1.3 Фінансовий аналіз діяльності підприємства, його ціль, задачі та методи

Фінансовий аналіз є істотним елементом фінансового менеджменту й аудиту. Практично всі користувачі фінансових звітів підприємств використовують методи фінансового аналізу для прийняття рішень з метою оптимізації своїх інтересів. В той же час фінансовий аналіз є часткою загального, повного аналізу господарської діяльності (АГД), який складається із двох щільно взаємопов'язаних розділів: [15, с.11]

• фінансовий аналіз;

• управлінський аналіз.

Як свідчить примірна схема АГД (рис.1.3), зовнішній фінансовий аналіз є не що таке, як аналіз фінансового стану підприємства за даними не тільки публічної бухгалтерської звітності, а й внутрішньої, яка може становити так звану «комерційну таємницю».

Аналіз (без прив'язки його до господарської діяльності і виділення в самостійну науку) існує з незапам'ятних часів, будучи дуже ємним поняттям, що лежить в основі своєї практичної і наукової діяльності людини. Аналіз походить від грецького слова «analysis» і означає розгляд, вивчення, наукове дослідження будь-чого шляхом розчленування, розкладання цілого на його складові. Це дає можливість з'ясувати внутрішню суть і природу процесів та явищ, їх залежність від різноманітних факторів, оскільки без такого розчленування (реального або уявного) глибокого вивчення більшості предметів і явищ, що відбуваються у природі та суспільстві, неможливо. По суті аналіз являє собою неодмінний атрибут діяльності людини у будь-якій сфері буття. [5, с.13].

На противагу точним наукам (фізика, хімія, математика тощо) у практичній і науково-дослідницькій діяльності у економіці можливості аналізу за допомогою технічних засобів вкрай обмежені. Тому існує потреба в інших, переважно абстрактних, методах розчленування явища як цілого на складові елементи. Вивчаючи структуру об'єкта в цілому, аналіз передбачає не лише пізнання частин, з яких складається ціле, а й з'ясування взаємодії, яка існує між ними. Щоб одержати знання про ціле і поглиблене знання про кожну з його частин. Потрібен синтез – поєднання частин, властивостей, які вже виділені в аналізі. Тому аналіз у відриві від синтезу не має пізнавального значення.

Це положення може бути досить переконливо на прикладі аналізу і вивчення людського організму. Мало проаналізувати стан функцій окремих органів (серцево-судинна система, мозок, нирки, легені тощо), треба виявити взаємодії між ними, між їх функціями, і тільки після цього можливо охарактеризувати стан організму людини в цілому, а потім поглибити знання про стан та функціонування кожного з його складових. Аналогічного підходу потребує аналіз і вивчення діяльності підприємств з переходом до ринкових відносин.

Ефективність функціонування кожного підприємства залежить насамперед від того, відповідають чи не відповідають управлінські рішення, якими воно керується для досягнення успіху, умовам дії ринкових механізмів, що постійно змінюються як на макро- так і на мікрорівні. Базою для обґрунтування і прийняття оптимальних рішень може бути тільки глибокий комплексний аналіз діяльності підприємства. Ця діяльність у ході такого аналізу оцінюється з позиції досягнення максимально можливого економічного результату (прибутку) за рахунок оптимально ефективного використання наявних ресурсів, і насамперед фінансових.

Рисунок 1.3 – Примірна схема АГД

Господарська діяльність будь-якого підприємства являє собою ніщо інше, як безперервну зміну форм існування вкладеного ним власного і залученого капіталу.

Фінансові ресурси промислового підприємства, перебуваючи спочатку у грошовій формі, вкладаються далі у засоби виробництва, що дає змогу капіталу трансформуватися у незавершене виробництво і далі – у готову продукцію. Після реалізації продукції вкладений капітал знову вивільняється у грошовій формі (з прибутком) і може знову вкладатися в черговий кругообіг. Рух коштів підприємств, постійна зміна активів обов'язково пов'язані з виникненням фінансових відносин підприємства як суб'єкта ринкових відносин з постачальниками, покупцями, державою, банками, власниками (акціонерами) тощо, а також фінансових відносин всередині підприємства з його працівниками, з приводу розподілу основних і оборотних коштів між структурними підрозділами, з приводу використання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, з приводу безлічі інших економічних і соціальних явищ дійсності. Можна стверджувати, що не існує жодних сторін діяльності підприємства, жодних управлінських рішень з приводу її здійснення, які так чи інакше не були б пов'язані з фінансовими процесами. Тому всі, без винятку, сторони діяльності підприємств розглядаються через призму фінансів, фінансового результату, а господарську діяльність – як фінансову. В цьому розумінні цілком припустимо вживати термін «фінансово-господарська діяльність». А, вважаючи те, що економічний аналіз діяльності підприємств «нефінансовим» бути не може, доцільно говорити про фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств.

Отже, під фінансово-економічним аналізом діяльності підприємств слід розуміти комплексне вивчення їх функціонування з метою об'єктивної оцінки досягнутих фінансових результатів і виявлення шляхів подальшого підвищення прибутковості (рентабельності) при забезпеченні безпечного рівня ліквідності. [5, с.17].

Фінансово-економічний аналіз (ФЕА) вивчає економіку підприємств з метою оцінки результатів їх господарської діяльності і ефективного використання фінансових ресурсів, причинно-наслідкові зв'язки, які їх визначають, виявлення резервів і шляхів підвищення ефективності роботи підприємств. Тобто об'єктом вивчення ФЕА є фінансово-господарська діяльність, під якою у ринковій економіці розуміють діяльність, спрямовану на раціональне використання наявних власних і залучених фінансових ресурсів з максимальним ефектом (виражається рівнем прибутковості, рентабельності),на управління всіма господарськими процесами у руслі такого спрямування.

У подальшому викладанні змісту для скорочення будемо користуватись замість ФЕА терміном «фінансовий аналіз», або ФА.

В рамках перебудови економіки на ринкові відносини трансформація бухгалтерського обліку до світових стандартів знову повернула до життя такий важливий елемент аналітичної роботи, як фінансовий аналіз. В його основі лежать аналіз і управління фінансовими ресурсами суб'єкта господарювання як основним і пріоритетним видом ресурсів. Основними виконавцями такого аналізу стали бухгалтери і фінансові менеджери.

Результативність управління підприємством у значній мірі визначається рівнем організації ФА і якістю інформаційного забезпечення. У системі інформаційного забезпечення особливе значення мають бухгалтерські дані, а звітність стає основним засобом комунікації, що забезпечує достовірне представлення інформації про фінансовий стан підприємства. Причин тому небагато. Основна з них складається у зміні форм власності. Цей процес, що найбільше динамічно розвивається в сфері обертання, цілком природно привів до руйнування багатьох вертикальних зв'язків, що і призвело до інформаційної відособленості підприємств.

Щоб забезпечити виживання підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно насамперед вміти реально оцінювати фінансовий стан як свого підприємства, так і його існуючих і потенційних контрагентів. Для цього необхідно: а) володіти методикою оцінки фінансового стану підприємства; б) мати відповідне інформаційне забезпечення; в) мати кваліфікаційний персонал, здатний реалізувати дану методику на практиці.

В основі методології фінансово-економічного аналізу лежить діалектичний метод, тобто економічні явища, що вивчаються, аналізуються, розглядаються у їх зв'язку і взаємозалежності, русі і розвитку, він відображає об'єктивні заходи дійсності.

Цей метод включає такі найхарактерніші особливості: [5,с.46]

а) системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, який виявляється у комплексному вивченні взаємопов'язаних економічних, організаційних, технічних факторів, у застосуванні системи показників для аналізу (прибутку, рентабельності, собівартості тощо);

б) використання логічних методів: дедукції та індукції. Дедукція – такий метод вивчення економічних явищ шляхом переходу від загальних фактів до окремих висновків. Індукція – метод міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків;

в) вивчення причин, які спричиняють зміни тих чи інших явищ економічного життя, оскільки всі явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю;

г) аналіз передбачає не тільки виявлення напрямків впливу різних причин (факторів) на той чи інший економічний показник, а й надання кожному з цих напрямків конкретної цифрової визначеності і, по можливості, представлення характеру цього впливу у формалізованому вигляді, тобто математично, через певні функції, моделі;

д) матеріали фінансово-економічного аналізу повинні вміщувати інформацію, здатну служити базою для прийняття управлінських рішень, спрямованих на розробку проектних варіантів розвитку підприємства, на підвищення ефективності діяльності за рахунок мобілізації резервів, виявлених аналізом.

Реалізується науковий метод аналізу, його методологія через методику, тобто через сукупність технічних прийомів, які дають змогу на практиці вивчати економічні явища, що аналізуються і за допомогою яких забезпечується ефективність самого методу. Методика фінансово-економічного аналізу передбачає застосування традиційних прийомів і показників статистичного вивчення економічних явищ і, крім того, містить в собі низку прийомів і методів, за допомогою яких досягається вирішення основних завдань аналізу – виявлення факторів, які впливають на економічні явища як об'єкти аналізу, розрахунки ефективності мобілізації резервів, пошук оптимальних управлінських рішень.

Уведення нового плану рахунків бухгалтерського обліку, перетворення форм бухгалтерського обліку, приведення форм бухгалтерської звітності в більшу відповідність з вимогами міжнародних стандартів викликають необхідність використання нової методики фінансового аналізу, що відповідає умовам ринкової економіки. Така методика потрібна для обґрунтованого вибору ділового партнера, визначення ступеню фінансової стійкості підприємства, оцінки ділової активності й ефективності підприємницької діяльності. Основним (а в ряді випадків і єдиним) джерелом інформації про фінансову діяльність ділового партнера є бухгалтерська звітність, що стала публічною. Звітність підприємства в ринковій економіці базується на узагальненні даних фінансового обліку і є інформаційною ланкою, що зв'язує підприємство із суспільством і діловими партнерами – користувачами інформації про діяльність підприємства.

Суб'єктами аналізу виступають як безпосередньо, так і не безпосередньо зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації. До першої групи користувачів відносяться власники засобів підприємства, позикодавці (банки й ін.), постачальники, клієнти (покупці), податкові органи, персонал підприємства і керівництво.

Кожен суб'єкт аналізу вивчає інформацію, виходячи зі своїх інтересів. Так, власникам підприємства (фірми) необхідно визначити збільшення чи зменшення частки власного капіталу й оцінити ефективність використання ресурсів адміністрацією підприємства; кредиторам і постачальникам – доцільність продовження кредиту, умови кредитування, гарантії повернення кредиту; потенційним власникам і кредиторам – вигідність залучення в підприємство своїх капіталів тощо. Слід зазначити, що тільки керівництво (адміністрація) підприємства може поглибити аналіз звітності, використовуючи дані виробничого обліку в рамках управлінського аналізу, проведеного для цілей керування.

Друга група користувачів бухгалтерської звітності – це суб'єкти аналізу, що хоча безпосередньо і не зацікавлені в діяльності підприємства, але повинні за договором захищати інтереси першої групи користувачів звітності. Це – аудиторські фірми, консультанти, біржі, юристи, преса, асоціації, профспілки.

У визначених випадках для реалізації цілей фінансового аналізу буває недостатньо використовувати лише бухгалтерську звітність. Окремі групи користувачів, наприклад, керівники і аудитори, мають можливість залучати додаткові джерела (дані виробничого і фінансового обліку). Проте найчастіше річна і квартальна звітність є єдиним джерелом зовнішнього фінансового аналізу.

Методика фінансового аналізу включає три взаємозалежні блоки: 1) аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; 2) аналіз фінансового стану підприємства; 3) аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Цілі аналізу досягаються в результаті рішення визначеного взаємозалежного набору аналітичних задач. Аналітична задача являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення цього аналізу. Основним фактором, у кінцевому рахунку, є обсяг і якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська чи фінансова звітність підприємства – це лише «сира інформація», підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур.

Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому аналітика і керуючого (менеджера) може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчу чи більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Але не тільки тимчасові границі визначають альтернативність цілей фінансового аналізу. Вони залежать також і від задач суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації.

Щоб приймати управлінські рішення щодо керування в області виробництва, збуту, фінансів, інвестицій і нововведень, керівництву потрібна постійна ділова проінформованість з відповідних питань, яка є результатом добору, аналізу, оцінки і концентрації вихідної сирої інформації. Необхідно аналітичне прочитання вихідних даних виходячи з цілей аналізу і управління.

Основний принцип аналітичного читання фінансових звітів – це дедуктивний метод, тобто від загального до часткового. Але він повинний застосовуватися багаторазово. У ході такого аналізу як би відтворюється тимчасова і логічна послідовність господарських фактів і подій, спрямованість і сила впливу їх на результати діяльності.

Фінансовий аналіз є прерогативою вищої ланки управлінських структур підприємства, здатних впливати на формування фінансових ресурсів і потоки коштів. Ефективність чи неефективність приватних управлінських рішень, пов'язаних з визначенням ціни продукту, розміру партії закупівель сировини чи постачань продукції, заміни устаткування чи технології, і інші рішення повинні пройти оцінку з погляду загального успіху фірми, характеру її економічного росту і росту загальної фінансової ефективності. Фінансовий аналіз як метод пізнання економічних процесів і явищ займає важливе місце в системі управління підприємством.

Основними функціями фінансового аналізу є: [15, с.9]

• об'єктивна оцінка фінансового стану об'єкта аналізу;

• виявлення факторів і причин досягнутого стану;

• підготовка й обгрунтування прийнятих управлінських рішень в області фінансів;

• виявлення і мобілізація резервів поліпшення фінансового стану і підвищення ефективності всієї господарської діяльності.

Результати фінансового аналізу сприяють росту інформованості адміністрації підприємства й інших користувачів економічної інформації (суб'єктів аналізу) про стан цікавлячих об'єктів.

Таким чином, з попереднього можна зробити такі висновки:

1) однією з основних функцій фінансового аналізу є об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства;

2) для об'єктивної оцінки фінансового стану треба провести аналіз і виявити причини цього;

3) треба проаналізувати різні методи і прийоми аналізу фінансового становища підприємств і прийняти за робочу методику найбільш сприятливу.

Оцінка фінансового стану може бути виконана з різним ступенем деталізації, в залежності від мети аналізу, існуючої інформації тощо. Склад і основна цільова постанова фінансового аналізу – оцінка фінансового стану і виявлення можливості підвищення ефективності функціонування господарюючого суб'єкту за допомогою раціональної фінансової політики.

В традиційному значенні фінансовий аналіз як метод оцінки і прогнозування фінансового стану на засаді бухгалтерської звітності підприємства розподіляється на зовнішній і внутрішній (рис.  1.3). Такий розподіл аналізу для самого підприємства є умовним, тому що внутрішній може розглядатися як продовження зовнішнього аналізу, і навпаки. Обидва види аналізу проводяться робітниками підприємства (фінансовими менеджерами), зовнішній – аналітиками, які є сторонніми особами для підприємства (наприклад, аудиторами).

Аналіз фінансового стану підприємства переслідує кілька цілей:

• визначення фінансового стану;

• виявлення змін у фінансовому стані у просторо-часовому розтині;

• виявлення основних чинників, викликаючих зміни у фінансовому стані;

• прогноз основних тенденцій фінансового стану.

Перед тим, як розглянути методи і прийоми за яких можна досягнути перелічених цілей, треба визначитись – що ж таке фінансовий стан підприємства?

М.Я. Коробов [5] вважає, що «фінансовий стан підприємства – це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченності підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями». Тобто це така характеристика діяльності підприємства, у якій, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами.

А.М. Поддєрьогін [4] вважає, що «фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризуються системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів».

Д.С.Моляков, як уже було сказано раніше (див. § 1.2), має свою точку зору. Він наводить систему показників, характеризуючих фінансовий стан фірми, із досвіду закордонної практики, яка включає [3, с.72]:

• коефіцієнт концентрації власного капіталу;

• коефіцієнт концентрації залученого капіталу;

• коефіцієнт фінансової залежності;

• коефіцієнт маневрованості власного капіталу;

• коефіцієнт структури довгострокових вкладень;

• коефіцієнт структури залученого капіталу;

• коефіцієнт співвідношення власного і залученого капіталу.

Але цей перелік може складати лише зміст одного методу аналізу, так званого методу відносних величин, або методу фінансових коефіцієнтів. І хоча О.С. Стоянова доводить усі переваги застосування цього методу [16], його може бути недостатньо для отримання достовірних результатів аналізу для оцінки фінансового стану.

Інші автори пропонують різні методики аналізу фінансового аналізу, які відрізняються від попередніх. Деталізація процедурної сторони аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різних чинників інформаційного, термінового, медичного, кадрового і технічного забезпечення. Так В.В. Ковальов [13] і А.І. Ковальов [17, с.18] вважають, що аналітичну роботу достатньо проводити у два етапи:

• попередня оцінка або експрес-аналіз фінансового стану;

• деталізований аналіз фінансового стану.

Метою експрес-аналізу є наочна і проста оцінка фінансового становища і динаміки розвитку підприємництва.

Одним із важливих прийомів аналізу звітності є «читання» форм звітності і вивчення абсолютних величин, поданих у цих формах. «Читання» звітності, або просте ознайомлення з нею, дозволяє зробити висновки про:

• основні джерела залучення коштів підприємством;

• напрямки їх вкладення;

• основні джерела отриманого прибутку за звітний період;

• основні джерела грошових коштів або чистих оборотних активів;

• застосовані методи обліку і вимірювань в них;

• організаційну структуру підприємства і напрями його діяльності;

• дивідендну політику тощо.

Оскільки ця інформація не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності підприємства (хоча їх значущість для прийняття управлінських рішень безперечна), його місце серед аналогічних підприємств країни і світового ринку, ще необхідно використати прийом порівняння аналізуємих даних у часі. При цьому можна виділити наступну підгрупу прийомів:

• зіставлення порівняльних таблиць за два останні роки з виявленням абсолютного і відносного (у відсотках) відхилення за основними показниками звітності;

• обчислення відносних показників у відсотках відносно до балансового (базового) року за кілька років (як правило за п'ять або десять останніх років чи періодів);

• обчислення показників за ряд років у відсотках до будь-якого підсумкового показника (наприклад, до підсумкового балансу, обсягу реалізованої продукції).

Врешті-решт, широко застосований прийом аналізу – вивчення спеціальних (фінансових) коефіцієнтів. Цей метод найбільш зручний за своєї простоти і оперативності, а також згладжуванності впливу інфляційних процесів. Суть його полягає у порівнянні розрахованих за даними звітності коефіцієнтів з загальновстановленими нормативними коефіцієнтами, середньогалузевими нормами або відповідними розрахованими коефіцієнтами за даними діяльності підприємства у попередні роки.

Сенс експрес-аналізу полягає у виборі невеликої кількості найбільш суттєвих і порівняно нескладних у обчислюванні показників і постійне відстеження їх динаміки. Вибір є суб'єктивним і проводиться аналітиком. Один із варіантів вибору аналітичних показників для визначення економічного потенціалу підприємства і оцінки результатів його діяльності наводимо в таблиці 1.2. Цей перелік можна продовжити [17, с.20].

Таблиця 1.2 – Сукупність аналітичних показників для експрес-аналізу

Напрямок (процедура) аналізу	Показник
1 Оцінка економічного потенціалу суб'єкта господарювання
1.1Оцінка майнового становища	1.Величина основних засобів та їх частка у загальній сумі активів 2.Коефіцієнт зносу основних засобів 3.Загальна сума господарських коштів, які знаходяться у розпорядженні підприємства
1.2Оцінка фінансового стану	1.Величина власних коштів та їх частка у загальній сумі джерел 2.Коефіцієнт покриття (загальний) 3.Частка власних оборотних коштів у загальній сумі обігових коштів 4.Частка довгострокових позикових коштів у загальній сумі джерел. Коефіцієнт покриття запасів
1.3 Наявність «слабих» статей в звітності	1.Збитки 2.Кредити і позики, не погашені в строк 3.Прострочена кредиторська та дебіторська заборгованість 4.Векселі видані (отримані) прострочені
2 Оцінка результативності фінансово-господарської діяльності
2.1 Оцінка прибутковості	1.Прибуток 2.Рентабельність загальна 3.Рентабельність загальної діяльності
Тощо

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з точки зору короткострокової та довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки – ліквідність та платоспроможність підприємства, тобто спроможність своєчасно і у повному обсязі виконувати розрахунки з короткострокових зобов'язань.

Під ліквідністю будь-якого активу розуміють спроможність його трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, впродовж якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього обігових коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б із порушенням строків погашення, передбачених контрактами.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, потребуючої негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

• наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;

• відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність та платоспроможність не є тотожними один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове положення як задовільне, але по суті ця оцінка може бути помилковою, якщо у поточних активах значну питому вагу мають неліквіди і прострочена дебіторська заборгованість.

Оцінка ліквідності та платоспроможності може бути виконана з певним ступенем точності. Зокрема, у рамках експрес-аналізу платоспроможності звертають увагу на статті, характеризуючі готівкові гроші у касі та на розрахункових рахунках у банку. Це і зрозуміло: вони виражають сукупність готівкових грошових коштів, тобто майна, яке має абсолютну цінність. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути увімкнені у фінансово-господарську діяльність у будь-який момент, тоді як інші види активів не рідко можуть включатися через певний термін часу. Мистецтво фінансового управління і складається у тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а залишкову частку, яка може знадобитися для поточної виробничої діяльності, - у швидко реалізуємих активах.

З позиції довгострокової перспективи фінансове становище підприємства характеризується структурою джерел коштів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких-небудь єдиних нормативів співвідношення власного та притягнутого капіталу не існує. Але все ж існує думка, що частка власного капіталу повинна бути досить великою – не менш ніж 60%. Умовність цього ліміту очевидна: наприклад, високорентабельне підприємство або підприємство, що має високу оборотність обігових коштів, може собі дозволити відносно високий рівень позикового капіталу [17, с.21].

Деталізований аналіз фінансового стану має своєю метою більш докладнішу характеристику майнового і фінансового положення господарюючого суб'єкту, результатів його діяльності у минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта у перспективі. Він конкретизує, доповнює та розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика

У загальному вигляді програма проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства може бути надана таким чином:

1.Побудування аналітичного балансу – нето.

2.Оцінка та аналіз економічного потенціалу.

2.1Оцінка майнового стану і структури капіталу.

2.2Аналіз фінансового стану

• оцінка ліквідності та платоспроможності

• оцінка фінансової стійкості.

3.Оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності:

3.1Аналіз оборотності обігових коштів

3.2Аналіз рентабельності.

4. Розробка заходів щодо поліпшення фінансового стану підприємства.

Окрім вище вказаних методів фінансового аналізу існують і інші [18, 19, 20, 21, 22, 23], але у подальшому аналізі фінансового стану підприємства в основному будемо користуватися положеннями джерел [18, с.298-306; 19, с.4-50], в яких вже використані положення нового Закону про бухгалтерський облік — П(С)БО [24], тобто адаптовані положення національної бухгалтерської звітності («Методика розрахунку оцінки фінансової стійкості підприємства згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку»).

Таким чином, аналіз будемо проводити наступними способами і у такій послідовності:

1) горизонтальний аналіз;

2) вертикальний аналіз;

3) аналіз із використанням фінансових коефіцієнтів.

Стисло про кожний з них.

Горизонтальний аналіз – це найпростіший із прийомів аналізу, який полягає у порівнянні показників одного періоду (року) з показниками іншого (попереднього або базового). Він дозволяє виявити тенденції змін окремих статей або їх груп, які входять у склад бухгалтерської звітності. В основі його лежить обчислення базисних темпів росту балансових статей і статей звіту про фінансові результати. Для запобігання негативного впливу з боку інфляції на якість (конкретність) аналізу треба проводити корегування аналізуємих показників на індекс інфляції.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та їх джерел, коли суми по окремим статтям або розділам беруться у відсотках до валюти балансу. Виділяють дві основні причини, які обумовлюють необхідність і доцільність проведення вертикального аналізу:

• перехід до відносних показників дозволяє проводити міжгосподарські порівняння результатів діяльності підприємств, які відрізняються за величиною використовуємих ресурсів та іншими обсяговими показниками;

• відносні показники з певним ступенем згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть суттєво скривляти абсолютні показники фінансової звітності, тим самим затрудняти порівняння їх в динаміці.

Аналіз із використанням коефіцієнтів. Коефіцієнт – це математичне вираження зв'язку одного показника з іншим. Вважається, що він є основним інструментом фінансового аналізу, допомагаючи встановити зв'язок між різними цифрами у фінансових звітах. При зростанні коефіцієнтів суб'єкт фінансового аналізу може не тільки оцінити поточний фінансовий стан організації, але й передбачити реакції кредиторів та інших осіб, які звичайно використовують їх для оцінки діяльності компанії.

Як вже говорилось, у світовій практиці відомі багато показників, що використовуються для оцінки фінансово-майнового стану підприємства. Застосування набору тих чи інших показників обумовлюється цілями аналізу, інформаційними потребами зацікавлених осіб. В зв'язку з цим склався певний підхід до їх класифікації. Як варіант, можливо впорядкування і аналіз фінансових показників за групами, що характеризує основні властивості діяльності компанії: ліквідність і платоспроможність; ефективність менеджменту компанії; прибутковість(рентабельність) діяльності.

Поділ фінансових показників на групи, що характеризують особливості діяльності підприємства наведено на рисунку 1.4.

Рисунок 1.4 – Структура фінансових показників компанії

Розглянемо трохи більш докладно групи фінансових показників.

Показники операційних витрат: Аналіз операційних витрат дозволяє розглянути відносну динаміку часток різних видів витрат у структурі сукупних витрат підприємства і є доповненням операційного аналізу. Ці показники дозволяють з'ясувати причину зміни показників прибутковості компанії.

Показники ефективного управління активами: Ці показники дозволяють визначити, наскільки ефективно менеджмент компанії управляє активами, довіреними йому власниками компанії. По балансу можна судити про характер використовуваних компанією активів. При цьому важливо пам'ятати, що дані показники досить приблизні, тому що в балансах більшості компаній самі різні активи, придбані в різний час, вказуються за первісною вартістю. Отже, балансова вартість таких активів часто не має нічого спільного з їх ринковою вартістю, ця умова ще посилюється в умовах інфляції і при підвищенні вартості таких активів. Ще одне перекручування поточного положення може бути пов'язано з диверсифікацією видів діяльності компанії, коли конкретні види діяльності вимагають залучення певного обсягу активів для отримання щодо рівного обсягу прибутку. Тому при аналізі, бажано прагнути до поділу фінансових показників за певними видами діяльності компанії або за видами продукції.

Показники ліквідності: Ці показники дозволяють оцінити ступінь платоспроможності компанії за короткостроковими боргами. Суть цих показників складається в порівнянні величини поточних заборгованостей компанії та її оборотних коштів, які дозволять забезпечити погашення цих заборгованостей.

Показники прибутковості (рентабельності): Дозволяють оцінити ефективність використання менеджментом компанії його активів. Ефективність роботи визначається співвідношенням чистого прибутку, яка визначається різними способами, із сумою активів, використовуваних для одержання цього прибутку. Дана група показників формується залежно від акценту дослідження ефективності. Слідуючи цілям аналізу, формуються компоненти показника: величина прибутку (чиста, операційна, прибуток до виплати податку) і величина активу або капіталу, які утворюють цей прибуток.

Показники структури капіталу: За допомогою цих показників можливо проаналізувати ступінь ризику банкрутства компанії у зв'язку з використанням позикових фінансових ресурсів. При збільшенні частки позикового капіталу збільшується ризик банкрутства, тому що зростає обсяг зобов'язань компанії. Дана група коефіцієнтів цікавить в першу чергу існуючих і потенційних кредиторів компанії. Керівництво та власники оцінюють компанію як безперервно діючий господарюючий об'єкт, у кредиторів двоякий підхід. З одного боку кредитори зацікавлені у фінансуванні діяльності успішно працюючої компанії, розвиток якої буде відповідати очікуванням, з іншого боку, кредитори оцінюють, наскільки вагомим буде вимога про відшкодування боргу, якщо компанія буде відчувати значні труднощі при поверненні довгострокової позики.

Окрему групу утворюють фінансові показники, що характеризують можливість компанії з обслуговування боргу за рахунок коштів, одержуваних від поточних операцій. Позитивне або негативне вплив фінансового важеля зростає пропорційно сумі позикового капіталу, використовуваного компанією. Ризик кредитора зростає разом із зростанням ризику власників.

Показники обслуговування боргу: Фінансовий аналіз грунтується на даних балансу, який є бухгалтерської формою, що відбиває фінансовий стан компанії на певний момент часу. Який би коефіцієнт з характеризують структуру капіталу не розглядався, аналіз частки позикового капіталу, по суті, залишається статистичним і не бере до уваги динаміку операційної діяльності компанії та зміни її економічної вартості. Тому показники обслуговування боргу не дають повного уявлення про платоспроможність компанії, а лише показують можливість компанії оплачувати відсотки й суму основного боргу в обумовлені терміни.

Ринкові показники: Ці показники одні з найбільш цікавих для власників компаній і потенційних інвесторів. У акціонерної компанії власника - власника акцій – цікавить прибутковість компанії. Мається на увазі прибуток, отриманий завдяки зусиллям менеджменту компанії, на кошти, інвестовані власниками. Власників цікавить вплив результатів діяльності компанії на ринкову вартість їхніх акцій, особливо вільно – обертаються на ринку. Їх цікавить розподіл належного їм прибутку: яка її частка знову інвестується в компанію, а яка частина виплачується їм як дивіденди. Головна аналітична мета проведення аналізу фінансових коефіцієнтів і показників полягає в придбанні навичок прийняття управлінських рішень та розуміння результативності її роботи. [http://www.cfin.ru/finanalysis/reports/ratios_system.shtml]

Аналізуючи фінансові показники підприємства зазвичай використовують не тільки АГД, а й розробляють прогноз на основі математичних моделей. Найбільш популярним з них є кореляційно-регресійний аналіз.

Кореляційні моделі є одними з найважливіших у групі економіко-статистичних моделей. Слово «кореляція» у перекладі з латинського означає «співвідношення», «відповідність», «взаємозв’язок». У найпростішому випадку досліджується залежність між двома показниками або ознаками. У цьому випадку кореляція називається парною. Коли досліджується залежність одного показника від двох або більше, то така кореляція називається множинною.

Показник, що є залежним від інших показників, називається результативним показником (ознакою) і позначається . Показник (показники), від якого (яких) залежить результативний показник, називається аргументом або факторною ознакою і позначається .

Побудова кореляційної моделі здійснюється в кілька етапів:

1. Постановка задачі.

2. Збір статистичних даних.

3. Визначення виду функції (рівняння регресії).

4. Визначення тісноти зв’язку.

5. Установлення чисельного значення параметрів рівняння регресії.

6. Висновок про адекватність моделі.

На першому етапі здійснюється постановка задачі. На цьому етапі вважається, що зв’язок між аргументами і результативним показником може існувати і характеризується функцією .

Збір статистичних даних здійснюється на основі первинних документів, звітних даних. Деякі показники можуть бути отримані тільки після попередньої обробки зібраних даних. Під час збирання даних необхідно визначити кількість вибіркових спостережень або вибіркову сукупність.

Вибірковою сукупністю називається частина спостережень, відібраних для подальшого використання. Уся сукупність спостережень, що відображають досліджувані результативні ознаки і фактори, називається генеральною.

Обсяг вибіркових спостережень визначається за формулою граничної помилки випадкової безповторної вибірки:

,

(1.1)

де – коефіцієнт довіри;

– дисперсія значень ознаки в генеральній сукупності;

– величина генеральної сукупності;

– гранична помилка випадкової безповторної вибірки.

Дисперсія є характеристикою розсіювання випадкової величини, тобто їхнього відхилення від середньої. Квадратний корінь з дисперсії називається середнім квадратичним відхиленням і визначається за формулою:

,

(1.2)

де – варіаційний розмах коливань, обумовлений як різниця максимального і мінімального значень ознаки. Величина встановлюється на основі аналізу даних. Розміри граничної помилки за абсолютною величиною задаються в залежності від вимоги точності до отриманих результатів обробки.

Після збору даних здійснюється кореляційно-регресійний аналіз, що включає такі етапи:

1. Встановлення форми зв’язку між та .

2. Визначення параметрів рівняння зв’язку (рівняння регресії).

3. Розрахунок параметрів тісноти зв’язку.

4. Оцінка надійності кореляційного зв’язку.

Застосування даного методу потребує виконання певних умов. Насамперед, факторні та результативні ознаки мають підкорятися закону нормального розподілу. Ця умова дотримується, якщо з імовірністю 0,997 мінімальне та максимальне значення ознак не виходять за границі:

та .

(1.3)

Крім того, необхідно, щоб факторні ознаки задовольняли наступним умовам:

• фактори, що притягуються до вивчення, мають бути логічно пов’язані з результативною ознакою, що досліджується;

• необхідно розглядати дію тільки важливіших факторів, що суттєво впливають на результативну ознаку;

• кількість факторів, що включені до рівняння регресії, не повинна бути дуже великою, щоб не відволікалась увага від основних факторів-аргументів; вона має бути в 5-6 разів менше кількості спостережень;

• фактори-аргументи рівняння регресії не повинні бути пов’язані між собою функціональним зв’язком. Наявність функціонального або близького до нього зв’язку між самими факторами-аргументами вказує на мультіколінеарність (для двох факторів – колінеарність). Мультиколінеарність свідчить про те, що ці фактори відбивають один і той же бік впливу на результативну ознаку. Деякі з них слід виключити з рівняння, керуючись логічними міркуваннями;

• факторні ознаки слід брати за той же період часу та по тим же одиницям сукупності, що й результативний.

Відмітимо, що кореляційно-регресійний аналіз трудомісткий, і в сучасних умовах для його проведення широко використовується ПЕОМ. Програма звичайно передбачає розрахунок усіх рівнянь регресії: прямої, параболи, гіперболи, показової функції та ін. Вибір функції, що найбільш точно описує як парний, так і множинний зв'язок, здійснюється в автоматичному режимі (за мінімальною сумою квадратів відхилень фактичних даних від розрахункових).

Далі переходимо до дослідження, оцінки та прогнозування фінансового стану розглядаємого підприємства – Микитівської дистанції колії.