2.2. Теорія порівняльних переваг д. Рікардо

Розвитком класичної школи міжнародної торгівлі стала теорія порівняльних (відносних) переваг, автором якої є Давід Рікардо (1772 – 1823 рр.), який народився в Англії в сім'ї емігрантів з Голландії. Давід Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг і довів, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо жодна з них не має абсолютної переваги у виробництві конкретних товарів [2; 3; 4].

У теорії порівняльних переваг використовується поняття альтернативної ціни (витрат заміщення) – це порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їхнє виробництво. Тобто альтернативна ціна – це робочий час, необхідний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, який потрібний для виробництва одиниці іншого товару.

Для будь-яких двох країн і для будь-яких двох товарів порівняльна перевага залежить тільки від співвідношення продуктивності праці в кожній із країн.

Теорія порівняльних переваг (comparative advantage) стверджує, що якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

Як приклад Рікардо використовував країни Аргентину і Бразилію та товари – зерно і цукор. Навіть тоді, коли країна ні в чому не має абсолютної переваги, торгівля залишається вигідною для обох сторін. Змінимо даний умовний приклад. Нехай Аргентина на одиницю витрат, як і раніше, може виробити 50 т зерна або 25 т цукру, але Бразилія при аналогічних витратах тепер виробляє 67 т зерна або 100 т цукру (рис. 2.3 і 2.4). Інакше кажучи, Бразилія має абсолютну перевагу і за цукром, і за зерном.

У даному прикладі, хоча Аргентині виробництво обох товарів обходиться абсолютно дорожче, ніж Бразилії, але зерно виявляється відносно дешевшим: 1 т зерна = 0,5 т цукру в порівнянні з 1 т зерна = 1,5 т цукру в Бразилії. Таким чином, за зерном Аргентина має порівняльну перевагу й може експортувати зерно в обмін на цукор. У свою чергу, Бразилії буде вигідно експортувати цукор і імпортувати зерно.

Якщо країна спеціалізується на виробництві того виду продукції, з якого вона має порівняльну перевагу, то це дозволяє їй розширити обсяги споживання. Більш того, збільшиться й сукупний обсяг випуску продукції в масштабах усієї світової економіки. Він буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься тією країною, в якій нижче альтернативні витрати.

Виграш країн від зовнішньої торгівлі при наявності порівняльних переваг можна проілюструвати на цифровому прикладі виграші країн від зовнішньої торгівлі (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Виграш країн від зовнішньої торгівлі

До спеціалізації
Країна	Виробництво	Експорт (-) / Імпорт (+)		Споживання	Приріст споживання
Аргентина: зерно цукор	20 15	0 0		20 15
Бразилія: зерно цукор	16 76	0 0		16 76
Після спеціалізації
Аргентина: зерно цукор	50 0	-20 +20	30 20		+10 +5
Бразилія: зерно цукор	0 100	+20 -20	20 80		+4 +4

Порівняння ситуацій абсолютної переваги й порівняльної переваги дозволяє зробити важливий висновок: в обох випадках виграш від торгівлі виникає з того факту, що співвідношення витрат під час відсутності торгівлі (нахили ліній виробничих можливостей) у різних країнах різні, тобто напрямки торгівлі визначаються відносними витратами незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві якого-небудь продукту чи ні.

Для того щоб проаналізувати теорію Д. Рікардо, необхідно назвати основні вихідні припущення, на яких вона базується. Треба одразу зазначити, що деякі з них здаються нереалістичними з точки зору дійсних економічних процесів та закономірностей, що суттєво обмежує аналіз. Але пом'якшення цих припущень зовсім не означає заперечення основних висновків Рікардо. Використання певних припущень та абстрагування від окремих реальних економічних процесів, тобто введення в аналіз системи обмежень, є цілком виправданим, оскільки дозволяє зосередити увагу на основних взаємозв'язках і закономірностях досліджуваного явища.

У цілому в основі моделі міжнародної торгівлі Давіда Рікардо лежать такі припущення, які викладаються, користуючись сучасною економічною термінологією:

1. Кожна країна має фіксовану кількість та структуру ресурсів (факторів виробництва), причому всі ресурси одного виду повністю ідентичні.

2. Фактори виробництва можуть вільно переміщуватись з галузі в галузь у межах країни. Це означає, що їхні ціни для даної країни однакові.

3. Фактори виробництва не можуть рухатись у міжнародному масштабі, тобто переміщатись з країни в країну. Внаслідок цього їхня ціна, очевидно, буде різною в різних країнах (цей стан – різниця між цінами на фактори виробництва в різних країнах – зберігатиметься доти, доки країни не вступатимуть у торговельні відносини).

4. Модель базується на трудовій теорії вартості. Це означає, що відносна вартість продукту визначається кількістю праці, витраченої на його виготовлення.

Дані припущення мають декілька важливих наслідків для аналізу з точки зору процесу виробництва. По-перше, у виробничому процесі використовується лише один ресурс – праця. По-друге, витрати всіх інших факторів вимірюються в одиницях праці, яка необхідна для їх (факторів) виготовлення або придбання. З цього випливає, що, по-третє, співвідношення між іншими ресурсами та працею є сталим для всіх галузей виробництва. Інакше кажучи, якщо на виробництво одного продукту витрачається 4 умовні одиниці праці, а на виготовлення другого продукту – 2 одиниці, то це означає, що перший продукт удвічі дорожчий, ніж другий.

5. Кожна країна може застосовувати різні технології виробництва, але технологічний рівень кожної країни залишається незмінним.

6. Виробництво характеризується постійними видатками, тобто незалежно від обсягів виробництва на кожну одиницю продукту витрачається одна й та сама кількість праці.

7. Економіка кожної країни характеризується повною зайнятістю.

8. Ринок кожної країни має досконалу конкурентну структуру.

Говорячи іншими словами, жоден зі споживачів або виробників не в змозі впливати на стан ринку, тобто для всіх його учасників ціна є незмінним об'єктивним параметром економічної діяльності. Всі економічні агенти володіють повною інформацією про ринок і можуть безперешкодно входити на цей ринок та виходити з нього. Ціна одиниці товару дорівнює граничним видаткам її виробництва.

9. Виробничо-комерційна діяльність на внутрішньому та на зовнішньому ринках не обмежена різного роду бар'єрами (квотами, тарифами, ліцензіями тощо).

10. Транспортні видатки (як внутрішні, так і зовнішні) дорівнюють нулю.

11. Світове господарство представлено двома країнами, які обмінюються двома товарами.

Давід Рікардо починає свій аналіз з тези про те, що ідея Адама Сміта про абсолютну перевагу дає можливість визначити структуру виробництва та торгівлі в межах окремо взятої країни за умови повної мобільності факторів виробництва. Можна, очевидно, стверджувати, що цей процес триватиме доти, доки віддача на кожен фактор виробництва в різних галузях не вирівняється.

Але у світовому господарстві ситуація складається по-іншому. Міжнародна торгівля може розвиватися і розвивається на основі принципу абсолютної переваги, але оскільки в міжнародних масштабах мобільність факторів відсутня, то країни можуть виграти від взаємної торгівлі завдяки наявності порівняльної переваги.

Розвитком теорії порівняльних переваг стала теорія взаємного попиту Джона Стюарта Мілля (1806 – 1873 рр.), яка вводить поняття інтернаціональної вартості. В умовах вільної торгівлі товари будуть обмінюватися за такого співвідношення цін, яке встановлюється в проміжку між існуючими всередині кожної з країн відносними цінами на товари, якими вони торгують.

Точний кінцевий рівень цін взаємної торгівлі буде залежати від обсягу світового попиту та пропозиції на кожен з цих товарів.

Нерозуміння принципу відносних переваг веде до прорахунків у зовнішньоторговельній політиці:

1) кожна країна має захищати свої слабкі галузі від іноземної конкуренції;

2) теза про нееквівалентний характер торгівлі країн, що розвиваються, з розвиненими країнами є прихованою формою експлуатації.

У розвинутих країнах є популярною теза про те, що необхідно відгороджуватися від імпортних товарів, оскільки іноземні товари більш конкурентоспроможні, тому що зарплати за кордоном нижчі.

До недоліків теорії порівняльних переваг можна віднести:

1) не враховує транспортних витрат, які можуть сягати значних величин і робити неефективною торгівлю;

2) не враховує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині країни, будь-які коливання цін і заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу;

3) використовує значення тільки одного фактора виробництва – праці, і не бере до уваги інші;

4) припускає повну зайнятість (тобто, якщо робітник залишає одну галузь, то відразу ж знаходить місце в іншій);

5) не пояснює торгівлю між приблизно однаковими країнами, коли жодна з них не має відносної переваги над іншою.