3.3. Емпірична перевірка теорії Хекшера – Оліна: парадокс Леонтьєва та його пояснення

Історія емпіричної перевірки різних теоретичних концепцій міжнародної торгівлі своїми коріннями сягає у давнини. Ще Адам Сміт використовував результати історичних спостережень, які свідчили про тенденцію збільшення доходів у приморських містах (за інших рівних умов вони були більш активними учасниками внутрішньої та міжнародної торгівлі), аніж у материкових регіонах (області з порівняно низьким ступенем інтегрованості у світове господарство), для того, щоб підкріпити висновок про роль торгівлі в збільшенні доходів. Давід Рікардо використав результати аналізу альтернативних видатків виробництва товарів у Португалії та Англії для того, щоб довести стимулюючий вплив торгівлі між двома країнами на обсяги виробництва. Очевидно, що ці приклади не відповідають усім вимогам, які ставляться до емпіричного аналізу, до того ж і статистичний апарат того часу був дуже недосконалим.

І хоча сьогодні вивчення реальних економічних явищ та закономірностей спирається на досить потужну матеріальну й методологічну базу, перші спроби А. Сміта та Д. Рікардо весь час нагадуватимуть про необхідність обґрунтування й перевірки теоретичних положень даних емпіричних спостережень.

Упродовж багатьох років після появи теорії Хекшера – Оліна можливостей перевірити її на конкретному матеріалі практично не було, оскільки єдиним інструментом такої перевірки могли бути статистичні спостереження. Головна причина цього полягала в тому, що дослідники не мали достатньої інформації про виробничі взаємозв'язки між окремими виробництвами та галузями. Цю перешкоду блискуче подолав американський економіст російського походження Василь Леонтьєв, розробивши таблицю витрат та випуску продукції на матеріалах економіки США. Цей інструмент дозволив йому визначити, яка кількість продукції однієї галузі використовується як виробничий ресурс (фактор виробництва) в іншій галузі. Таблиця дала можливість не тільки безпосередньо визначити потребу певної галузі у факторах виробництва, а й сукупну потребу економіки у виробничих ресурсах [4].

Вихідним пунктом дослідження В. Леонтьєва була ідея емпіричної перевірки положення теорії Хекшера – Оліна, згідно з якою країна має експортувати ті товари, виробництво яких характеризується переважним використанням відносно надлишкового фактора, та імпортувати товари, випуск яких потребує, перш за все, відносно дефіцитного ресурсу. Для того щоб реалізувати свій задум, він скористався статистичною інформацією за 1947 рік. Оскільки даних про факторомісткість імпортних товарів не було, Леонтьєву довелося скористатися інформацією про товари-замінники імпортних продуктів (тобто товари, аналогічні імпортним, які вироблялися в США).

Своє дослідження В. Леонтьєв побудував таким чином. Він пропорційно зменшив обсяг експорту (та імпорту) США до 1 млн. дол., створивши тим самим об'єкт для вивчення. Інакше кажучи, В. Леонтьєв зберіг реальну товарну структуру експорту та імпорту, припустивши, що їх загальний обсяг становить 1 млн. дол. відповідно. Потім, використовуючи таблиці витрат і випуску, він проаналізував, скільки капіталу та праці було витрачено на виробництво експортних товарів на суму 1 млн. дол. і скільки цих факторів треба було б витратити, щоб виготовити товари, які були імпортовані в США в обсязі 1 млн. дол. Треба відзначити, що В. Леонтьєв обмежив свій аналіз товарами «конкурентного імпорту», тобто виключив з товарної структури продукти (наприклад, банани), які не виробляються в США.

Розрахувавши співвідношення між капіталом і працею для експорт-них та імпортних товарів, він провів їх порівняльний аналіз, щоб переві-рити відповідні положення концепції Хекшера – Оліна.

У період після Другої світової війни США незаперечно вважалися країною з надлишком капіталу порівняно з іншими членами світового співтовариства. США ще до війни мали високорозвинену капіталомістку промисловість, яка в роки війни отримала новий імпульс до розвитку у зв'язку з різким розширенням військового виробництва. В повоєнний період, коли інші країни (в Європі насамперед) відновлювали зруйновані виробничі потужності, економічна могутність США (і в тому числі перевага в забезпеченості капіталом) виглядала ще більш вагомо. Саме тому В. Леонтьєв очікував отримати емпіричне підтвердження висновку Хекшера – Оліна, який можна зобразити у формі співвідношення . У цьому виразі (К : L)_m – це співвідношення капіталу та праці в галузях, які виробляють товари, аналогічні імпортним. (К : L)_x – аналогічне співвідношення для експортних галузей виробництва. Якщо концепція Хекшера – Оліна правильна, тоді США повинні експортувати капіталомісткі товари й імпортувати трудомісткі, що на момент проведення В. Леонтьєвим аналізу не викликало жодних сумнівів.

Але результати дослідження В. Леонтьєва виявилися досить несподіваними. Розрахунки показали, що виробництво експортних товарів в обсязі 1 млн. дол. супроводжувалось видатками капіталу в сумі 2 550,78 тис. дол. та праці в розмірі 182 роки, тобто співвідношення цих виробничих ресурсів становило 14 тис. дол. : 1 року праці. Що стосується імпортних товарів, то національне виробництво імпортозамінників характеризувалося співвідношенням 18, 2 тис. дол. : 1 року праці. Таким чином, за розрахунками В. Леонтьєва виходило, що загальне співвідношення (К : L)_m : (К : L)_x дорівнювало 1,3. А це означало, що в 1947 році американський експорт був у 1,3 більш трудомістким порівняно з імпортом (табл. 3.2).

Подальший аналіз американської економіки (1947 р. – затрати, 1951 р. – торгівля) з використанням менш агрегованих галузей виробництва також підтвердив отриманий раніше результат. Виявилося, що виробництва з найбільшою експортною орієнтацією також характеризувалися порівняно низьким співвідношенням капіталу та праці і більшими витратами праці в розрахунку на один долар кінцевого продукту порівняно з більшістю імпортозаміщуючих галузей.

За розрахунками В. Леонтьєва виходило, що загальне співвідношення (К : L)_m : (К : L)_x у цей період дорівнювало 1,06.

Таким чином, емпіричні дослідження на матеріалах американської економіки не підтверджували основного положення концепції Хекшера –Оліна. Ось чому цей результат отримав в економічній науці назву «парадокса Леонтьєва».

Парадокс Леонтьєва (Leontief paradox) – теорія співвідношення чинників виробництва Хекшера – Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені – працемістку.

Таблиця 3.2