- •Глава II. Теоретичні засади риторики 59
- •Глава III. Педагогічна риторика ............................. 165
- •Глава IV. Формування духовної культури особистості на порозі XXI ст. . 210
- •Частина II. Хрестоматія
- •II. Діамант 264
- •VI. Ізмарагд 424
- •VII. Афористичний золотослів 447
- •VIII. Хвалоспів 491
- •IX. Золотий гомін 551
- •Післямова 561
- •Література 562
- •Вступне слово автора, Або похвала слову
- •Передмова
- •Глава і
- •Історія риторики і красномовства
- •1.1. Історичні традиції. Герої й боги красномовства
- •1.3. Народний золотослів
- •Глава II
- •2.1. Статус сучасної риторики та її зв'язки з іншими науками
- •2.2. Специфіка публічного мовлення у риторичному аспекті
- •2.3. Закони риторики
- •Сильні Слабкі Неістинні
- •2.4. Основні жанри (роди й види) ораторського мистецтва
- •Похвала народові1
- •2.5.2. Похвала речам
- •2.5.1. Похвала особам
- •2.5.3.2. Євхаристична промова — промова при складанні подяки
- •2.5.3.3. Промова при привітанні гостей
- •2.5.3.4. Промова при прощанні
- •2.5.3.5. Похоронна промова
- •Глава III педагогічна риторика.
- •3.2. Формування риторичної культури особистості в школі нового типу
- •3,3. Формування риторичної культури особистості в умовах вищої освіти
- •Глава IV
- •4.1. Проблеми духовності людини
- •4.4. Іоанн Златоуст — світильник гомілетичного мистецтва
- •4.5. Формування духовної культури особистості
- •III. Добротословіє
- •Коли треба говорити і коли мовчати2
- •Про стриманість язика?
- •Исповедание веры1
- •(Месяца июля, 24) (фрагмент)
- •Поучение1
- •Притча про людську душу й тіло1
- •(Фрагмент)
- •Опис людського тіла1
- •Слово про користь книг1
- •(Фрагмент)
- •Похвала Олені1
- •(Фрагменти)
- •Риторика2
- •(Фрагменти)
- •(Фрагменти)
- •Про Демосфена і Цицерона1
- •Діалог «Горгій»1
- •Каллікл, Сократ, Херефонт, Горгій, Пол
- •Що смертним є і безсмертним.
- •V. Маргарит
- •Стародавні українські риторики
- •Сказання про сім вільних мудрощів
- •(Фрагменти)
- •(1620 P., автор невідомий, фрагменти)
- •«Про винайдення справ»
- •(Фрагменти)
- •«Про прикрашання слова»
- •(Фрагменти)
- •«Наречение»
- •(Російський оригінал)
- •Києво-Печерський патерик1
- •(Фрагменти)
- •«Слово 38»
- •(Уривок)
- •Феофан прокопович
- •Про риторичне мистецтво1
- •(Фрагменти)
- •Порядок розділів книжки
- •Про похвалу красномовству і, передусім, про його переваги
- •Про корисність красномовства
- •VI. Ізмарагд
- •Коротке керівництво до красномовства (1748 р.)1
- •(Фрагменти)
- •Правила вищого красномовства2
- •(Фрагменти)
- •Про вигляд оратора
- •Про обличчя
- •Про голос
- •Про вимову
- •Про рухи
- •Коротка риторика1
- •(Фрагменти)
- •Хороша новина1
- •(Фрагменти)
- •Про якості оратора1
- •Сила й краса красномовства
- •Про ораторське слово.
- •Гармонія думки й слова, етосу й пафосу.
- •Переваги живого слова
- •Похвала богам
- •Гімн «До Афродіти»1
- •Похвала богам
- •Гімн «До Афродіти»1
- •Гімн «Музам»1
- •Похвала Богу2
- •(Фрагменти)3
- •Про народження Христа1
- •Слово про закон і благодать2
- •Вступне слово, похвала Богу
- •Похвала Премудрості
- •(Фрагмент похвали Богу)1
- •Молитва до Бога
- •Похвала особам
- •Сократ про природу людини1
- •(Фрагменти)
- •Похвала Златоустові1
- •Із книги «Вірші. Приповісті посполиті»
- •Про зайців
- •Про людей православних,
- •Що військову службу справляють,
- •А саме — про козаків
- •Про женців
- •Похвала мусі
- •(Фрагменти)1
- •Похвала речам
- •«Похвала Батьківщині»1
- •(Фрагменти)
- •Золота троянда1
- •(Фрагменти)
- •Про похвалу красномовству і, передусім, про його переваги1
- •Похвала Дніпру
- •Вірш із філософського курсу г. Кониського, прочитаного ним
- •Латинською мовою 1743 р. У Києво-Могилянській академії.
- •Переклав за рукописом в. П. Маслюк
- •Похвала філософії1
- •Похвала глупоті1
- •Глупота говорить
- •Глава і
- •Глава IV
- •Глава V
- •Глава VI
- •Промови при одруженні
- •Дякування по шлюбі
- •(Фрагмент)1
- •(Фрагменти)1
- •Євхаристичні промови
- •Передмова до читача (присвята) до книги «Зерцало богословія»
- •(Фрагменти)1
- •Тренос,
- •Розділ і,
- •В якому міститься плач, або нарікання церкви святої східної на злочинних синів
- •Перша оздоба східної церкви
-
Зазначимо, що дипломатичне красномовство вимагає від оратора високого рівня мисленнєво-мовленнєвої та комунікативної культури, зокрема абсолютно правильної вимови, вільного володіння рідною та іноземною мовами, ясності мислення і мовлення, точності, стислості, доцільності мовлення, розвиненого чуття мови, високого загальнокультурного рівня, освіченості, інтелігентності, індивідуального стилю мовлення, спілкування, думок, ідей, пропозицій.
-
Дипломатичне красномовство в Україні нині активно розвивається, закладаються основи українського національного красномовства дипломатів суверенної незалежної держави, яка повинна посісти гідне місце на міжнародній арені.
-
Красномовство людини, яка мусить ефективно діяти словом у різних комунікативних ситуаціях, зокрема при спілкуванні з іноземцями, має включати в себе елементи дипломатичного красномовства, яке дозволить досягти
-
поставленої мети найкоротшим шляхом — шляхом професійного володіння живим переконуючим словом.
-
ВІЙСЬКОВЕ КРАСНОМОВСТВО є одним із найдавніших; воно розвивалося в усі часи та в усіх народів, зокрема й в Україні в період відстоювання нею своїх національно-політичних інтересів, боротьби із численними іноземними ворогами. Слово — це зброя, сила й могутність якої визнавалася й визнається провідними воєначальниками, політиками, державними діячами, а також спеціалістами в сфері ораторського мистецтва від часів античності й до наших днів.
-
Українське військове красномовство найяскравіше представлене в ораторській спадщині часів Запорізької Січі, у документах, матеріалах, мемуарних спогадах провідних військових діячів періоду Великої Вітчизняної війни, коли хід військових подій часом прямо залежав від сили переконуючого слова командира.
-
Усім пам'ятне військове красномовство князів Київської Русі, котрі завжди попереджали ворогів про те, що йдуть на них війною: «Йду на ви!», талановита військова (теоретична й практична) спадщина О. В. Суворова — автора славнозвісної праці «Наука перемагати», де в одному з розділів Суворов виклав основи «Словесного повчання солдатам». Тут подано основні засади військового красномовства: говорити із солдатами їхньою мовою, мислити своєю головою, діяти відповідно до обставин, майстерно маневруючи, розвивати творчість, а не шаблонність у всьому з метою перемоги над ворогом, який може бути численнішим, але слабкішим духом від «солдат-ге-роїв», «диво-богатирів».
-
Мова військових відзначається лаконізмом, наближеністю до розмовного мовлення, насиченістю прислів'ями, приказками, афоризмами, оригінальністю, доцільністю, кмітливістю, дотепністю.
-
Військове красномовство має кілька основних різновидів: промова-наказ, інструктивна промова, виступ на військово-політичну тему, надихаюча промова, заклик. Комісари Великої Вітчизняної війни активно використовували такий різновид військового красномовства, як бесіда перед боєм, щира бесіда після бою, де широко використовувалися емоційно-психологічні фактори, зокрема гумор, гостре дотепне слівце.
-
РЕКЛАМНЕ КРАСНОМОВСТВО — один із різновидів соціально значущого красномовства, що активно розвивається на Заході і починає розвиватися у незалежній демократичній Україні1.
-
Див.: Кришемінська Л. Д. Етика ділових відносин у торгівлі.— К., 1995.
-
Рекламне мовлення на Заході розуміється як особлива сфера практичної діяльності, продуктом якої є словесний твір — рекламний. Його основні риси — зміст і зовнішнє оформлення (відмінні від нерекламних), функціональні ознаки, місце у загальній сукупності текстів, які створюються даною мовою. Зокрема, американська реклама — це складна структура, у створенні якої беруть участь художник-ілюстратор, лінгвіст-рекламолог, рекламний агент, менеджер та інші. Реклама — це особливий «товар»; її зміст не повинен зашкодити покупцям, тому в ній наявні елементи правових та етичних характеристик. Друкована реклама має на меті зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати бажання купити товар, що рекламується. Логічна сторона тексту підпорядкована естетичній, вона повинна бути максимально зручною для сприйняття, а також: бути ясною, привабливою, емоційною, як певний вид кодових ідеологічних текстів.
-
Рекламне красномовство в Україні робить перші кроки на шляху завоювання як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, йому ще бракує професіоналізму, культури, інколи зраджує почуття міри й смаку, вже з'являються свої штампи, кліше, які не приваблюють аудиторію, відлякують «крикливістю», настирливістю або прямими запозиченнями.
-
ЦЕРКОВНО-БОГОСЛОВСЬКЕ КРАСНОМОВСТВО (ГОМІЛЕТИКА) — один із видів церковного красномовства, який має давні традиції, свою історію, видатних майстрів слова, таких як Іоанн Златоуст, Василій Великий, Іоанн Богослов та інші.
-
Гомілетика — наука богословська; вона пояснює теорію церковної співбесіди, пастирського проповідування слова Божого, історію проповідницької літератури, визначає цілі проповіді, надає практичні рекомендації, поради через «уроки віри й благочестя»1.
-
Релігійні оратори мають великий вплив на слухачів не тільки завдяки духовному змісту Біблії, проповіді, а й завдяки красі, естетичній силі всіх видів мистецтва — архітектури, живопису (іконопису), музики (хоровий спів у православних, органна музика у католиків), цілющим ароматам кадильниць тощо.
-
Церковно-богословське (гомілетичне) красномовство приділяє значну увагу ЗМІСТУ й ФОРМІ промови, проповіді, духовної бесіди, зокрема виховується людина в дусі християнської поведінки відносно Бога, ближнього, самого себе, у т. ч. через вишуканість стилю мовлення, його багатство, пишність, ясність, експресивність тощо, а також завдяки зовнішньому виглядові проповідника, священика, який повинен бути благопристойним, благо-
-
1 Див.: Руководство к церковному собеседованію или гомилетика.— К., 1884.— С. 5.
-
родним у думках, словах, вчинках, стриманим у руках, не сміятися у храмі, говорити не голосно й не тихо, а відповідно до акустичних характеристик храму, до предмета мовлення тощо. Ці та інші поради церковно-богословських ораторів становлять для вчителя-вихователя значний інтерес, оскільки є частиною багатої духовної культури народу й усього людства, відкривають допитливому розумові нові грані художньо-ораторського мовлення церкви, важливі аспекти впливу не лише на розум, а й на емоції та волю слухачів, коли виховується довір'я до мовця, бажання поділитися з ним найпотаємні-шими думками й почуттями. На нашу думку, здібний учитель інтуїтивно використовує елементи гомілетики у світській щиросердечній бесіді з вихованцями, а свій виступ забарвлює сповідальними рисами.
-
Однією із суттєвих ознак демократизації життя суспільства є перехід від повчаючого МОНОЛОГУ до гострого ДІАЛОГУ з реальним чи уявним опонентом, розвиток еристики. Не применшуючи значення монологічної форми, відзначимо, що авторитарний монолог адміністративно-командної системи став протиріччям демократизованого суспільного життя, яке будується на діалозі в політиці, пропаганді, навчанні.
-
Вчені-методологи, методисти з проблем риторики, еристики, теорії аргументації пишуть про необхідність ефективного, інтенсивного підвищення мовної ерудиції суспільства, зокрема працівників у галузі освіти. Хто нині перемагає у полеміці, дискусії, науковому спорі? Очевидно, той, хто добре знає загальний настрій, інтереси групи, яка представляє в цілому громадську думку, хто завойовує її повагу, довір'я, співчуття чесним, продуманим викладом своєї позиції, яка повинна бути спрямована на інтереси суспільства суверенної держави.
-
Невміння вести демократичний, конструктивний діалог призводить до протистояння сил у суспільстві. Демократичні сили програють перед опонентами через цілу низку причин, .зокрема через невміння зрозуміти, проаналізувати позицію опонента, аудиторії, через її незнання.
-
Учення про види, принципи і правила полеміки веде свій родовід із часів античності, коли існував високий рівень освіченості, цивілізованості, завдяки чому люди з могутнім інтелектуальним, моральним потенціалом мали величезну силу соціального, політичного впливу, спирались на високу акгив-ність суспільної діяльності усіх громадян афінського полісу. Відзначимо, що громадський діяч, який не міг перемогти у полеміці, втрачав вплив на державні справи, а часом його навіть виганяли з Афін, як Есхіла, який програв Демосфену славнозвісний діалог «Про вінок».
-
Філософське обгрунтування діалогу, полеміки дали давньогрецькі вчені-філософи Сократ, Платон, сформулювавши основи діалектичного мислення, аподиктичної (конструктивної) полеміки: «Якщо я знаю, що нічого не знаю, але хочу знати, то знання про моє незнання примусить роздумувати й відшукати істину». У діалозі з внутрішнім опонентом вчили мистецтву переконувати Платон, Сократ, Арістотель, Цицерон. Античні оратори користувалися прийомом діалогізації монологу, ведучи у своїх трактатах з ораторики уявний діалог з опонентом.
-
Звертаючись до демократичної дискусії, основного рушія демократизації суспільства, ми спираємося на етичні засади ведення конструктивного діалогу, які були закладені античними авторами: «Усяке знання, відокремлене від справедливості, є крутійством, а не мудрістю», — писав Платон у діалозі «Горгій». Або: «Поки доброчинність не стане керівництвом до дії, ніяка кількість кораблів і ніякі укріплені стіни не врятують державу від розкладу й загибелі» (там само).
-
Античні філософи-діалектики будували теорію діалогу, як і всю теорію риторики, на основі трьох базових понять: етос, ідея, пафос. Першість належала етосу, ідеї — морально-етичній позиції оратора, який розвивав певну ідею. Ця позиція є базовою для всіх ораторів, які відстоюють моральну ідею, спрямовану на благо людства.
-
Життя свідчить: якщо дискусію, полеміку ведуть у конструктивному дусі, вони стають відчутною силою і сприяють перемозі нових ідей, уявлень в економіці, політиці, культурі, спонуканню найширших верств трудящих до активізації суспільного життя.
-
Дедалі більшого значення набуває діалог у зовнішній політиці, стверджуючи новий стиль міжнародних відносин на рівні обговорень, консультацій, переговорів, договорів тощо. Діалог — вагомий компонент діяльності сучасних політичних лідерів нового політичного мислення, інструмент формування цивілізованих внутрідержавних, міжнародних відносин. Діалог відіграє все вагомішу роль у всіх сферах духовного життя держави: серед вчених — у процесі міждисциплінарної та міжнародної колективізації наукової творчості; серед мистецтвознавців — щодо застосування у різних видах, жанрах мистецтва (література, театр, кіно). У сучасних міжособистісних стосунках діалог набуває нових рис щодо інтенсивності, характеру, змісту, виявляючи тенденції до більшої змістовності, дієвості. В академічній педагогічній ситуації діалог — найефективніший засіб освіти й виховання підростаючого по-
-
коління, який сприяє інтенсифікації навчального процесу, демократизації стосунків у школі нового типу.
-
Отже, діалог — це величезне надбання людства, не лише витвір людини, а й певною мірою творець людської особистості.
-
Основні різновиди діалогу: дискусія, диспут, полеміка, бесіда-полілог, спір тощо. На думку відомого болгарського дослідника Гіргіна Гіргінова1, багате й повнокровне спілкування можливе між духовно багатими людьми, гострий, змістовний і дієвий діалог характерний для діалектично мислячих людей, творчих особистостей, які постійно працюють над своїм духовно-інтелектуальним зростанням.
-
Діалог реалізується у таких основних формах, серед яких найпростішою є спір, що виникає начебто сам собою, під час зіткнення двох різних точок зору, думок, позицій. Завчасно підготовлений, продуманий спір становить собою дискусію (диспут). Відомо, що у навчально-виховному процесі ця форма є дуже популярною і продуктивною, її охоче використовують різноманітні неформальні об'єднання молоді, у дискусійних клубах тощо.
-
Бесіда є ефективним навчально-виховним інструментом у спілкуванні з учнями, студентами, які прагнуть до самовираження, самореалізації у діалозі із вдумливим, доброзичливим співрозмовником.
-
Ділова нарада — ефективний спосіб інтенсифікації виробничих стосунків, пошуку оптимальних виробничих шляхів. У засобах масової інформації також охоче використовують значний духовно-інтелектуальний потенціал інтерв'ю, прес-конференції, де чітко, яскраво виявляється творчий потенціал кожної особистості. У навчальних та інших аудиторіях активно використовуються такі заходи, як ділова гра, «круглий стіл», вечір запитань і відповідей тощо, які максимально інтенсифікують комунікацію учасників, є оптимальним шляхом до активізації інтелектуальних ресурсів співрозмовників, особливо серед молоді.
-
Для більшості видів діалогу притаманна полемічність розмови, зіставлення, протиставлення різних точок зору, великі пристрасті, емоції, які часом не контролюються розумом, що різко знижує їхній творчий потенціал, призводить до конфронтації, про що завжди пам'ятає досвідчений, підготовлений дискутант, полеміст.
-
Демократичний діалог — досить складний соціальний феномен; будучи інтердисциплінарним, він вимагає комплексного, системного вивчення, співпраці різних наук — логіки, філософії, мовознавства, психології, етики, педагогіки. 1 Гиргинов Г. Диалог: философско-политический анализ.— М., 1989.
-
Педагог, викладач мусить глибоко вивчати, аналізувати такі аспекти діалогу, як логічний (суттєва форма мислення), соціальний і соціологічний (між різними соціальними групами), лінгвістичний (роль слова у діалогічному спілкуванні, сутність словесної творчості, структура, функції мови), психологічний (аналіз душевного стану співрозмовників), історичний досвід (осмислення багатющих за змістом, яскравих за формою взірців), аксіологічний (розкриття його ціннісного значення й сенсу), педагогічний (вчити вести творчий діалог, прищеплювати бажання висловлювати ідею, ділитися своїми думками, переконаннями, формувати почуття поваги до співрозмовника), політологічний (ідейно-політичний аспект діалогу, застосування, з'ясування ідейно-політичних моментів у різних формах діалогу).
-
Такою є загальна схема розподілу жанрів ораторського мистецтва на основні роди й види. Вона, звичайно, дещо спрощує реальну дійсність і не дає можливості побачити всю багатоманітність живого мовлення, спілкування з метою формування переконань на традиціях як античного світу, так кращих набутків світової і національної риторичної спадщини.
-
2.5. Похвальне красномовство: традиції та сучасність
-
Знання величаються, а любов будує.
-
Кор. 1:8
-
Серед усіх жанрів красномовства, які досягли значного розквіту в античні часи, чільне місце посідало так зване епідейктичне (епідиктичне), або похвальне, урочисте красномовство, навчанню якого приділялася велика увага в давніх риторичних школах.
-
Класична гуманістична риторика прагнула до поєднання мудрості (істини), добра й краси, що в пізніші часи відбилося на поєднанні християнських ідеалів віри, надії, любові та матері їх софії — мудрості.
-
Жанр публічного мовлення, як величне й невмируще досягнення культури давнього світу, був тісно й органічно пов'язаний із суспільно-політичним життям, побутом, відбивав ментальність народу, був способом мислення творців унікальної риторичної спадщини — скарбниці усього людства.
-
Кожне нове покоління робить свій внесок у духовно-інтелектуальне життя суспільства, додає нові цінності до вироблених предками, і через духовну спадкоємність нові покоління здатні сприймати, розуміти, розвивати мис-
-
тецькі цінності, створені іншими людьми сотні, тисячі років тому, вічні й нетлінні цінності, до яких з повним правом можна віднести ідею Цицерона про необхідність збереження принципу природності ораторського мовлення як вищої якості красномовства. Цього можна й треба досягати у всіх жанрах мовлення, зокрема у похвальному. Істинний оратор повинен дбати про довіру аудиторії до свого слова (fides), могутність авторитету слова через гармонію двох видів краси — чарівності (venustas) та достоїнства (dignitas) — жіночо-чоловічих якостей прикрашеного мовлення, а також поважної серйозності та прикрашеності.
-
Достоїнство й краса (dignitas et pulchritudo), величне й прекрасне (ampla et pulchra) можуть подобатися досить довго, вічно. Антична риторична думка закликає до єдності мудрості й краси ораторського мовлення як ідеалу класичної риторики, оскільки «великі солодощі слуху» (Цицерон) в руках істинного оратора стають солодощами духу.
-
Вічною, нетлінною духовною потребою людини й людства залишається благородне бажання перевести зі сфери розуму в сферу почуття те, що благо людей, особливо наприкінці XX ст., в їх єдності, братерській любові й.співчутті — у злагоді через гармонію думки, слова, справи в ім'я істини, добра, краси.
-
Красномовство, зокрема похвальне, яке має тисячолітні традиції в лого-сфері культури людства, — один зі світлих шляхів досягнення цієї високої й благородної мети: воно протистоїть розбрату, мовленнєвій агресії, як золота квітка риторики любові.
-
Святий Іоанн Златоуст залишив нам у спадок «Похвалу народові» — шедевр красномовства, в якому оратор-патріот заповідав нащадкам істинну місію — служити Богові і народові.
-
Похвала народові1
-
...Ви — мої батьки, ви — моя мати, ви — моє життя, ви — моя ласка, і я радію, якщо у вас є успіхи. Ви — моя прикраса, і моє багатство, ви — мій скарб, я тисячу разів готовий принести себе в жертву за вас. Нема для мене милості, і віддам, що повинен, бо ж добрий пастир повинен віддати душу свою за овець своїх: така смерть приносить безсмертя.
-
За класифікацією основоположника античної риторичної думки Арісто-теля, усі промови поділялися на три основні типи:
-
1) дорадчі, які схиляють або відхиляють;
-
' Див.: Прокопович Феофан, Філософські твори.— Т. І.— К., 1979.— С. 295.
-
9U-319
-
епідейктичні (епідиктичні) — які хвалять або огуджують;
-
судові, які звинувачують або виправдовують.
-
Епідейктичний жанр красномовства мав непросту історію, свої злети (ораторська творчість Горгія, Ісократа, Демосфена, Цицерона) і падіння («орнаментальна», «декоративна» риторика софістів).
-
Славнозвісний ритор Ісократ (близько 436—339 pp. до н. є.) досяг чи не найвеличніших успіхів у розвиткові урочистого епідейктичного красномовства, увічнив своє ім'я перлинами похвали, уславлення богів, героїв та їхніх подвигів. Розпочавши кар'єру ритора зі скромної посади логографа, який писав промови на замовлення багатих людей, пізніше Ісократ відкриває власну школу красномовства, з якої вийшла плеяда талановитих ораторів — політиків, юристів, риторів.
-
Абстрагуючись від аналізу політичних ідей великого античного оратора, детермінованих складною боротьбою за ідеали афінської демократії того часу, відзначимо високий ораторський професіоналізм Ісократа, який у своїй творчості успішно розвивав ідеї й принципи великого Горгія — посилену увагу не лише до змісту, а й до форми ораторського виступу: симетрично побудовані фрази, вживання речень із однаковими закінченнями, продуктивне використання розкішних метафор, порівнянь та інших художніх тропів; ритмічне членування мовлення, використання рими, що наближало мовлення оратора до поезії. Зауважимо, що в пізніші часи великий поет Гете писав, що ораторське мистецтво користується усіма вигодами поезії й усіма її правами.
-
Складні періоди промов Ісократа мали ясну, чітку композицію, а тому легко сприймалися аудиторією. Чарівна плавність, музикальність ораторського мовлення досягалась ретельним униканням «зяяння» — стику голосних в кінці слова й на початку іншого.
-
Композиційна будова промови Ісократа дивувала сучасників і нащадків своєю досконалістю, довершеністю, оскільки включала такі основні елементи:
-
вступ, в якому необхідно було полонити увагу слухачів, викликати доброзичливе ставлення;
-
виклад, який мав бути максимально переконливим, аргументованим:
-
відкидання доказів опонентів з використанням власної аргументації;