2) Роль нтр в економічному зростанні та його основні моделі
Термін «науково-технічна революція» вперше запровадив у науковий оборот англійський вчений Джон Бернал у роботі «Світ без війни». Відтоді з'явилося близько 150 визначень сутності НТР у працях вчених людей різних спеціальностей. Найвдалішим з них є її визначення як революції в технологічному способі виробництва.
Глибинну суть НТР можна визначити як революційні зміни у взаємодії людини та природи, а також у системі продуктивних сил і техніко-економічних відносин. Звідси випливає, що НТР є техніко-економічною категорією, яка одночасно впливає на інші елементи економічної та соціальної системи.
Революційна форма НТП, тобто НТР, - це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР с зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп'ютерною технікою. Усе цс різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.
Мова якість економічного розвитку тісно пов'язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення у посиленні соціальної спрямованості економічного зростання. Особливо це виявляється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку.
Другою ознакою цього процесу є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов'язано з інтенсивними трудо-, матеріале»- та фондозберігаючими факторами.
В сучасній НТР можна виділити три важливих її складових, які органічно пов'язані:
-
глибинний процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва матеріальних благ на специфічний «технологічний цех науки»;
-
принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високо дисциплінованого, який гнучко пристосовується до техніко-технологічних нововведень;
-
кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами. Виробництво переходить на нову основу - комп'ютерну технологію.
Все це дає змогу стверджувати, що НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, а це свідчить про ЇЇ загальний, універсальний характер.
В 50-х рр. XX ст. посилився науковий інтерес до проблеми економічного зростання. Економісти починають розробляти одно і багатофакторні моделі в яких шукають оптимальне співвідношення між факторами виробництва, визначають умови, що забезпечують бажані темпи і стабільність розвитку економіки.
В економічній літературі відома модель Харрода-Домара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання не лише капітал, тобто це однофакторна модель.
Ця модель базується на ряді абстракцій, передбачається, що задіянї всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропозиції та рівні їх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями 8 та Інвестиціями І. На практиці це далеко не так.
Модель Харрода-Домара є допоміжним інструментом у розв'язанні проблеми економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає виявити характер взаємозв'язків у динаміці. Вона має такий вигляд;
О = 8/С, або С/С = 8,
де О - темп економічного зростання; С — відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості; 5 - частка заощаджень у національному доході. Автори виходять з того, що 8=1; С/С - частка чистих інвестицій у національному доході.
Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними і розраховується за допомогою виробничої функції, яка виражається формулою:
д = г(ь,к,щ,
де <2 - обсяг виготовленої продукції; І - затрати праці; К -вкладений капітал; N — земельні ресурси.
На основі виробничої функції американський економіст П. Дуглас і математик X. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, продемонстрували пряму залежність між обсягом виробництва і величиною виробничих витрат.
Модель Кобба-Дугласа виражається формулою:
а = р(іх,).
У подальшому були запропоновані інші моделі (багатофакторні), які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінгованостї факторів та їх диференціацію, а також на економічне зростання прямо та опосередковано.
Важливо звернути увагу на універсальну модель В. Леонтьсва, яка дістала назву «витрати-випуск». В 1973 р. за розробку методу «витрати-випуск» та його практичне застосування В Леонтьєву було присуджено Нобелівську премію з економіки.