1. Провести дослід на визначення акомодації.

2. Визначити гостроту зору.

3. Визначити поля зору.

Акомодація – це здатність ока чітко бачити предмети на різній відстані. Вона здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика та його заломлення здатності.

Для визначення гостроти зору існують спеціальні таблиці, що складаються з окремих рядів букв чи інших знаків. Вони влаштовані так, що кожний окремий штрих цих знаків з відповідної для кожного ряду відстані відбивається в оці під кутом 1', тобто під мінімальним кутом зору. Найбільш поширені таблиці Головіна і Д.О. Сівцева. Вони упорядковані за десятковою системою і містять 10–12 рядів різної величини букв чи інших знаків. Знаки верхнього ряду розпізнаються нормальним оком на відстані 50 м, знаки другого ряду (у напрямі донизу) – на відстані 25 м. Знаки десятого ряду розпізнаються на відстані 5 м. З лівого боку кожного ряду є цифри, що позначають відстань у метрах (Д), з якої деталі знаків цього ряду правильно розпізнаються нормальним оком під кутом зору 1'.

Сукупність усіх точок простору, що їх одночасно бачить нерухоме око, є полем зору. Величину поля зору виражають у кутових одиницях (радіанах), що складають ділянку периферичного зору на білий і хроматичні кольори. Поле зору вимірюють за допомогою периметра.

Периметр Форстера являє собою рухливо закріплений у штативі металевий півкруг (дугу), що має шкалу в кутових градусах. Півкруг можна встановлювати в будь-якій площині відносно ока, яке досліджують. В середині півкруга є біла точка, на якій досліджуваний повинен фіксувати погляд. Штатив приладу фіксує голову досліджуваного під час визначення поля зору.

Бланк для визначення поля зору лівого (OS) та правого (OD) очей.

Неправильна крива лінія позначає поля зору в нормі для білого кольору.

Хід роботи.

1. Акомодація ока

1. Укріпити на кінці вимірювальної лінійки лист картону (екран) і зробити в ньому шпилькою два отвори на відстані 1,5 мм. На лінійці укріпити вертикально дві шпильки: одну – на відстані 15–20, другу – на відстані 30–40 см від екрана. Прикрити ліве око, правим фіксувати крізь обидва отвори в екрані ближчу шпильку (зображення віддаленої шпильки роздвоюється). Фіксувати погляд на віддаленій шпильці, визначити, як сприймається зором ближча шпилька. Закріпити шпильку на відстані 5–8 см від екрана і розглянути її, відзначити чіткість її зображення (роздвоюється чи ні). Потроху відсувати шпильку від екрана, доки вона перестане роздвоюватися, виміряти відстань у сантиметрах. Це буде ближча точка чіткого бачення.

2. Помістити рамку з марлевою сіткою між оком і книгою на відстані 15 см від лиця і прочитати текст. При цьому звернути увагу, наскільки чітко видно марлеву сітку (вона розпливається і стає нечіткою). Фіксувати погляд на марлевій сітці і одночасно спробувати прочитати текст книги. Оформити протокол досліду. Внести результати дослідження. Зробити висновки.

2. Визначення гостроти зору.

Таблиці для вимірювання гостроти зору освітлюють яскраво (не менше 50 лк) і рівномірно (по можливості електролампами 60–100 Вт, їх поміщають в апараті Рота з дзеркальними стінками, які забезпечують рівномірність освітлення таблиці). Досліджуваний сідає на стілець на відстані 5 м від таблиці. Кожне око досліджують спершу окремо, а потім бінокулярно.

Досліджувач указкою показує букву і пропонує назвати її. Ряд найменших правильно названих букв використовують для обчислення гостроти зору за формулою: де: v – гострота зору,

d – відстань між досліджуваним і таблицею,

D – відстань, на якій даний ряд букв розпізнається нормальним оком під кутом зору 1' (одна хвилина).

Оформити протокол досліду, записати гостроту зору правого та лівого ока, зробити висновки про гостроту зору. Нормальна гострота зору – 1,0 і вище; знижена – 0,8 і нижче; підвищена – 1,5-2,0.