Хронологія Сталінградської битви

 

Дата	Подія
17 липня 1942 р.	Початок Сталінградської битви.
23 липня – 10 серпня 1942 р.	Запеклі бої в завороті Дону.
23 серпня 1942 р.	Вихід німецьких військ до Волги північніше Сталінграда.
13 вересня 1942 р.	Початок боїв у Сталінграді.
14 жовтня 1942 р.	Початок першого штурму міста німецькими військами.
14 листопада 1942 р.	Початок останнього штурму Сталінграда німецькими війська. На окремих ділянках їм вдалося пробитися до Волги.
Вересень-листопад 1942 р.	Розробка під керівництвом Г.Жукова і А.Василевського плану контрнаступу під Сталінградом.
19 листопада 1942 р.	Початок радянського контрнаступу під Сталінградом (операція «Уран»).
23 листопада 1942 р.	Оточення 22-х німецьких дивізій (понад 300 тис. чол.).
12-20 грудня 1942 р.	Спроба і провал Манштейна деблокувати оточені німецькі війська.
10 січня 1943 р.	Початок операції «Кільце» по знищенню оточеного німецького угруповання.
2 лютого 1943 р.	Капітуляція армії фельдмаршала Паулюса. Завершення Сталінградської битви.

 

2. Курська битва

            У сiчнi 1943 р. радянські війська добилися ще одного значного успiху — блокаду Ленiнграду було прорвано, а на заході Червона армiя пiдiйшла до Смоленська.

            12 ciчня 1943 р. вiйська під командуванням генерала Голiкова перейшли в наступ з-пiд Воронежа в загальному напрямку на Харкiв. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 — Бєлгород. Війська під командуванням генерала Ватутiна оволоділи Ізюмом i створили загрозу оточення великого німецького угруповання в районі Харкова. 16 лютого ворог залишив це велике iндустрiальне мiсто.

            У другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення військ, що вiдiйшли з Кавказу й Кубанi пiд Ростов i на Донбас, нiмецьке командування завдало могутнього контрудару у фланг по розтягнутих вiйськах Голiкова й Ватутiна. Харкiв, Бєлгород та ряд iнших мiст знову перейшли до рук ворога. Утворилася величезна орловсько-курська дуга.

            Навеснi 1943 р. радянсько-нiмецький фронт вiд Ленiнграда й до Чорного моря стабiлiзувався. Обидвi сторони накопичували сили для лiтнього наступу. Промисловiсть безперервно нарощувала випуск усiх видiв озброєння.

 

Цікаво знати

            З 1 січні 1943 р. в Червоній Армії були введені пагони для солдат, сержантів, офіцерів, генералів, маршалів. ЧА згодом стала називатись Радянська Армія. Поява радянських солдат з пагонами іноді неоднозначно сприймалося населенням, що перебувало на окупованій території.

 

            Навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану "Цитадель" гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і розгорнути наступ на Москву. Для наступу були створені нові зразки зброї (танки – "Тигр", "Пантера", самохідні гармати –  "Фердинанд" тощо), які повинні були забезпечити німецьким військам технічну перевагу.

            Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоч на цей час сили Червоної армії значно переважали сили вермахту, було прийнято рішення про "навмисну оборону" з метою обезкровити воєнний потенціал німців і завдати їм контрудару.

            Для здійснення прориву з обох кiнцiв орловсько-курського виступу нiмецьке командування зосередило в районі Орла 7 танкових, 2 моторизовані й 9 піхотних дивiзiй, а в районi Бєлгорода — 10 танкових, 1 моторизовану й 7 пiхотних дивiзiй. Всього німецьке угруповування нараховувало 900 тис. чол., 10 тис. гармат і мінометів, 2700 танків і штурмових гармат, 2050 літаків. Але й радянська сторона створила в районi виступу могутнє угрупування. На лiто 1943 р. в радянській армiї було понад 6,6 млн. чоловiк, 105 тис. гармат i мiнометiв, близько 2,2 тис. бойових установок реактивної артилерії, понад 10 тис. танкiв i самохід­них артилерійських установок (САУ), 10,3 тис. бойових лiтакiв. Перевага на цей раз була на боці радянських військ.

            Наступ нiмецьких армiй з-пiд Бєлгорода та вiд Орла в напрямку на Курськ розпочався 5 липня. Радянське командування вчасно визначило напрямки наступальних операцiй противника i ретельно пiдготувалося до вiдсiчi. Ударні німецькі угруповання змогли просунутися з тяжкими втратами на 12 км вглиб розташування армiй Центрального фронту (командуючий — К. Рокоссовський ), і на 40 км на дiлянцi Воронезького фронту (командуючий — М. Ватутiн). У момент коли ворог вже видохся але ще не встиг перейти до оборони в наступ рушили радянські війська Брянського, Степового й Пiвденно-Захiдного фронтiв. Слiдом за ними перейшли в наступ Центральний та Воронезький фронти.

            12 липня пiд Прохорiвкою вiдбулась найбiльша танкова битва Другої свiтової вiйни. З обох бокiв у нiй брало участь 1200 танкiв i самохідних гармат (800 радянських і 400 німецьких). Німецькі війська за один день втратили сотні танків і 10 тис. солдатів. Цього ж дня змiнився характер всієї Курської битви, радянськi вiйська перейшли в рішучий наступ. Ламаючи опір ворога, вони 5 серпня звільнили Орел (операція «кутузов») і Бєлгород, 23 серпня прорвалися до Харкова (Операція «Румянцев»).

 

Цікаво знати

5 серпня 1943 р. на честь перемог Червоної Армії, звільнення міст Орел і Бєлгород у Москві був здійснений перший артилерійський салют. У подальшому Москва 347 раз салютувала воїнам радянської армії за визволення і взяття міст, в окремі дні по 4-5 разів.

 

            Курська битва засвідчила, що iнiцiатива повністю належить радянським військам. Вона ознаменувала завершення корінного перелому у другій світовій війні. Перемога на Курській дузі була досягнута дорогою ціною: радянські втрати складали 863 тис. чол., 6000 танків і 1600 літаків. В той же час за 50 днів безперервних боїв німецька армія втратила 30 дивізій: 500 тис. чол., 1300 танків, 3 тис. гармат, 1000 літаків. Незважаючи на значні втрати, радянська армія мала значні резерви, в той час як міць вермахту була підірвана.