Модуль 1. Теоретичні основи міжнародної торгівлі

Тема 1. Меркантилізм як предтеча теорії міжнародного торговельного обміну

1.1. Історична детермінованість, сутність та оцінка основних положень меркантилістської теорії

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення й пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити чотири групи концепцій розвитку міжнародної торгівлі: меркантилізму (раннього та пізнього); переваг (абсолютних і відносних); неокласичні та альтернативні.

Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму (від італ. mercante – торгівля).

Меркантилізм – напрямок економічної думки, розроблений європейськими вченими, який підкреслює товарний характер виробництва. Сам термін «меркантилізм» використовується для характеристики певних поглядів на роль зовнішньої торгівлі та зовнішньоторговельну політику. У суто формальному плані меркантилізм не можна вважати цілісною науковою школою. Це була саме сукупність ідей, появу яких викликав бурхливий процес розвитку національних держав та їх утвердження в системі світогосподарських зв'язків. Меркантилізм становить доктрину, в якій існуючий світ розглядається у статиці, а багатства народів – як фіксоване явище в кожен момент.

Ранній меркантилізм, ідеологами якого були У. Стаффорд (Англія), Г. Скаруффі (Італія), виник наприкінці XV ст. та ґрунтувався на доктрині «грошового балансу» — нагромадженні грошей унаслідок вивезення товарів при забороні (або суб'єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.

Представниками теорії пізнього меркантилізму були Т. Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Мокрет'єн (Франція). Цей напрямок розвивався з другої половини XVI ст. до середини XVIII ст. Основою його є доктрина «активного торговельного балансу», який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках). З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Таким чином, представники меркантилізму вважали, що зростання добробуту однієї країни можливе шляхом перерозподілу наявного багатства, тобто за рахунок зубожіння іншої країни.

Виділяють такі передумови, що започаткували цю теорію:

1) географічні відкриття (початок XVII ст.) і мореплавство;

2) виявлення золота в Західній півкулі;

3) зміцнення національних держав із захопленням колоній і боротьбою за сфери впливу;

4) збільшення ролі міст як економічних центрів.

Виникнення теорії меркантилізму пов'язане з виходом за межі феодальних теорій самозабезпечення й обґрунтуванням ролі товару в межах нової господарської системи. Крім того, ця теорія була покликана довести потребу економічної експансії національних держав за кордон.

Меркантилісти розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, в якій виграш однієї країни неминуче означає програш її торговельного партнера. У такій ситуації нації об'єктивно приречені на жорстке економічне та політичне суперництво. Ось чому, на думку меркантилістів, сильна армія, військово-морський та торговельний флот, міцна виробнича база є найважливішими умовами для посилення позицій нації у світі. До того ж більшість політичних діячів та вчених того періоду були щиро впевнені в тому, що держава повинна досить жорстко регулювати економічну діяльність, обмежуючи тим самим свободу індивіда, оскільки без державного контролю поведінка окремих економічних агентів може входити в протиріччя з цілями нації-держави (в тому числі і в плані накопичення коштовних металів).

Держава, на думку меркантилістів, повинна:

стимулювати експорт і вивозити товарів більше, ніж завозити. Це забезпечить приплив золота;

обмежувати імпорт товарів, особливо предметів розкошів, що забезпечить позитивне торговельне сальдо;

заборонити виробництво готових виробів у своїх колоніях;

заборонити вивезення сировини з метрополій і дозволити безмитний імпорт сировини, що не добувається всередині країни;

стимулювати вивезення з колоній переважно дешевих сировинних товарів.

заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополії, яка єдина може перепродувати колоніальні товари за кордон.

Меркантилісти вважали, що економічна система кожної країни складається з трьох основних секторів:

1) промисловості;

2) сільського господарства (географічно сконцентрованого на території метрополії);

3) закордонних володінь (колоній).

Вони виходили з того, що визначальну роль серед усіх класів суспільства відіграють торговці, а серед факторів виробництва – праця. У зв'язку з цим зазначимо, що меркантилісти, як і їхні наступники – представники класичної школи, – стояли на позиціях трудової теорії вартості.

Меркантилісти весь час підкреслювали необхідність реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б сприяла досягненню позитивного сальдо торговельного балансу. Такий погляд частково пояснювався тим, що перевищення експорту над імпортом означало накопичення повноцінних грошей у країні-експортері, які були для меркантилістів синонімом багатства та джерелом фінансування військових витрат.

У зв'язку з цим слід також відзначити, що, на думку меркантилістів, національна економіка функціонує в умовах неповної зайнятості, тому збільшення пропозиції грошей сприяє не стільки інфляції, скільки зростанню рівня виробництва та зайнятості.

Таким чином, в основі меркантилістської політики провідних країн було прагнення максимального нагромадження грошового капіталу і мінімального імпорту, тобто держава повинна продавати на зовнішньому ринку якнайбільше будь-яких товарів, а купувати якнайменше. При цьому в країні має накопичуватися золото.

Меркантилізм мав свої наслідки:

1) установлення державного контролю за використанням і обміном дорогоцінних металів;

2) дозвіл на здійснення торгівлі тільки за визначеними маршрутами і певними компаніями, завдання яких полягало в забезпеченні позитивного сальдо торговельного балансу;

3) субсидування урядом експорту;

4) накладання мита на імпорт готових виробів, тоді як імпорт сировини не обкладався митом.