
- •1.Передумови та тенденції консолідації української нації у складі Російської імперії.
- •3.Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних партій Росії і Австро-Угорщини (др. Пол. 19-початок 20 ст.).
- •4.Суспільно-політична та національна проблематика в програмах політичних партій підавстрійської України.
- •5.Суспільно-політичні та національні питання в програмах загальноросійських політичних партій.
- •6.Політичні партії Сх. України та їх підходи до суспільно-політичної і національної проблематики.
- •7.Україна і революція 1905-07 рр..
- •8.Діяльність укр. Парламентських громад в і-ї та іі-ї Державних думах Росії.
- •9.Укр депутати у Віденському парламенті, Галицькому сеймі та Буковинському ландтазі. Виборча реформа 1907 р.
- •10.Розвиток національної освіти, науки і культури у підавстрійській Україні у 1890-х – 1913 рр..
- •11.Розвиток науки та освіти на укр. Землях у складі Російської імперії в др. Пол. 19 – початку 20 ст..
- •12.Укр культура і духовне життя на початку 20 ст..
- •13.Ліберальна і демократична інтелігенція в українському національному русі на початку XX ст.
- •14.Робітничий і соціал-демократичний рух в Україні наприкінці XIX - початку XX ст.
- •15.Національна політика самодержавства в Україні (1907-1914 рр.). Справа Бейліса.
- •16. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.
- •17. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.
- •18. Ставлення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.
- •19. Створення та бойовий шлях корпусу усс.
- •20. Соціально-економічне становище українських територій у роки Першої світової війни.
- •21. Суспільно-політичні сили та інститути влади Наддніпрянської України в період революції 1917-1920 рр.
- •22. Політичні процеси в Надніпрянській Україні у 1917 р.: діяльність партій та організацій, вибори до органів самоуправління, створення рад.
- •23. Відносини між уцр і Тимчасовим урядом Росії, політичні умови і результати.
- •24. Революційні події у Петрограді в жовтні 1917 р. Та їх вплив на Україну.
- •25. Брест-Литовська конференція та українське питання.
- •26. Встановлення радянської влади: передумови,причини, наслідки
- •27. Аграрне питання в Україні у період революційних перетворень і громадянської війни
- •29. Соціально-економічне становище та політичне становище в Україні у період радянсько-польської війни. Політика радянської влади у Сх. Галичині
- •28. Зовнішня політика Директорії унр. Участь делегацій унр і зунр у Версальській мирній конференції та українське питання на ній.
- •29. Соціально-економічне та політичне становище України у період радянсько-польської війни. Політика радянської влади у Сх. Галичині.
- •30.Процес міжнародного визнання усрр (Ризький та Рапалльський договори).
- •31.Робітничо-селянський Союзний договір між усрр і рсфрр. Укладення усрр Союзного договору 31 грудня 1922 р., становлення союзних інституцій в Україні.
- •32.Особливості соціально-економічної політики в усрр у 1922-1928 рр.
- •33.Партійно-політична система Радянської України та її трансформація у командно-адміністративний апарат.
- •33.Партійно-політична система Радянської України та її трансформація у командно-адміністративний апарат.
- •34.Політика українізації в усрр. Її зміст і результати.
- •35.Формування та діяльність інституцій радянської влади в Україні. Радянська Україна у Конституціях срср (1924 і 1936 рр.) й усрр (урср) 1929 і 1937 рр.
- •36.Соціальні наслідки політики індустріалізації та колективізації в усрр.
- •37.Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для укр. Суспільства.
- •38.Центри укр. Еміграції в Польщі, Чехословаччини й Румунії.
- •39.Діяльність укр. Політичної й військової еміграції. Її вплив на міждержавні відносини в 1910 – 1930-ті рр..
- •40.Суспільно-політичне життя на західноукр. Територіях у 1920-ті рр.. Політика пацифікації ю.Пілсудського в Сх. Галичині.
- •41.Діяльність укр. Політичних партій і рухів на зх.Укр. Територіях у 1930-ті рр..
- •42.Особливості функціонування націоналістичних організацій на зх.Укр. Землях.
- •43. Комуністичний рух на зх.Укр. Землях.
- •44.Карпатська Україна як спроба створення Укр.. Держави у 1939 р.
- •45.Конституційний устрій Польщі, Чехословаччини і Румунії та його значення для умов розвитку укр. Суспільного руху.
- •46.Кооперативний рух в Україні: особливості в усрр і на зх.Укр. Територіях.
- •47.Діяльність укр. Національних партій в усрр на початку 1920-х рр.. І національних секцій в структурі кп(б)у.
- •48. Центри української еміграції в Європі, їх політична, культурна, просвітницька діяльність.
- •49.Сутність заходів ю.Пілсудського у рамках політики «санації» і суспільне життя на укр. Землях.
- •50.Міжнаціональні відносини і релігійне життя в усрр у 1920 – 1930-ті рр..
- •51.Характер і наслідки урбанізації в Радянській Україні у 1920 – 1930-ті рр..
33.Партійно-політична система Радянської України та її трансформація у командно-адміністративний апарат.
Політична нестабільність. Вона була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Реквізиції та заборона торгівлі викликали глибоке невдоволення, тому розкладка виконувалася з величезним напруженням. Не випадково в одному з циркулярів наркомпроду УСРР, виданому 25 грудня 1920 року, зазначалося, що «своєчасне виконання продрозверстки є актом великого революційного подвигу». Вилучати хліб з українського села - ставало дедалі важче. Конференція продзагонів, яка відбулася в грудні 1920 р. у Харкові, урочисто запевнила наркомат продовольства, що «куркульству буде завдано удару, і хліб... буде взятий силою і могутньою волею українського і великоросійського пролетаріату».
Для подібних акцій сили продзагонів вже не вистачало, і на допомогу їм було кинуто 68 загонів червоноармійців (майже 5,5 тис. осіб) Української запасної армії. Проте здійснення продрозкладки за допомогою армійських частин тільки ускладнило ситуацію, оскільки наштовхнулося на збройний опір селянства.
Майже на всій території України, насамперед у Донецькій, Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській губерніях, поширився повстанський рух, який влада
розглядала як політичний бандитизм.
За офіційними даними, наприкінці 1920 — на початку 1921 р. тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. Про масштаби селянського опору і серйозність загрози радянській владі свідчить те, що на боротьбу з повстанцями було кинуто дві третини регулярних частин Червоної армії, які діяли проти Врангеля. Очолили ці воєнні формування відомі воєначальники В. Блюхер, П. Дибенко, І. Дубовий, Г. Котовський, О. Пархоменко.
На Півдні та частині Лівобережжя повстанці діяли під анархо-комуністичними гаслами, на решті території — під націоналістичними.
З часом соціальна суть селянського руху поступово змінювалася. Він ставав своєрідною професійною діяльністю декласованих елементів міста і села, які були розбещені імперіалістичною і громадянською війнами та політичною нестабільністю суспільства. Тому боротьба набувала характеру взаемовинищення. Так, питання про ліквідацію продрозкладки перетворилося з проблеми економічної у політичну з тенденцією переростання у воєнну.
33.Партійно-політична система Радянської України та її трансформація у командно-адміністративний апарат.
Розвиток правової системи в 30-ті роки, як і державного апарату в цілому, був також спрямований на зміцнення командно-адміністративної системи управління, подальшої її централізації.
Характерною рисою правової системи стає пріоритет загальносоюзного законодавства над республіканським. З одного боку, поширюється пряма дія союзних нормативних актів, а з іншого — відроджується існуюча в 20-ті роки тенденція запозичення республіканським законодавством якщо не всього змісту загальносоюзних законодавчих актів, то хоча б їх ідеї.
Лютневий (1935 року) пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення про внесення змін у Конституцію СРСР 1924 року. Вказувалося на необхідність демократизації виборчої системи: заміни нерівних виборів рівними, багатоступеневих — прямими, відкритих — закритими. Відразу ж після пленуму відбувся VII з’їзд ВКП(б), на якому йшлося вже не про зміни, а про прийняття нової конституції. Була утворена конституційна комісія, до складу якої ввійшли також представники УСРР — П. Любченко, Г. Петровський, В. Чубар та ін.
Політична нестабільність. Вона була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Реквізиції та заборона торгівлі викликали глибоке невдоволення, тому розкладка виконувалася з величезним напруженням. Не випадково в одному з циркулярів наркомпроду УСРР, виданому 25 грудня 1920 року, зазначалося, що «своєчасне виконання продрозверстки є актом великого революційного подвигу». Вилучати хліб з українського села - ставало дедалі важче. Конференція продзагонів, яка відбулася в грудні 1920 р. у Харкові, урочисто запевнила наркомат продовольства, що «куркульству буде завдано удару, і хліб... буде взятий силою і могутньою волею українського і великоросійського пролетаріату».
Для подібних акцій сили продзагонів вже не вистачало, і на допомогу їм було кинуто 68 загонів червоноармійців (майже 5,5 тис. осіб) Української запасної армії. Проте здійснення продрозкладки за допомогою армійських частин тільки ускладнило ситуацію, оскільки наштовхнулося на збройний опір селянства.
Майже на всій території України, насамперед у Донецькій, Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській губерніях, поширився повстанський рух, який влада
розглядала як політичний бандитизм.
За офіційними даними, наприкінці 1920 — на початку 1921 р. тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. Про масштаби селянського опору і серйозність загрози радянській владі свідчить те, що на боротьбу з повстанцями було кинуто дві третини регулярних частин Червоної армії, які діяли проти Врангеля. Очолили ці воєнні формування відомі воєначальники В. Блюхер, П. Дибенко, І. Дубовий, Г. Котовський, О. Пархоменко.
На Півдні та частині Лівобережжя повстанці діяли під анархо-комуністичними гаслами, на решті території — під націоналістичними.
З часом соціальна суть селянського руху поступово змінювалася. Він ставав своєрідною професійною діяльністю декласованих елементів міста і села, які були розбещені імперіалістичною і громадянською війнами та політичною нестабільністю суспільства. Тому боротьба набувала характеру взаемовинищення. Так, питання про ліквідацію продрозкладки перетворилося з проблеми економічної у політичну з тенденцією переростання у воєнну.