Правосуб’єктність єСп у національному праві держав-членів

Визначається ст. 282 Договору про ЄСп - ЄСп в національному праві держав-членів має статус ЮО.

Правосуб’єктність єс

Договір про ЄС не містить спеціального положення, що надає Союзу правосуб’єктність.

Міжнародна правосуб’єктність ЄС може бути виведеною через системний аналіз договору про ЄС та практики його застосування.

Відсутність у Договорі про ЄС норми щодо правосуб’єктності Союзу не є випадковою, у такий спосіб держави-члени намагалися запобігти перебиранню Союзом суверенних повноважень держав-членів у галузі зовнішньої політики.

З 1999 року (після вступу в силу Амстердамської угоди) ст. 24 і 38 Договору про ЄС передбачають можливість укладання Радою ЄС міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями з питань, що належать до другої та третьої опор.

Як показує практика Рада ЄС в таких ситуаціях діє від імені Союзу, як його представник.

Таким чином, аналіз положень Договору про ЄС дозволяє стверджувати, що ЄС має договірну правоздатність (це питання в науці і практиці ще не вирішене).

ЄС не здійснює право посольства. Представництво інтересів Союзу в міжнародних відносинах здійснюється у такі способи:

1. Через дипломатичні представництва держави-члена, що головує в ЄС (на зараз – Швеція) ст. 18,27 Договору про ЄС.

2. Через Генерального Секретаря Ради ЄС, який діє як Високий представник з питань спільної закордонної і політики безпеки (на зараз – Хав’єр Солана) ч. 3 ст. 18 і ст. 26 Договору про ЄС.

3. Через спільних посланників і спеціальні місії ЄС для участі у врегулюванні міжнародних конфліктів ч. 5 ст. 18 і ст. 37 Договору про ЄС. Такі місії були у Косово і Іраку.

4. Через делегації Європейської Комісії у третіх країнах і на міжнародних конференціях, які діють на підставі Договору про ЄСп.

В національному праві ЄС не наділений правосуб’єктністю.

Правове регулювання набуття членства в єс

Ст. 49 Договору про ЄС.

Набуття членства в ЄС здійснюється через приєднання до договорів, на яких заснований ЄС.

Згідно зі ст. 49 держава, яка подає заявку про вступ до ЄС повинна відповідати двом критеріям:

1. Бути європейською.

2. Поважати принципи, викладені в ч. 1 ст. 6 Договору про ЄС.

Але цим вимоги до держав-кандидатів не обмежуються. Йдеться, насамперед, про так звані «Копенгагенські критерії», які були ухвалені Європейською Радою в червні 1993 року:

1. Політичний критерій (дублювання ч. 1 ст. 6) – стабільність державних інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, права людини і захист меншин;

2. Економічний критерій – наявність функціонуючої (діючої) ринкової економіки, а також здатність протистояти конкурентному тиску і ринковим силам у межах ЄС;

3. Організаційний критерій – спроможність взяти зобов’язання щодо членства в ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного та валютного союзів (акі).

На практиці не було жодного випадку, щоб на момент вступу держава-кандидат повністю відповідала всім критеріям.

Абсолютно обов’язковими є лише вимоги політичного критерію.

Є також негласні критерії, що висувають до держав-кандидатів:

1. Ратифікація Європейської конвенції з прав людини.

2. Членство в НАТО.

Держави-кандидати не мають права висувати будь-які вимоги до ЄС як умови свого вступу. Діє принцип «Союз не коригується під кандидатів на вступ».