидві країни можуть одержати виграш від зовнішньої торгівлі, якщо будуть спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у яких вони мають порівняльну перевагу.

Але при зростаючих витратах, по-перше, невигідна повна спеціалізація й, по-друге, в результаті конкуренції між країнами граничні витрати заміщення вирівнюються.

Припустимо, що, як і в попередньому прикладі з постійними витратами, Аргентина займає таке положення на кривій своїх виробничих можливостей, що співвідношення витрат становить 1 т зерна = 0,5 т цукру (крапка А на рис. 2.5).

Але зараз ресурси вже повністю не взаємозамінні для альтернативного використання, як це малося на увазі у випадку з постійними витратами (крива виробничих можливостей опукла).

От чому в міру того, як Аргентина буде спеціалізуватися на зерні й розширювати його виробництво, співвідношення витрат 1 т зерна = 0,5 т цукру буде збільшуватися.

Інакше кажучи, їй знадобиться пожертвувати більш ніж 0,5 одиниць цукру для виробництва додаткової одиниці зерна й, отже, кожна наступна одиниця зерна буде коштувати дорожче.

Звідси випливає, що в міру спеціалізації й збільшення виробництва зерна буде досягнута крапка А', у якій співвідношення витрат на виробництво цукру й зерна зрівняється зі світовою ціною (1 т зерна = 1 т цукру).

У цій ситуації підстави для поглиблення спеціалізації й розширення торгівлі – розбіжності в співвідношенні витрат – вичерпають себе, і тому подальша спеціалізація буде економічно недоцільною.

Рис. 2.5. Співвідношення між ціною зерна та цукру в Аргентині

Таким чином, теорія порівняльних переваг при припущенні про зростаючі витрати заміщення приводить до більш реалістичного висновку, що максимізація виграшу від зовнішньої торгівлі відбувається при частковій спеціалізації [27].

Тема 3. Неокласичні теорії та їх значення в міжнародній торгівлі

3.1. Теорія співвідношення чинників виробництва Хекшера – Оліна

У середині 20-х років ХХ століття трудова теорія вартості була поступово витіснена різними варіантами теорії чинників виробництва. Економісти-неокласики послідовники класичної школи – почали пояснювати міжнародну торгівлю через теорію чинників виробництва, що була заснована на численних припущеннях відносно чинників виробництва (ЧВ), характеру ринку, характеру виробництва і товарів, інших теорій торгівлі (табл. 3.1) [4].

Таблиця 3.1