Лекція №9. Шкірний покрив та його похідні

Наука, яка вивчає будову і функції шкірного покриву та його похідних називається дерматологія.

І. Значення шкірного покриву

1. Бар’єрна функція

а) біологічний захист від проникнення всередину організму мікроорганізмів шляхом виділення на поверхню епідерміса лізоцимоподібних речовин (рН 5,5);

б) захист проти агресивних фізичних і хімічних факторів зовнішнього середовища;

в) імунокомпетентна структура;

г) механічний захист за допомогою рогових похідних.

2. Регуляція водного обміну, що захищає організм від висихання.

3. Захист нижче розміщених тканин від дії інтенсивного сонячного проміння → захисна реакція у вигляді засмаги.

4. Аналізатор, який володіє великим рецепторним полем.

5. Екскреторна (видільна) функція забезпечується потовими і сальними залозами, завдяки яким виділяються вода і солі.

6. Терморегуляція завдяки випаровуванню вологи.

7. Жирове та водне депо (в підшкірній основі депонується до 1/6 частини води, яку випивають).

8. Шкірне дихання – в земноводних – 2/3 загального газообміну, в ссавців – 8-10%.

9. Депо крові – приблизно 10% всього об’єму крові депонується в судинах шкіри.

10. Продукція молока забезпечується молочними залозами.

11. Цінна промислова сировина.

ІІ. Будова шкіри

Шкіра міцна і досить товста оболонка, яка одягає тіло тварини і поступово переходить на межі природних отворів у слизову оболонку. Відносна маса шкіри від 3,5% до 8%, в людини – до 18% за рахунок підшкірної жирової основи. Товщина шкіри від 1 до 6 мм , тонша і рухливіша шкіра на вентральній поверхні тулуба і голови, медіальній поверхні кінцівок. Особливо товста шкіра в слона, бегемота, носорога та китоподібних (до декількох см). Еластичність шкіри втрачається з віком, що веде до появи зморшок і складок (фізіологічна складка – колінна).

Шкіра складається з трьох основних шарів:

1. Епідерміс – багатошаровий плоский зроговілий епітелій. Анатомічно в ньому виділяють два шари:

А) Ростковий (камбіальний) – розміщений на маленьких сосочках власне шкіри, його клітини діляться і відходять у верхній шар. У цьому шарі є пігментні клітини – меланоцити, які виробляють меланін, за їх відсутності епідерміс не пігментований (альбінізм).

Б) Зроговілий – поверхневий шар, утворений відмерлими клітинами, котрі багаті кератогіаліном, по мірі поділу росткового шару злущується у вигляді пластинок (лупа). Разом із злущеними клітинами видаляє поверхневе забруднення, мікроорганізми.

В епідермісі всіх ссавців відсутні судини, проте є нерви. В дельфіна в епідермісі – венозні лакуни.

2. Власне шкіра (дерма) – один з видів волокнистої сполучної тканини, яка багата колагеновими волокнами, що йдуть у різних напрямах. Дерма визначає товщину шкіри, в ній виділяють два шари:

а) сосочковий шар – stratum papillare – складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, має велику кількість судин і живить епідерміс (трофічна функція); пальцеподібно проникає в епідерміс, завдяки чому збільшується площа дотику дерми та безсудинного епідермісу, що збільшує площу поверхні під час дифузії поживних речовин. При ссадинах – на поверхні рани з’являються червоні кров’яні крапки, кожна з яких відповідає сосочку.

б) сітчастий шар – stratum reticulare – утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною, в якій переважають різноспрямовані колагенові волокна, проте в різних ділянках тіла вони все ж мають певні закономірності напряму, що враховують під час оперативних розрізів (розріз впоперек волокон – сильне зіяння рани); зумовлює товщину, пружність, міцність шкіри.

У власне шкірі розміщені потові й сальні залози, корені волосся, непосмуговані м’язи – підіймачі волосся, нервові закінчення.

3. Підшкірна основа – tela subcutanea – складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, з’єднує шкіру з глибше розміщеними органами та забезпечує рухливість шкірного покриву. Тут відкладається жир (особливо в свиней), у деяких тварин спостерігається його значне нагромадження (китоподібні, ластоногі), що сприяє збереженню теплоти, забезпечує захист, термоізоляцію, зменшення питомої ваги. В деяких ділянках тіла є спеціальні жирові подушки (очне яблуко, основа вушної раковини).

ІІІ. Похідні шкіри

- залози

- рогові утвори

- м’якуші

ЗАЛОЗИ

І. дифузно розсіяні в шкірі (власне шкірні) – потові, сальні;

ІІ. спеціалізовані, розміщені компактно, утворюють окремі органи – молочні, навколовідхидникові.

III. залози зовнішнього слухового ходу, залози носо-губного дзеркала, пахучі залози та інші.

I.

1. Потові залози – glandulae sudoriferae – розміщені в глибоких шарах дерми, а інколи навіть і в підшкірній основі. Протоки залоз відкриваються по всій поверхні шкіри, рідко у фолікул волосини. Піт змочує волосся та епідерміс шкіри, захищаючи їх від висихання; випаровуючись, охолоджує тіло. Потові залози зовсім відсутні в китоподібних, сирени, крота, єхидни, слабко розвинуті в кози, кроля, інших гризунів; є лише на м’якушах у собаки, кішки.

У вівці секрет потових залоз змішується з секретом сальних, утворюючи жиропіт.

У коня протоки потових залоз відкриваються по всій поверхні тіла, піт містить значну кількість білка (2-5%) (звідси вираз «змилений кінь»).

У великої рогатої худоби найбільше потових залоз у ділянці груді та морди, в свині – по всій поверхні шкіри, особливо густо в ділянці вентральної поверхні грудної й черевної стінок, на вушних раковинах, на медіальній поверхні передпліччя та гомілки.

2. Сальні залози - glandulae sebaceae – розсіяні майже по всій поверхні шкіри, відсутні в шкірі носо-губного дзеркала, рила, в м’якушах і сосках вим’я корови. Розміщені в дермі, відкриваються у фолікул волосини. Секрет залоз – шкірне сало – sebum захищає епідерміс від набухання, пом’якшує його, завдяки кислій реакції захищає від мікроорганізмів.

II.

1. навколовідхідникові (параанальні) залози – похідні сальних залоз, характерні для хижаків;

2. особливе клінічне і біологічне значення мають парні молочні залози – glandulae lactiferae – характерна особливість класу ссавців, похідні епідермісу, за походженням є видозмінені потові та сальні залози.

В ссавців розрізняють три основних типа молочних залоз:

1. множинне вим’я – ubera polyglandularis – представлене численними парними горбами (грудні, черевні й пахвинні), які лежать паралельно білій лінії живота по нижній частині черевної та грудної стінок, притаманне свині, хижакам, багатьом гризунам. У свині – 6-8 пар (інколи 10), собаки – 4-5 пар. На кожному горбі є сосок і соскові канали в ньому: свиня – 2-3, собака – 6-12 (20).

2. вим’я – ubera – представлене декількома (1-3) парними, злитими в одне ціле горбами, які розміщені на вентральній черевній стінці між стегнами (в пахвинній ділянці черевної стінки), притаманне корові, кобилі.

Корова – 2-3 парних залозистих горба, які зливаються в одне компактне вим’я з трьома парами сосків, з яких задня пара недорозвинена, а найчастіше зникає (4-6 сосків), в кожному соску по одному сосковому каналу.

Кобила – одна пара горбів, яка утворилася в результаті злиття двох залозистих часток, два соска, в кожному соску по два соскових канали.

Вид тварин	Кількість залоз на кожному боці	Кількість сосків на кожному боці	Кількість горбів з обох боків	Кількість соскових каналів
Корова	2-3	2-3	1	1
Коза	1	1	1	1
Кобила	2-3	1	1	2-3

3. молочні залози представлені однією парою горбів, які розміщені на грудних стінках між грудними кінцівками – glandula mammaria (грец. mastos – груди), притаманні людині, приматам, слону, китоподібним.

Інколи грудні молочні залози розміщені в пахвовій западині (ящури, більшість літаючих мишей).