4.3. Концепція с. Ліндера

Важливе місце серед альтернативних теорій міжнародної торгівлі займає концепція шведського економіста Стефана Ліндера (Staffan Linder), яка з'явилася в 1961 році. Він спробував пояснити структуру торговельних потоків окремо взятої країни. Підхід Ліндера суттєво відрізняється від теорії Хекшера – Оліна, оскільки він будує свій аналіз міжнародної торгівлі виключно навколо проблеми попиту, тоді як концепція Хекшера – Оліна має вихідним моментом пропозицію товарів на світовий ринок [55].

Новий підхід спирається на такі приниципи:

1) умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, чим більший попит;

2) умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрі-шнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є основою виробництва і «необхідною, але не достатньою умовою», щоб товар можна було експортувати;

3) зовнішний ринок – це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін – тільки продовження міжрегіонального.

Концепція Ліндера також виходить з твердження, що смаки споживачів значною мірою обумовлюються рівнем їх доходів. Це означає, що для окремо взятої країни середній дохід з розрахунку на душу населення визначає цілком певну (можна навіть сказати унікальну) структуру смаків та вподобань. Як і Р. Вернон, Ліндер обмежує свій аналіз лише промисловими виробами.

Смаки та вподобання «репрезентативних» споживачів певної країни визначають структуру попиту, яка, у свою чергу, змушує відповідно реагувати виробників. Таким чином, в економіці окремої країни реалізується зв'язок між доходом на душу населення та структурою виробництва певних товарів. Цей товарний асортимент і визначає в кінцевому рахунку експорт даної країни.

Припустимо, що країни І і II визначають попит на товари А, В, С, D, E, F та G. Будемо вважати, що в цьому списку товари розміщені в порядку зростання їхньої якості та «складності» і, відповідно, ціни. Так, товари А та В, наприклад, становлять літні черевики та костюм для повсякденного вжитку, тоді як С та Б – модельне взуття і вечірній костюм. Нехай рівень середнього доходу на душу населення в країні II дещо вищий порівняно з країною І, тому її населення споживає товари С, D, E, F та G. Товари F та G мають таку якість, що споживачі країни І з більш низькими доходами їх не купуватимуть. Таким чином, кожна країна має свою специфічну структуру виробництва, яка обумовлюється смаками та вподобаннями її населення.

Якщо країни почнуть торгувати між собою, то згідно з теорією Ліндера у сферу взаємного товарообігу потраплять ті товари, на які існуватиме так званий «перехресний» попит (overlapping demand), тобто продукти та послуги, які споживаються в обох країнах. У даному прикладі це товари С, D і E. Такий висновок має важливе значення для визначення того, які саме країни торгуватимуть між собою. Припустимо, що існує країна III, в якій середній рівень доходу на душу населення вищий порівняно з країнами І та II. Внаслідок цього структура споживання в країні III буде представлена товарами E, F, G, H та J. Тому, виходячи з попередніх міркувань, вона торгуватиме з країною І товаром E, а з країною II – товарами E, F і G.

Отже, теорію Ліндера можна сформулювати наступним чином – міжнародна торгівля промисловими виробами буде більш інтенсивною між країнами з близькими рівнями доходу на душу населення порівняно з товарообігом між країнами з різними рівнями доходу.

Цей висновок, як бачимо, збігається з окремими аспектами теорії продуктового циклу та підтверджується фактичними даними про те, що після Другої світової війни міжнародна торгівля промисловими товарами розвивалася переважно в індустріально розвинутому регіоні світового господарства.

Однак теорія Ліндера не відповідає на питання, яка з країн імпортуватиме чи експортуватиме певний товар. І це цілком закономірно, оскільки, за Ліндером, товари можуть рухатись в обох напрямках, тобто один і той самий товар може одночасно експортуватись та імпортуватись однією й тією самою країною. Як бачимо, в межах попередніх моделей та концепцій міжнародної торгівлі таке явище було просто неможливим. Справа полягає в тому, що, згідно з теорією порівняльних переваг, країна не може мати одночасно порівняльну перевагу та «порівняльну слабкість» в одному й тому самому виді виробництва.

Цей феномен можна пояснити диференціацією продукту. Така продуктова диференціація означає, що один і той самий продукт може сприйматися різними споживачами по-різному. Так, мотоцикли одного класу, що продаються за однією ціною, але виготовлені різними країнами, сприймаються споживачами як два різні товари. Очевидно, що диференціація продукту повністю вписується в концепцію Ліндера.

Разом з тим можна запропонувати й інше пояснення торгівлі одним і тим самим товаром. Припустимо, що виробництво в певній країні носить масовий характер, тобто орієнтується на споживачів з однаковими або дуже близькими смаками. В цьому випадку попит споживачів з порівняно вищими або нижчими доходами можна задовольнити лише шляхом імпорту. Повертаючись до нашого прикладу, можна припустити, що споживачі з низьким рівнем доходу з країни II стануть купувати певний товар в країні І, тоді як споживачі з більш високими доходами країни І – певні товари країни II.

Саме таке явище, як обмін однаковими або дуже близькими за своїми якісними та ціновими характеристиками товарами, називається внутрішньогалузевою торгівлею. Цей вид міжнародного товарообміну розглядається С. Ліндером лише побіжно, хоча його концепція може бути частково використана і для більш детального аналізу цього феномена.